Мультфільм Жив-був пес, створений 30 років тому москвичем Едуардом Назаровим, вважається найкращим втіленням української теми в анімації. Дякувати за це режисер має своєму другові з Цюрупинська, музею Пирогов й аматорському ансамблю з Полтавщини, пише Дмитро Громов у №26 журналу Корреспондент від 6 липня 2012 року.
Якби конкурс промофільмів про Україну під Євро-2012 проводився не сьогодні, у 2012 році, а 30
роками раніше, перемогу в ньому здобув би радянський мультфільм Жив-був пес,
знятий росіянином Едуардом Назаровим. Цей московський мультиплікатор в
короткому мультфільмі з вовком і псом в головних ролях передав український
національний колорит краще за будь-кого з вітчизняних кінематографістів.
Назаров створив одні з найбільш яскравих і впізнаваних
образів радянської мультиплікації – історія про дружбу вовка і пса на тлі життя
селян українського села стала своєрідною візитною карткою як московського
Союзмультфільму, так і України. Майки із зображенням героїв і знаменитими
фразами з мультика – "Щас спою!", "Бог в помощь!" і "Ну ты заходи, если что!" –
у київських сувенірних крамницях досі лежать поруч із національними
вишиванками.
Про стрічку Назарова пам'ятають не тільки в Україні.
Цього року на Відкритому фестивалі анімаційного кіно в Суздалі мультфільм став
першим в рейтингу 100 найкращих російських мультфільмів за 100 років, випередивши
знамениті Ну, постривай! та Їжачка в тумані.
Успіх супроводжував Пса завжди. У 1983-му він зайняв
перше місце на Міжнародному кінофестивалі в Оденсі (Данія), тоді ж отримав
спеціальний приз журі на Фестивалі анімаційних фільмів в Ансі (Франція), був
відзначений на кінофорумах в Югославії, Польщі та Австралії.
Чарівна простота драматургії і малюнка і чудовий запис
акторів – ось у чому, на думку Давида Черкаського, українського анімаційного
режисера, батька мультяшного капітана Врунгенля, полягає секрет успіху роботи
Назарова. "І [Георгій] Бурков, і [Армен] Джигарханян [актори, що озвучили Пса і
Вовка] просто фантастичні! Все вийшло непомітно, скромно, але дуже здорово! Єдік
Назаров – просто геніальна людина", – вважає мультиплікатор.
Геніальність Назарова не тільки в тому, що він залучив талановитих акторів – москвич, який завдяки випадку познайомився з українською казкою, зміг
перетворити короткий текст на справжній калейдоскоп національних типажів й
особливостей
Геніальність Назарова не тільки в тому, що він залучив
талановитих акторів – москвич, який завдяки випадку познайомився з українською
казкою, зміг перетворити короткий текст на справжній калейдоскоп національних
типажів й особливостей. У цьому йому допоміг друг з Херсонщини, поїздки в
українські етнографічні музеї та інтерес до самодіяльної творчості.
Село і звірі
З літературними прототипами свого мультика Назаров познайомився
ще в своєму далекому післявоєнному дитинстві. Батько майбутнього режисера
одного разу приніс синові книжечку, в заголовку якої хлопчик відразу виявив
"помилку". "Ой, дивися, на обкладинці букви немає, написано "казки", а не
"сказки", – поскаржився він батькові. Але батько пояснив, що книга написана
українською і тому помилки немає. Як розповідає сам режисер Корреспонденту, він
її тоді без зусиль подужав: "Адже мови подібні".
Одну з тих "казок" про собаку Сірка і його друга вовка москвич згадав років через 30, вже будучи молодим художником-постановником на всесоюзній анімаційної студії Союзмультфільм
Одну з тих "казок" про собаку Сірка і його друга вовка
москвич згадав років через 30, вже будучи молодим художником-постановником на
всесоюзній анімаційної студії Союзмультфільм. Тоді ця дитяча книжка знову потрапила
йому в руки, але вже в російському перекладі.
"На перший погляд казка зовсім непримітна. Вона взагалі
коротенька, лише кілька рядків, – розповідає Назаров. – Але там всього один
вислів був: "Щас спою!". І ось якось мене зачепило це. Став розмірковувати, яке
життя було у вовка, яке у пса, коли вони були молоді ... Ну і так поступово-поступово
розгорнулися події".
