Кабмін пропонує ввести 5%-й гастрольний збір, кошти від якого підуть на розвиток культури. Насправді влада, схоже, поставила за мету остаточно поховати цю саму культуру, пише Каша Сальцова, вокалістка гурту Крихітка, у колонці, опублікованій у №47 журналу Корреспондент від 2 грудня 2011 року.
Є такий популярний анекдот – про дівчину, яка хотіла
стати зіркою. Музикантів найняла, пісню купила, аранжувальникам заплатила, автору
віршів, хореографу, стилісту, фотографу, концертному директору, піарникові,
режисеру кліпу. І думає: "Залишилося придбати співати".
Після ознайомлення з новою редакцією Закону про
гастрольні заходи стало зрозуміло: нам хочуть продати наше же "співати". Є
реальний шанс, що народні обранці нібито заради мого ж блага проголосують за –
і все це під слушним приводом допомоги культурі. А ми тоді, перепрошую, хто?
Істеблішмент в пальто?
У якомусь сенсі новий закон Про гастрольні заходи може
бути зразком чиновницької думки початку ХХІ століття і створений у дусі їхнього
життєвого кредо: ви не заважаєте нам робити наші справи, а натомість ми не
влаштовуємо вам маски-шоу.
Спрощуючи юридичні формулювання, написано там наступне:
"Якщо ти, паяце, хочеш отримати від нас дозвіл заспівати, станцювати, показати
фокус або продекламувати вірші, спочатку віддай нам 1-5% від максимально
можливої кількості ще не проданих квитків на своє шоу. За що? А ми
порахували, що десь бродять 90 млн грн., нами не освоєних.
Скільки прийде на концерт насправді – твої проблеми.
Хочемо – дамо дозвіл, не хочемо – не дамо, але гроші в будь-якому випадку
візьмемо. Куди, як, коли і кому підуть ці гроші, не твого розуму справа". Он як.
Мені все одно, хто саме з політиків і чиновників хоче
тихо вкрасти побільше грошей, прикриваючись потребами капел та фольклорних
колективів (вони повинні платити по мінімуму, тобто 1%, на відміну від
учасників шоу-програм, яких змушують розлучитися з 5%), а хто – покрасуватися,
захищаючи "інтереси артистів". Мені цікаво інше: чи зможе музичне, театральне
та інше гастрольно залежне співтовариство вийти з образу і дати організованого
стусана у відповідь?
А поки що кілька запитань від імені колег-музикантів,
арт-директорів клубів, концертних компаній і незалежних промоутерів. По-перше,
чи знають автори закону обсяг українського гастрольного ринку? Звідки цифра 90
млн? У курсі вони, що "українськими музичними колективами, що гастролюють"
можна назвати приблизно 50 творчих одиниць? І на сьогоднішній день аншлаг можуть
забезпечити тільки три (!) артисти при ціні квитка не дорожче 250 грн. Близько
30 колективів збирають майданчики від 200 до 400 місць з ціною квитка від 40 до
200 грн., а всі решта з більшою вигодою і без ризиків гастролюють по ресторанах
і корпоративах.
Чи знають автори й експерти про кількість майданчиків, їхній
стан, місткість, загальну кількість концертів та аншлагів на рік по всій
країні? Чи відомо їм, скільки готовий викласти за похід на Любе, Tiesto чи Віру
Полозкову середньостатистичний глядач і як часто? Чи чули вони про
ціноутворення в залежності від регіонів? І про те, що за останній рік ринок
упав майже на 40% через низький рівень життя населення?
І ще одне важливе запитання: чи є у авторів та експертів
калькулятор?
От проста задача. Дано: незалежний творчий колектив з
семи осіб, 14 залізничних квитків, чотири номери в готелі, триразове харчування
протягом двох днів, оренда звукової апаратури (по дружбі – 4 тис. грн.), оренда
будинку культури на 700 місць (3 тис. грн ., включаючи відкат директору БК),
скромна рекламна кампанія на місцевому радіо плюс 1 тис. кольорових афіш.
Обласний центр, квитки по 80-100 грн., явка 40% місткості залу – середньооптимістична
по Україні. Запитання: якими словами зустріне дружина музиканта, коли він
привезе додому лише 614 грн. гонорару?
Чи розуміють автори закону, що він спрямований проти розвитку тієї самої культури? Тому що культура це не тільки зміст і подієва інтенсивність. Це процес взаємодії орендарів, рекламодавців, промоутерів, прокатників і глядача
Чи розуміють автори закону, що він спрямований проти
розвитку тієї самої культури, яку вони збираються підтримувати? Тому що
культура це не тільки зміст і подієва інтенсивність. Це процес взаємодії
орендарів, рекламодавців, промоутерів, прокатників і глядача. Це взаємозалежна
інфраструктура, яку підривають необдумані імпульси чиновників "зрубати бабла
по-швидкому".
Та й з якої радості взагалі платити гастрольний збір? Це
ж нонсенс. Його не існує в інших країнах – організатори заходів платять
податки, як і будь-який бізнес. Держава може витратити їх на культуру.
Дивно також вимагати гроші з виступів одних артистів
нібито для підтримки інших – академічним музикантам пропонують платити менше за
інших. У цьому випадку текст закону – чарівна передумова для стравлювання
артистичного середовища. Мовляв, от ви – культура, а ви – недокультура. У цих заберемо,
цим (можливо) дамо. Як ви це бачите? Розкуркуль діджея – врятуй філармонію?
Ніхто не заперечує, що бувають успішні концерти, після
яких промоутери "робко прячут прибыль жирную в утесах": приїжджає затребуваний
артист, є спонсор, ціна квитка адекватна попиту, і зал проданий. Брітні Спірс,
Монтсеррат Кабальє, Петро Мамонов або Ляпис Трубецкой, не важливо. Якщо артист
збирає зал – хвала йому і його менеджменту.
Кількість фінансово успішних виступів організатори
оцінюють по-різному, але їх все одно небагато. Одні кажуть, що у 2011 році
тільки 5% заходів були прибутковими, інші – що в середньому на вісім збиткових
концертів припадає один вдалий.
Пропонований законопроект не сприятиме наповненню бюджету, оскільки спровокує скорочення кількості гастрольних заходів
І на даний момент думка ринку єдина: пропонований
законопроект не сприятиме наповненню бюджету, оскільки спровокує скорочення
кількості гастрольних заходів. Закон не враховує інтереси глядача, артистів і
бізнесу, а також фактично перешкоджає гастролям молодих артистів та українських
колективів, бо саме їхні виступи пов'язані з найбільшим фінансовим ризиком.
Крім того, прийняття подібного закону надає необмежені можливості для корупції
чиновників на всіх рівнях.
***
Ця колонка опублікована в № 47 журналу Корреспондент від 2 грудня 2011 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]