Вибори в держдуму показали, що на північному сході народжується нова нація. Чекати дитя залишилося недовго, пише головний редактор сайту Історична правда Вахтанг Кіпіані у колонці, опублікованій у №48 журналу Корреспондент від 9 грудня 2011 року.
Погодьтеся, Борис Акунін – це голова. Є за що любити і поважати. І не тільки як письменника або, в моєму випадку, як одноплемінника, а просто як громадянина. Ще не встиг московський "підрахуй" Володимир Чуров оголосити остаточні результати парламентських виборів, як в блозі літератора з'явилося коротке послання майбутньому президентові Росії, минаючи нинішнього.
"Неминуче виникне ситуація, коли низи більше не хочуть,верхи вкрай розклалися, а гроші скінчилися. У країні почнеться буза. Йти по-доброму Вам буде вже пізно, і Ви накажете стріляти, і проллється кров, але Вас все одно скинуть. Я не бажаю Вам долі Муаммара Каддафі, чесне слово.Відкосили б, поки ще є час, а?"
Акунін схиляє Володимира Путіна до прийняття найскладнішого в його кар'єрі рішення. Але альфа-самець Путін не стихійний популіст Єльцин. Він не піде. Він хоче жити вічно
Акунін схиляє Володимира Путіна до прийняття найскладнішого в його кар'єрі рішення. У чомусь навіть схожого на новорічний кунштюк Бориса Миколайовича: "Я втомився, я йду". Але альфа-самець Путін не стихійний популіст Єльцин. Він не піде. Він хоче жити вічно.
Колись він здавався мужнім і сильним, як і належить людині з його біографією. Зараз, коли інтернет переповнений знімками його хоромів на березі Чорного моря і бізнес-схемами його сусідів по дачному кооперативуОзеро, це викликає тільки глухе роздратування.
У Путіна немає історії успіху. Була заявка, але за факту –повний пшик, дороги, дурні і безсмертне "крадуть". Кривава бійня в Чечні закінчилася побудовою середньовічної деспотії. Причому Росія, яка нібито відновила конституційний порядок, платить Рамзану Кадирову данину – можливістю безкарно дерибанити бюджет, утримувати приватну армію, отримувати безпрецедентні трансферти з центру. У зовнішній політиці – провал за провалом.Хіба що бомбами закидали маленьку Грузію. Союзники не поважають, клянчать грошей, а коли їх не отримують – розвертаються і йдуть геть. Венесуела,Еквадор, Тувалу, Науру – показовий ряд зовнішньополітичних партнерів.
Його ставленик Дмитро Медведєв вже на половині терміну став "кульгавою качкою". Так в американській політичній традиції називають політика в останні місяці його повноважень – коли він з формальної точки зору ще володіє всіма повноваженнями глави держави, а де-факто дуже обмежений в можливостях.
Усі розуміють, що "молодший" нічого не вирішує. І спільні прогулянки, риболовлі і футбольні посиденьки з Путіним це не партнерство, не тандем, як прийнято говорити, а декорація
Усі розуміють, що "молодший" нічого не вирішує. І спільні прогулянки, риболовлі і футбольні посиденьки з Путіним це не партнерство, не тандем, як прийнято говорити, а декорація, умовність, необхідна для телевізійної картинки Первого каналу. Медведєв так і не став главою держави,він навіть не пробував давати вказівки прем'єр-міністру, тоді як той не моргнувши посилає главу держави очолити в гордій самоті федеральну частину списку Единой России на очевидно провальних для неї виборах.
Що йому залишається? Жонглювати розумними словами, як то"айфон", "твіттер", "бадмінтон", "великий уряд", "нанотехнології", і вечорами з сумом розглядати фотографії з інавгурації. Фіть – і закінчився термін. Точніше,зникла надія частини громадян, що на їхньому віку петербуржець і лідер нації не обов'язково повинен носити ім'я Володимир Володимирович.
Неповні півсотні відсотків голосів виборців при дуже низькій явці – це означає, що лише кожен четвертий росіянин дає партії влади мандат діяти від його імені, і це формений щиголь Медведєву. Не впорався, не виправдав надій Самого. У зв'язку з цим російські колеги пишуть: зовсім не факт, що після президентських виборів Медведєву довірять очолювати уряд. Ваги політичної не нагуляв, своєї партії і базового регіону з електоральним ресурсом у нього немає.
Втім, забігати так далеко не варто. Не факт, що розвиток подій піде за узгодженим "в інстанціях" сценарієм. Ніч підрахунку голосів показала, що громадяни в Росії є. І їх багато, особливо в столичних містах,наукоградах і, звичайно ж, в інтернеті. У них є свої мережеві ЗМІ, свої віртуальні політичні агітатори і коментатори, свої гайд-парки і, нарешті, свої лідери – юрист і блогер Олексій Навальний, лідер руху Солидарность Ілля Яшин,захисниця Хімкінского лісу Євгенія Чирикова та інші.
Сотням тисяч активних росіян є кого слухати, є за ким йти на вулиці і площі Москви. Як показали перші години дня після виборів, Майдану в Москві поки що не буде. Спроби захистити свій вибір будуть проходити за іншими сценаріями. Ми мало не стали свідками народження нової нації. Не вийшло.Потрібно почекати. Перейми прискорюються. Дихання стає все більш частим.Народження нації – лише питання часу.
Тваринний страх сталінських часів – це вже історія. Зараз проблема в іншому – в тотальній недовірі до всіх і невірі в самого себе
Тваринний страх сталінських часів – це вже історія. Зараз проблема в іншому – в тотальній недовірі до всіх і невірі в самого себе. Мітинг на Чистих прудах, в якому взяли участь тисячі людей, став тим бруском, на якому задирки сумніву, невіри в свої сили були зняті. Влада застосуванням сили протиставила себе народу. Путін послав проти мирної молоді тисячі бійців спецпідрозділів.Лідери опинилися за ґратами. Що ж, тим гірше для режиму, що перебуває в агонії.До речі, України це теж стосується.
***
Ця колонка опублікована в № 48 журналу Корреспондент від 9 грудня 2011 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]