Події української казки розгортаються на національному
тлі, здавалося б, далекому від московського режисера. Але саме з цим у Назарова
проблем не було. У 1970-х аніматор регулярно гостював у містечку Цюрупинськ
Херсонської області у свого армійського друга й однокурсника по московському
Строгановському художньо-промисловому училищу.
За розповідями автора Пса провінційне містечко Цюрупинськ
насправді виглядало як велике село, де можна було зустріти і білі хати, криті
очеретом, і хлопців з дівчатами, які співають вечорами на вулиці народні пісні,
"прямо як за старих часів". "Загалом, дещо вхопив звідти – настрій, аромат. Все
це припало до душі, і перекочувало у фільм", – каже Назаров.
Сконструювати у своєму мультфільмі українське село режисерові допомогли і замальовки, зроблені в Київському етнографічному музеї під відкритим небом – знаменитому Пирогові. Походив Назаров і по львівських етнографічних музеях, де зробив ескізи одягу, начиння, посуду та всяких дрібниць
Сконструювати у своєму мультфільмі українське село
режисерові допомогли і замальовки, зроблені в Київському етнографічному музеї
під відкритим небом – знаменитому Пирогові. Походив Назаров і по львівських
етнографічних музеях, де зробив ескізи одягу, начиння, посуду та всяких
дрібниць.
"В образотворчій основі [мультфільму] – живопис, схожий
на народний, – зазначає Назаров. – Адже примітивізм технологічно близький
мальованій мультиплікації".
Справжньою перлиною матеріалу стала музика, яку автор
мультфільму роздобув у 1980 році в Інституті фольклору та етнографії Академії
наук УРСР. Співробітники установи подарували Назарову велику магнітофонну
котушку зі старовинними піснями, записаними етнографами в українських селах.
П'ять з цих фольклорних творів, серед яких були Ой, там
на горі і та Косив батьку, косив я – увійшли до фільму. Автором цього
саундтрека, який прославив творіння Назарова, виявився аматорський ансамбль Древо
з полтавського села Крячківка, створений у 1958 році. Він і сьогодні відомий
своєю унікальною технікою багатоголосся далеко за межами України.
Вимушена сестра таланту
Поїздки по Україні привели до того, що матеріалу у
Назарова набиралося на анімаційну стрічку з двох частин по 15 хвилин кожна.
Але в підсумку весь мультфільм триває лише 10 хвилин. За
словами режисера, розгулятися вовку і псу не дав тодішній керівник кіностудії
Союзмульфільм, з яким у мультиплікатора були напружені стосунки.
"Я хотів, щоб була чітко розказана історія, але в
підсумку деякі речі вийшли скоромовкою, – розповідає режисер. – Наприклад,
сцену, де вовк з псом сидять на горі і виють на місяць, хотілося б зробити довшою.
Загалом, чисто психологічно багато речей можна було подовжити". Однак глава
кіностудії наполіг на тому, щоб мультфільм вийшов коротким.
Зате завдяки цьому історія Назарова набула тієї самої
лаконічності, яку, на думку Черкаського, глядачі так цінують у ній.
Передісторія героїв, яку Назаров збирався детально екранізувати, через тимчасові
обмеження вилилися в короткий, але геніальний діалог-спогад вовка і собаки:
- А пам'ятаєш, як ти мене ганяв?
- Так я це ...
- Ну так, робота така ...
До речі, зірки радянського екрану актори Георгій Бурков
(Пес) і Армен Джигарханян (Вовк), що озвучували головних героїв, додали стрічці
слави. Причому для Джигарханяна це був дебют у мультиплікації. Спочатку режисер
планував на цю роль відомого актора Михайла Ульянова – найбільш відомого
кіношного маршала Георгія Жукова в СРСР, але того не виявилося в Москві. І
молодий співробітник студії ризикнув звернутися до іншої величної постаті кіно.
