Широке представництво геїв у владі, свої газети і цілий район з бурхливим клубним життям перетворюють Сан-Франциско на гей-столицю світу, пише Юлія Попова у №25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року.
Небо у веселці – це не особливості погоди в
Сан-Франциско. Це тисячі прапорів, куль та іншої атрибутики, які щороку влітку,
а цього разу 24 червня, заповнюють вулиці американської столиці геїв – у день
традиційного Параду гордості.
Серед натовпів яскраво одягнених лесбіянок, геїв,
бісексуалів і трансвеститів (ЛГБТ) можна побачити голих чоловіків і жінок. У
Сан-Франциско, на півночі Каліфорнії, не заборонено ходити голим, хоча можуть
затримати за "розпусні думки або дії", або ж за перебування без одягу "там, де
є люди, які вважають це неприйнятним", зазначає закон.
Така свобода дій – одна з особливостей району Кастро.
Розміром з київський Хрещатик, він користується величезною популярністю серед
геїв. Ця частина міста з чудовою вікторіанською архітектурою зовсім не
резервація, а один з найдорожчих районів у п'яти хвилинах їзди від фінансового
центру.
У 800-тисячному Сан-Франциско, за даними дослідження Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, близько 15% населення – представники
ЛГБТ-спільноти, їх тут в кілька разів більше, ніж в середньому по планеті
Уся справа в тому, що у 800-тисячному Сан-Франциско, за
даними дослідження Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, близько 15%
населення – представники ЛГБТ-спільноти, їх тут в кілька разів більше, ніж в
середньому по планеті. Причому їх не варто називати гомосексуалістами, інакше у
відповідь вас ласкаво назвуть "об’єктами, що розмножуються".
У волелюбній Каліфорнії геї, лесбіянки і транссексуали –
саме так до них варто звертатися – на відміну від України і Росії, не бояться
організовувати паради. Навпаки, від гомофобів та інших агресивно налаштованих
вони надійно захищені законом про дискримінацію за статевою ознакою. Їм
дозволено всиновлювати дітей.
Також в Сан-Франциско спеціально для представників
ЛГБТ-спільноти виходять дві щотижневі газети, є кілька програм на радіо і
безліч сайтів в інтернеті. А з 11 членів міської ради четверо – геї. Місцеві
гомосексуали можуть викладати в школах і університетах без остраху бути
звільненими.
Нагальна проблема ЛГБТ у релігійній Америці – це неможливість вступати в шлюб,
який буде визнано не тільки на рівні штату, а й на теренах усієї країни
І навіть жителям гей-столиці світу є що критикувати і до
чого прагнути: нагальна проблема ЛГБТ у релігійній Америці – це неможливість вступати
в шлюб, який буде визнано не тільки на рівні штату, а й на теренах усієї
країни. Сьогодні офіційно розписують одностатеві пари тільки в дев'яти з 50
штатів.
Напередодні прийдешніх осінніх виборів в президенти Барак
Обама не впустив можливості підкреслити свою ліберальність, заявивши про
підтримку одностатевих шлюбів. Таким чином, гей-співтовариство отримало
додатковий поштовх до дії.
Прагнення до шлюбу
"Підходьте ближче, це Кастро, тут усе створено для
інтиму", – посміхається Еммануель Джонсон, який проводить регулярні екскурсії
по гей-району. Сміючись, група з десяти осіб зближується, чекаючи чогось
непристойного від майбутньої прогулянки.
Хоча Джонсон лише грає на стереотипах: максимум, що можна
побачити в Сан-Франциско, – це чоловіків, які йдуть, узявшись за руки, зрідка
цілуються, або трансвестита в короткій спідниці і колготках у сіточку. Що
стосується свободи в діях інтимного характеру, то заради цього варто зайти в
один з десятків клубів, з вивісок яких посміхаються чоловіки в одних трусах або
навіть без них, не залишаючи місця для сумніву, якою буде шоу-програма.
