З початку 1990-х Україна, як кажуть іноземці, які давно тут живуть, разюче змінилася – стала більш європейською, її жителі стали більш розкутими й сміливими. Але нинішня влада розвертає державу в минуле, пише Ксенія Карпенко у №45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року.
Коли в 1996 році американець Брайан Боннер, головний
редактор газети Kyiv Post, вперше приїхав в Україну, він був у шоці. "Я вжахнувся
тим умовам, у яких багато українців перебували. Україна була схожа на
чорно-білий фільм про гангстерів. Пенсіонери продавали останні речі, щоб
вижити, а у верхах в той момент відмивалися державні гроші", – згадує він.
Такою постперебудовну Україну побачив не тільки Боннер, а
й багато інших іноземців, які приїхали в ті роки в колишню республіку СРСР
працювати або робити бізнес.
Минуло майже два десятки років, і ті експатріанти, які
провели весь цей час на берегах Дніпра, стали свідками разючих змін. Країна на
очах ставала все більше схожою на європейську державу – зростав і міцнів
бізнес, робилися більш розкутими і вільними її громадяни.
Країна на очах ставала все більше схожою на європейську державу. Але зараз офіційний Київ, а з ним й інші українські землі знову потягнуло в радянське минуле. Виною всьому антидемократичні зміни, які спровокувала нинішня влада
Але зараз офіційний Київ, а з ним й інші українські землі
знову потягнуло в радянське минуле. Виною всьому антидемократичні зміни, які
спровокувала нинішня влада, переслідуючи опозиційних лідерів.
"Культ жадібності та ханжества повертається в Україну, але
у цієї країни має бути зовсім інше сьогодення", – каже Корреспонденту британець
Мартін Нанн, фахівець з піар-технологій та маркетингу, власник компанії White
Communications, що живе в Києві з 1993 року.
Країна небачених можливостей
Британцеві Террі Піккарду, власнику ріелторської компанії
NAI Pickard, який працює з елітною нерухомістю, початок 1990-х – час, коли він
потрапив до України, – тепер здається епохою необмежених можливостей.
Прибувши до Києва в складі делегації Маргарет Тетчер, яка
до 1990 року займала посаду прем'єр-міністра Великобританії, Піккард зрозумів:
неоране українське бізнес-поле неминуче приверне до себе іноземних інвесторів.
А їм потрібні будуть офіси та інша нерухомість. Саме в цій сфері Піккард і
вирішив робити бізнес. І досяг великого успіху.
Багато експатів тепер так само оцінюють ті часи, коли
низька конкуренція відкривала нескладний шлях до небачених прибутків.
Пітер Дікінсон: У 1990-х ти міг займатися чим завгодно і не програти. А зараз велика конкуренція, і щоб зробити гроші, треба їхати в регіони
"У 1990-х ти міг займатися чим завгодно і не програти. А
зараз велика конкуренція, і щоб зробити гроші, треба їхати в регіони", – каже британець
Пітер Дікінсон, який у минулому був головним редактором розважального
українського тижневика What’s On, а нині видає в країні два англомовних журнали – Lviv
Today і Business Ukraine.
Ще одним "бонусом" для зовнішніх інвесторів в ті роки
було бажання влади залучити зарубіжних бізнесменів на свій ринок. Як згадує Крістіна
Ксініас, директор компанії Dolmart Ukraine, імпортера і дистриб'ютора світових брендів колекційних
та шампанських вин, яка приїхала в Україну з Великобританії в 1993 році, в
перші роки незалежності іноземцям було простіше вести свій бізнес. Мовляв,
країна демонструвала інтерес до зовнішніх інвесторів, та й податки було
простіше платити.
Українське бізнес-середовище вражало іноземців й дивними
правилами. Іспанець Хорхе Інтріаго, співвласник консалтингової компанії Ernst
& Young в Україні, що приїхав зі США 16 років тому, пам'ятає, що
в 1990-ті всі ділові питання вирішувалися за допомогою пляшки горілки. Та й професіоналізм
тодішніх українських управлінців був дуже низьким, тому до 90% топ-менеджерів
великих міжнародних компаній, які прийшли в Україну, були з-за кордону.
У 1990-ті всі ділові питання вирішувалися за допомогою пляшки горілки
Минуло майже два десятки років, й Інтріаго бачить іншу
реальність. "Тепер українці – чудові бізнес-управлінці. Вони швидко освоїли
європейські стандарти, багато хто отримав освіту за кордоном і відмінно веде
бізнес на міжнародному рівні", – каже він.
Експат згадує, що ті молоді українці, з якими він починав
працювати в 1990-х, нині стали топ-менеджерами великих холдингів. "На цей
момент 70% топ-менеджерів компаній – українці", – запевняє Інтріаго.
У перші пострадянські роки в Україні були й інші
несподівані для зарубіжних гостей бізнес-особливості. Інтріаго був вражений,
коли дізнався, що реєстрація підприємства тут – це справа шести місяців. Зараз
той самий процес займає два тижні, чому іспанець невимовно радий.
