Реакція ВО Свобода на вибір Гайтани представницею України на Євробаченні свідчить, що українські націоналісти беруть на озброєння те, від чого вже давно відмовилися в цивілізованому світі, пише Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту Історична правда, у колонці, опублікованій у №7 журналу Корреспондент від 24 лютого 2012 року.
Зізнаюся, не дуже цікавлюся популярною музикою, і вибір кандидата від України на пісенний конкурс Євробачення становить, і, думаю, не тільки для мене, скоріше спортивний інтерес. Хто поїде? Цього разу перемогла Гайтана, за паспортом – Гайта-Лурдес Ессамі. Причому співачка зайняла перше місце і за результатами народного голосування, і на думку журі.
Тато у відомої артистки – конголезець, мати – українка. Киянка за місцем народження. Громадянка нашої країни. Українка зі смаглявою шкірою.
На наступний день, коментуючи кримському інтернет-виданнюНовий регіон рішення НТКУ заявити Гайтану на конкурс, який цього року відбудеться в Баку, прес-секретар і член політради ВО Свобода Юрій Сиротюк сказав кілька фраз, які збурили інтернет. А саме, віддавши належне "наднаціональному"– так прямо він і висловився – таланту співачки, зауважив, мовляв, "краще було б, якби на цей конкурс поїхала людина, яка представляє саме Україну. А виходить так, що ми не хочемо показати своє обличчя. І Україну асоціюватимуть з іншим континентом, десь в Африці".
Ну, і щоб ніяких сумнівів в принциповості позиції не виникло, додав: "Мільйони, які будуть дивитися це шоу, побачать, що Україну представляє, умовно, людина, яка не належить до нашої раси, вкорениться поняття, що Україна десь у далекій Африці". Слово "раса" само по собі не несе негативної оцінки. Кожна людина належить до якоїсь раси або до кількох відразу.Вчені сперечаються, і це нормально. Інша справа, коли на цю тему починає розмірковувати політик. Навіть більше, який представляє партію, яка заявляє себе як об'єднання українців для захисту українців.
Цікаво, куди потрібно звернутися, щоб захистити українку Гайтану від українця Сиротюка?
На програмному рівні партія не ставить питання раси на чільне місце. Виходить тоді, заява прес-секретаря – дурна самодіяльність, і її легко дезавуювати. Чого не відбулося
Спеціально переглянув програму Свободи – там немає нічого про те, що українець повинен бути тільки білошкірим. Отже, на програмному рівні партія не ставить питання раси на чільне місце. Виходить тоді, заява прес-секретаря – дурна самодіяльність, і її легко дезавуювати. Чого не відбулося. Отже, партія, яка на всіх парах мчить до Верховної Ради і позиціонує себе як останній бастіон українства, солідаризувалася з расистом.
Про смаки сперечатися не будемо. Комусь подобається обличчя Гайтани, інші, можу припустити, в захваті від фізіономії Сиротюка. Проблема не в конкурсі, як іронізують сноби, для європейських домогосподарок. Не у виборі конкретної пісні і навіть не в її мові, хоча, зазначу, було б приємно, якби українська звучала частіше.
Біда не в ксенофобах і расистах: те, що в правому таборі їх багато, не відкриття. А в тому, що Сиротюка ніхто не осадив. Честь і хвала прес-службі партії УДАР, яка оперативно опублікувала різку реакцію на провокаційні висловлювання. І це правильна позиція – і з точки зору політики, і просто по-людськи. Віталію Кличку, послу доброї волі ООН, є чужим расизм, і невиразна позиція великого спортсмена і молодого політика з цього питання викликала б зайві питання, деформувала його образ в країні і світі.
