Аеропорт Бориспіль незаслужено потрапив до п'ятірки найгірших повітряних воріт світу. Так, там, як і раніше, проблеми з паркуванням, кримінального вигляду таксисти, а персонал майже не розмовляє англійською, але він не безнадійний – він стає кращим, пише керуючий партнер компанії Maas Markets Мауріціо Аскеро у колонці, опублікованій у №44 журналу Корреспондент від 11 листопада 2011 року.
Зовсім недавно київський аеропорт Бориспіль потрапив до п'ятірки найгірших у світі. Але я б не розглядав цю новину як глобальну негативну оцінку головних повітряних воріт України – це всього лише думка низки мандрівників про умови ночівлі у Борисполі та ще кілька його можливостей. З таким самим успіхом можна зробити рейтинг ТОП-10 аеропортів, де подають найгіршу каву (а ви спробуйте її в Караганді), або аеропортів, у яких занадто багато сходинок.
Скоріше за все, рейтинг на ресурсі sleepingairport.netбув складений ще до відкриття терміналу F, який насправді набагато кращий багатьох європейських терміналів, включаючи італійські та французькі. Так, термінали А і В дійсно були справжнім втіленням радянського зневіри, перш ніж їх трохи відремонтували і привели до ладу, а С працював для тих, хто хотів витратитися і потрапити до літака позачергово.
А оскільки Україна теж не уникає віянь часу, тут іноді щось гарне все ж відбувається, в тому числі завдяки збільшенню потоку туристів і майбутньому чемпіонату Європи з футболу, пасажири констатують загальні поліпшення і з естетичної точки зору, і з точки зору сервісу. Зараз очікується відкриття казкового терміналу D – ця сучасна будова змушує думати, що на Київ теж чекає світле майбутнє.
Тому давайте забудемо про рейтинг і лише скористаємося ним як нагодою для того, щоб зрозуміти, що ж дійсно вражає око та уяву недосвідченого іноземця, який прибуває в Бориспіль, і що дійсно можна поліпшити.
Паркування і вуличний рух – ось це є справжнім лихом, від якого з'являється бажання одразу ж повернутися назад у пункт відправлення
1) Паркування і вуличний рух – ось це є справжнім лихом,від якого з'являється бажання одразу ж повернутися назад у пункт відправлення.Безлад, цементні блоки, що перегороджують дорогу на в'їзді або виїзді,відсутність покажчиків, машини та автобуси, які зупиняються де попало, таксі,що пасуться, і персонал паркування, щодо якого незрозуміло, буде він охороняти або викрадати твою машину. І нарешті – збільшення тарифів, вже досягли рівня Лондона, хоча сервіс залишився на рівні Ліберії.
2) Таксі: ледь вийдеш до залу очікування, на тебе навалюється орда чоловіків у чорних шкіряних куртках або спортивних костюмах з питанням, чи не потрібно тобі таксі, – щодо терміналу F це зло майже вдалося перемогти, в інших випадках воно незнищенне.
Першому чоловікові в чорному ти кажеш ні, а другий вже перепитує. Те саме відповідаєш другому, поки треті намагаються дізнатися, чи не помилився ти і, можливо, хочеш сказати так. Ти вже на шляху до своєї машини, і тут у тебе знову ненароком цікавляться, чи не треба тобі таксі. Звичайно, це нормальні люди, які намагаються заробити на життя, але вже після перших 15 м на українській землі з'являється бажання стати невидимкою.
Кожен іноземець, який приїжджає до Києва, незмінно лякається. Погляд шукає ряд рівненько припаркованих сучасних автомобілів, клієнтів,які очікують у чергах, як у всіх аеропортах світу, що поважають себе, але нас зустрічає хаос. Якщо у прибулого пасажира немає власної машини або водія з автомобілем, який його зустрічає, можна впасти в паніку. Спробуй довірити себе і свій багаж комусь схожому на біженця, за кермом брудного Opel 1987 року випуску, пофарбованого в три різні кольори. Бізнес таксі дуже складний,витратний, в ньому крутиться багато готівки, але рано чи пізно повинна ж якась компанія зробити цивілізованою систему перевезень.
Я часто згадую пригоду, що трапилася в 1994 році в Москві з голландським бізнесменом: він просто взяв в аеропорту таксі до готелю, а на наступний ранок його знайшли голим у сміттєвому баку. І в Борисполі іноді здається, що може статися те саме.
З бориспільським шоферами всі зусилля з поліпшення іміджу України сходять нанівець
До того ж таксисти формують перше враження про країну. З бориспільським шоферами всі зусилля з поліпшення іміджу України сходять нанівець.
3) Рівень сервісу і вихованості персоналу: тут у мене більше позитиву, ніж негативу. Дуже часто на митному контролі мені трапляються привітні хлопці, які дійсно роблять все можливе, – можливо, тому, що я іноземець, і завжди виходжу з того, що, в першу чергу, ввічливим повинен бути я. Але якщо в аеропорту я звертаюся до якихось інших служб за інформацією або допомогою, мене тут таки повертають у реальність.
Часто у віконцях різних авіакомпаній не говорять по-англійськи, не володіють інформацією про рейс, не знають, чому їх посадили в це крісло, і намагаються скоріше тебе позбутися. Взагалі рівень володіння англійською мовою у співробітників аеропорту низький, до того ж багато з них недостатньо підготовлені.
Що ж стосується черг в Борисполі, то цим він не відрізняється від інших аеропортів світу. У критичних ситуаціях аеропорти Мілана, Нью-Йорка і Парижа "поводяться" набагато гірше. В Австралії, якщо ти не задекларуєш банан, який мирно лежить у тебе в сумці, тебе заарештують. У Сполучених Штатах досить сказати не те слово, і тебе депортують.
Ми, іноземці, стоїмо в чергах в Києві, а ви – в Мілані,причому навіть у більш довгих. На відміну від тих, хто критикує Бориспіль наSleepingairports, як іноземець я завжди бачив там розуміння і люб'язність з боку митників і співробітників служби контролю. Хоча, звичайно ж, моменти роздратування трапляються у всіх, і треба ставитися до цього з розумінням.
Взагалі у всьому світі подорожі сьогодні перетворилися на низку перешкод. Усюди перевірки, заборони, обмеження, черги. Так відбувається скрізь, і Київ просто не може бути кращим.
І – підбиваючи підсумок: я включаю Бориспіль в ТОП-5аеропортів світу, які поліпшуються. Ну а якщо вже кров з носу вам потрібно там поспати ... Можливо, просто запитайте про два-три найближчі готелі (дуже сумовитих, але це краще, ніж нічого) або ж возіть із собою про всяк випадок спальний мішок, і все буде гаразд.
***
Ця колонка опублікована в № 44 журналу Корреспондент від 11 листопада 2011 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]