Крім безлічі кафе, перукарень та клубів для клієнтів-геїв вулиці Кастро зовні мало чим відрізняються від решти міста
Крім безлічі кафе, перукарень та клубів для клієнтів-геїв
вулиці Кастро зовні мало чим відрізняються від решти міста. Втім, не тільки по
Кастро, а й по всьому Сан-Франциско роз'їжджають автобуси з рекламою
спортивного бренду Gар, на якій зображені два хлопці в одній футболці зі слоганом Будь одним
цілим.
Місцеві лесбіянки облюбували інший район, Бернал-Хайтс, і
з геями вони не дуже дружать, пояснюючи це різницею інтересів. Якщо геї надають
перевагу музеям і спортклубам, то лесбіянки більш хазяйновиті, їм до душі
будівельні магазини, розповідає Джонсон.
Закінчується екскурсія біля невеликого парку Pink
Triangle, в якому розташовано меморіал – у землю вбиті 15 кілочків, кожен з
яких ототожнює 1.000 геїв і лесбіянок, убитих нацистами під час Другої світової
війни. Тут таки майорить дев'ятиметрове райдужне полотнище – такі ж, але трохи
менші, прикрашають багато будинків у Кастро.
Стоячи під цим гігантським символом гордості, Джеррі
Сінгер і Дон Додж пам'ятають, якими муками цей прапор їм дістався в кінці 1980-х.
Ці 60-річні американці облаштувалися в Сан-Франциско в 1978-му, коли боротьба
за права геїв вилилася на вулиці.
"Це був чудовий час, – згадує Сінгер, – вдень ми
протестували, а ввечері ходили на безкоштовні дискотеки".
У той час жителі Сан-Франциско обрали Харві Мілка членом
міської ради – він став першим геєм на державній посаді у США. Завдяки його
зусиллям було прийнято закон, що забороняє дискримінацію геїв під час
працевлаштування, а також рішення, яке зобов'язує місцевих жителів збирати
фекалії за своїми вихованцями на прогулянці.
Тоді ж Сінгер влаштувався продавати килими, а Додж –
розробляти комп'ютерні програми в лікарнях, де проходили лікування хворі на ВІЛ
та СНІД.
У тому ж 1978-му, влітку, на Парад гордості вийшло 200 тис.осіб, а в листопаді Мілка і мера міста Джорджа Москоне застрелив член міської ради, демократ і гетеросексуал Ден Уайт
У тому ж 1978-му, влітку, на Парад гордості вийшло 200 тис.
осіб, а в листопаді Мілка і мера міста Джорджа Москоне застрелив член міської
ради, демократ і гетеросексуал Ден Уайт.
З того часу знадобилося 20 років, щоб у Каліфорнії
дозволили одностатеві шлюби. Сінгер і Додж згадують 2008-й з особливим почуттям
– тоді вони офіційно одружилися.
Шлюбне "вікно", щоправда, залишалося відкритим лише п'ять
місяців, і після чергової апеляції з боку опозиції його закрили. Мабуть,
ненадовго – боротьба за одностатеві шлюби давно набула масштабу руху за
громадянські права людини, і в лютому Дев'ятий окружний суд США визнав
незаконною заборону на одностатеві шлюби в Каліфорнії, встановлену у 2008
році, водночас давши можливість позивачам подавати апеляції, не розморожуючи
дозвіл на весілля.
"Можливість шлюбу дуже важлива для наших дітей, – каже
65-річний Джонсон, давно одружений батько двох дітей. – Ми хочемо, щоб у них
було двоє офіційних батьків, щоб вони ходили в школу, де були б діти з різних
сімей. Щоб не було сегрегації".
Такі, як усі
Райан Лі, 23-річний банківський службовець, каже, що
усвідомив нетрадиційність своєї орієнтації ще в перших класах школи, коли йому
стали подобатися хлопчики. Найбільше Лі дражнили і принижували члени
волейбольної команди, які, як правило, повторювали стереотипні висловлювання
своїх батьків. Згодом, за його словами, п'ять з 12 волейболістів теж виявилися
геями.