Комунальні пристрасті
Ще більш контрастні зміни, ніж у бізнес-сфері, відбулися,
на думку іноземців, в побуті і в суспільстві.
Террі Піккард: Більшість людей в центрі столиці жили в комуналках, в умовах, в яких відмовилися б жити навіть щури
Україна зразка 1990-х років справляла на закордонних
гостей сильне враження своєю тотальною бідністю і невлаштованістю. "Більшість
людей в центрі столиці жили в комуналках, в умовах, в яких відмовилися б жити
навіть щури", – каже британець Піккард, який розселяв у ті часи комунальні
квартири і створював на їхньому місці офісні приміщення європейського зразка.
Шок у іноземців могло викликати все що завгодно. "Коли в
1993 році я вперше прийшла на Володимирський ринок купувати продукти, то
замість герметично запакованого біфштекса, який я зазвичай купувала в Tesco
[мережа роздрібних магазинів у Британії], переді мною висіла черепом вниз туша
вбитої корови. Коли мене запитали, яку частину тварини я хочу купити, я
моментально усвідомила, що я вже не в Лондоні", – згадує Ксініас, радіючи з
того, що зараз українські супермаркети нічим не поступаються європейським.
Наприкінці минулого століття в Україні, згадують експати,
не було ні гідних ресторанів, ні розважальних та торгових центрів, ні
супермаркетів. А зараз подібних закладів стало багато, і їх не відрізнити від
європейських аналогів.
Іноземці констатують і європеїзацію місцевих жителів. Мова, в першу чергу, йде про зникнення комплексу меншовартості
Крім того, іноземці констатують і європеїзацію місцевих
жителів. Мова, в першу чергу, йде про зникнення комплексу меншовартості. "У
1990-х до іноземців ставилися як до рок-зірок. Зараз цього немає: українці
поважають експатів, але ставляться до них на рівних. До слова, українці зараз
самі можуть підучити американців, наприклад, як розтягнути рекордно маленьку суму
грошей на рекордно великий проміжок часу", – сміється американець Боннер.
На владному фронті без змін
Україна не тільки тішить експатів своїм прогресом, а й
засмучує тим, що влада останнім часом поступово повертає країну від демократії
до тоталітаризму.
У цьому британець Нанн переконався на власній шкурі, коли
катався на катері по Київському водосховищу. Він пропливав у 250 м від
пустельного правого берега головної української річки трохи на північ від
столиці, коли двоє міцних хлопців наздогнали його на човні, наставили автомати
Калашникова і короткими фразами і скупими жестами пояснили, куди мандрівникові
терміново треба піти.
Виявилося, що ці двоє охороняють резиденцію Межигір'я, де
мешкає Президент Віктор Янукович. А водна прогулянка Нанна відбувалася якраз
навпроти цієї закритої від сторонніх очей території. І хоча британець не
побачив на воді жодних буїв, які б обмежували
його рух, аргументи Калашникова переконали його, що рухатися до берега і навіть
уздовж нього не варто.
"Що Янукович про себе думає? Він стає царем і богом,
повертаючи Україну до авторитарного режиму", – обурюється Нанн, згадуючи той
випадок.
Про згортання демократії британець Дікінсон судить по правоохоронних
органах, які, мовляв, є найкращим індикатором життя будь-якої країни
Про згортання демократії його співвітчизник Дікінсон
судить по правоохоронних органах, які, мовляв, є найкращим індикатором життя будь-якої
країни.
"У 1990-х я обходив міліціонерів десятою дорогою. Ті
часто зупиняли іноземців з метою наживи. Після Помаранчевої революції ситуація
змінилася. До мене в двері якось навіть постукали двоє з метою дізнатися, чи
задоволений я безпекою в мікрорайоні, – згадує Дікінсон. – Я був шокований, але
вперше відчув себе в Європі".
Він додає, що нині знову обходить міліціонерів десятою
дорогою.
Британський видавець стверджує, що сьогодні іноземці
знають про Україну насамперед те, що тут є політичні репресії, через що імідж
країни сильно страждає. Адже якщо влада змогла разом з порушеннями закону
засудити лідера опозиції, в такій державі ніхто не може почувати себе в
безпеці. Мовляв, Помаранчева революція змусила світ побачити Україну на карті й
інвестувати в неї.
Дікінсон: Тепер ситуація знову повернулася в 1990-ті, й інвестори не хочуть працювати з Україною. "Вкладіть гроші, і через два роки ми їх вкрадемо" – кому сподобається така бізнес-пропозиція по-українськи?
"Тепер ситуація знову повернулася в 1990-ті, й інвестори
не хочуть працювати з Україною. "Вкладіть гроші, і через два роки ми їх
вкрадемо" – кому сподобається така бізнес-пропозиція по-українськи?" – каже
Дікінсон.
Втім, у тому, що відбувається, винен не тільки Президент
України або влада в цілому, а й пересічні громадяни. "Українці, як і раніше, в
радянські часи, чекають лідера, який поведе їх у світле майбутнє. А самі
воліють ховатися, як равлики, у своїх мушлях. Такий ось менталітет, і він не
змінився", – засмучується Нанн.
***
Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.