Джигарханян погодився відразу, проте Назаров побоювався, що, побачивши розкладені в студії малюнки вовка, той розгнівається і відмовиться працювати, –
настільки великою була фізична схожість сутулих фігур артиста і намальованого героя
Джигарханян погодився відразу, проте Назаров побоювався,
що, побачивши розкладені в студії малюнки вовка, той розгнівається і
відмовиться працювати, – настільки великою була фізична схожість сутулих фігур
артиста і намальованого героя.
"Вовк горбатий – Джигарханян сутулий. І я перелякався,
раптом він мені як щось заліпить! – розповідає Назаров. – А він нічого,
подивився і сказав: "А що, нормальний вовк, будемо працювати".
Собаче життя
Назаров є автором не єдиного хіта. До шедеврів світової
анімації міжнародні експерти відносять також його стрічки Полювання, Подорож
мурашки і Мартинко. Крім того, саме Назаров намалював союзмультфільмівського
Вінні-Пуха, виступивши художником-постановником у прославленому анімаційному
серіалі режисера Федора Хитрука 1969-1972 років.
Зі шкури цього знаменитого ведмежати, озвученого Євгеном
Леоновим, каже Черкаський, якраз і вийшли вовк і пес. Адже Хитрук і ті, хто з
ним працював, заснували унікальну радянську школу мультиплікації, яка і
створила найзнаменитіші мультфільми виробництва СРСР.
До Хитрука була стара школа, дуже схожа на мультиплікацію [Уолта] Діснея. Наші в загалом і вчилися на ній. А Хитрук у 1962 році зробив Історію одного злочину, і після цього почалася епоха нової мультиплікації, не діснеївська,
а чисто мультфільмівська
"До Хитрука була стара школа, дуже схожа на
мультиплікацію [Уолта] Діснея. Наші в загалом і вчилися на ній, – розповідає
автор Врунгеля. – А Хитрук у 1962 році зробив Історію одного злочину, і після
цього почалася епоха нової мультиплікації, не діснеївська, а чисто мультфільмівська.
Хитрук зламав стереотипи". Мова йде про відмову від натуралістичного, як в кіно,
вимальовування образів, про більшу свободу у формах і методах.
Асистент Хитрука Назаров був ще тим нищителем стереотипів
і канонів. Він працював так розкуто, що часом викликав гнів начальства.
Приміром, в його цілком невинному мультфільмі Бегемотик, де головний герой у
пошуках друга зустрічає мурах, кролів, бджіл, курчат, поки не знаходить ще
одного бегемотика, цензори побачили критику колективізації.
А історія пса і вовка спочатку називалася Собаче життя, і
керівництво радянського Держкіно, схильне бачити підступ у кожному кроці
художника, суворо запитало: "А що це ви маєте на увазі?!". Назарову довелося
змінити назву, щоб його робота дійшла до глядача, а не опинилася на полиці.
Щоправда, цензори все одно не угледіли все. Наприклад, у
малюку, якого у фільмі "потягнув" вовк і "спас" пес, за визнанням Назарова, він
зобразив радянського генсека Микиту Хрущова в дитинстві.
Знаючи іронічний характер режисера, партійні органи не випускали Назарова на міжнародні фестивалі, навіть коли там демонстрували його роботи
Знаючи іронічний характер режисера, партійні органи не
випускали Назарова на міжнародні фестивалі, навіть коли там демонстрували його
роботи. "Я навіть не знаю, де мої призи – і гроші були і статуетки, – каже
сьогодні режисер. – І все це десь ... По кабінетах по чиїмось у Держкіно. Але я
навіть не цікавився. Юра Норштейн [радянський режисер, автор мультфільму Їжачок
у тумані і Казка казок] витрушував душу з Держкіно і щось забрав навіть у них.
А я на цю справу плюнув".
Зате Назаров може колекціонувати інші статуетки –
скульптурні зображення своїх героїв. У 2005 році бронзова статуя вовка
з'явилася в місті Томську, а у 2007-му – в Ангарську. Причому обидві фігури
дуже нагадують самого Назарова. Хоча люди, які близько його знають,
стверджують, що за характером він десь між двома своїми героями. "І вовк, і пес
– це грані Єдіка", – резюмує Черкаський.
***
Цей матеріал опубліковано в № 26 журналу Корреспондент від 6 липня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.