Погано, що набрали в рот води прес-офіси партій, що входять до Комітету опору диктатурі, де Свобода грає одну з трьох головних партій разом з Батьківщиною і Фронтом змін. Расизм – очевидне зло, і, ми це ще побачимо, опоненти не щадитимуть не тільки того, хто сказав гидоту, а й тих політичних партнерів, які відмовчалися. "Промолчи – попадешь в палачи". Слова киянина, великого барда радянського шістдесятництва Олександра Галича точні і доречні.
Расизм не є характерною рисою націоналізму. Це питання культури, а не ідеології. Образити людину через колір шкіри може, і тому безліч прикладів, і правовірний сталініст, і респектабельний буржуа. Не так давно член уряду Михайло Бродський в брутальній формі написав на адресу журналіста Мустафи Найєма, мовляв, тим, хто "понаїхав", нема чого лізти в українські справи, йому тут не болить, це не його країна. Я написав панові Бродському: чи готовий він сказати те саме в обличчя іншим іммігрантам в першому поколінні – уродженцям Калуги і Петропавловська-Камчатського Миколі Азарову і Анатолію Могильову?Відповіді, ясна річ, не було і не буде. Ксенофоб і далі спокійно працює в Кабінеті Міністрів і з моменту інциденту навіть пішов на підвищення.
Як це прийнято в мережевих війнах, через кілька коментарів всі благополучно забувають про те, що обговорюється. У нашому випадку, і це важливий момент, багатьох коментаторів ображає, що відбір українських талантів і взагалі редакційна політика Першого національного каналу волею влади виявилася в руках "чужінців" Валіда Арфуша і Єгора Бенкендорфа. Чи не найбільш титульних українців, що й казати.
Питання, як кажуть, цікаве. Але справа не в ліванських коренях першого й історичному німецькому прізвищі другого, а в тому, що обидва керівники національного телебачення не повною мірою володіють державною мовою.А якщо і володіють – вельми успішно маскуються. Принаймні в ефірі відбіркового туру на Євробачення, та й в інших публічних проявах вони завжди говорять російською.
Арфуш і Бенкендорф зобов'язані володіти і використовувати в роботі державну мову. Це не благе побажання, а вимога Конституції та низки законів
Ця колонка теж пишеться російською. Але вона вийде в приватному журналі, а я не держслужбовець на роботі. Арфуш і Бенкендорф зобов'язані володіти і використовувати в роботі державну мову. Це не благе побажання, а вимога Конституції та низки законів. Тут саме той випадок, що українську вони можуть і не любити, але зобов'язані поважати.
Виходить, такий дивний тандем між ксенофобами і українофобами. І ті, й інші є провокаторами етнічної і, по факту, соціальної напруженості.
Свобода підкреслює свою приналежність до "Європи націй".Дивно, що не до сучасної, а 1930-х. Вже який ксенофоб лідер французького Національного фронту Жан-Марі Ле Пен, але його нелюбов до "чужаків" не поширюється на французів з іншим кольором шкіри. У цьому неважко переконатися, знайшовши в інтернеті передвиборчі плакати його партії, де є і темношкірі, і мулати. Навіть більше, в останні роки націоналісти змінили своє ставлення до іммігрантів.Замість відштовхування стали з ними щільно працювати, знайшовши в найбідніших іммігрантських колах вдячного слухача і виборця. На даний момент у виборчому штабі кандидата в президенти мадам Марін Ле Пен працюють вихідці з Гваделупи,Кот-д'Івуару, Марокко та інших країн. Всі вони розмовляють французькою, мають паспорти республіки, отже, вони – французи.
Жодна зріла нація не стане розкидатися співвітчизниками
Жодна зріла нація не стане розкидатися співвітчизниками. "Російський світ" патріарха Кирила і російського прем'єра Володимира Путіна біля воріт. Йде боротьба за українців і Україну, а Свобода, виходить, допомагає послабленню нації, виштовхуючи частину громадян, особливо зі змішаних сімей та представників національних меншин, прямо в лукаві московські обійми.
***
Ця колонка опублікована в № 7 журналу Корреспондент від 24 лютого 2012 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]