Тепер Лі стверджує, що швидше заведе собаку, ніж дітей.
Однак пропозицію демократів узаконити шлюби по всій країні схвалює, оскільки це
"додасть геям сили в тому, що вони такі, як усі". Також він стверджує, що не
відчуває утисків ні на роботі, ні серед друзів.
Але, незважаючи на цю уявну легкість буття, Лі все ж веде
подвійне життя, оскільки його батьки походять з консервативних азіатських
сімей. Він вважає, батьки підозрюють, що він гей, але бояться запитати. Сам Лі
ніколи не починав цю розмову з батьком і матір'ю.
"Їм подобається думати, що вони ліберали, але за зачиненими
дверима це зовсім не так", – шкодує Лі.
Політика Не питай, не говори характерна для більшості штатів в Америці, де до одностатевих пар ставляться, як і раніше, критично, особливо старше покоління
Політика Не питай, не говори характерна для більшості
штатів в Америці, де до одностатевих пар ставляться, як і раніше, критично,
особливо старше покоління.
"Більшість американців до цього часу сприймають це як
горе в сім'ї, – нарікає Анна Фішкін, співробітниця банку Wells Fargo і подруга
Лі. – Вони думають про геїв як про патологію, як ніби у геїв є якась вада. Але
говорити про це вголос – табу".
Оскільки Фішкін народилася в єврейській родині, за її
словами, вона добре розуміє, що таке утиски і дискримінація, тому й підтримує
геїв: "Я не знаю, що означає відсутність громадянських прав, але моя сім'я це
добре відчула на собі".
Часи і звичаї
Уродженець Таллінна Станіслав Михайлов – один з
найяскравіших персонажів Сан-Франциско. Він усвідомив свій потяг не тільки до
жінок, а й до чоловіків ще в Естонії, а коли йому виповнилося 18 років,
переїхав разом з матір'ю в менш консервативну країну і до цього дня вдячний їй
за це рішення.
"Мене в школі всі називали підар, а в Сан-Франциско кайф,
– каже Михайлов. – У кожного є своя думка щодо статевої орієнтації, але навряд
чи вони її висловлять безпосередньо".
Зараз йому 30 років, і у нього один з найбільш модних
перукарських салонів міста – Metamorphosis, де на вихідних наливають шампанське
і включають музику голосніше. Чоловіки стрижуться у Михайлова за $ 75, жінки –
за $ 125.
Сідаючи в кафе після роботи, він замовляє тільки зелений
чай – "через дієту" – і ловить на собі пожадливі погляди інших геїв.
Михайлова складно не помітити: пояс зі стразами і червона футболка обтягують
його засмагле тіло.
"Я коли-небудь напишу книгу про свої сексуальні
пригоди, – усміхається він. – Я обожнюю вбиратися: можу зайчиком, можу в кілті
на роботу прийти".
Після п'ятирічних стосунків з одним партнером Михайлов
вирішив узяти паузу, до того ж інститут шлюбу він вважає переоціненим. Мати
Михайлова знає про його потяг до дівчат і хлопців і, хоча не вітає його бісексуальність,
критикувати не наважується.
Екскурсовод Джонсон зізнається, що не завжди був щодо гомосексуалів таким ліберальним, як сьогодні. Переїхавши до Америки з Ізраїлю в 1970-х, з того часу він сильно змінився, перебуваючи в безпосередній близькості до гей-культури
Тим часом екскурсовод Джонсон зізнається, що не завжди був
щодо гомосексуалів таким ліберальним, як сьогодні. Переїхавши до Америки з
Ізраїлю в 1970-х, з того часу він сильно змінився, перебуваючи в безпосередній
близькості до гей-культури.
"Це питання громадянських прав, – каже Джонсон. – Багато
в чому мені все це нагадує той час, коли афроамериканців не брали на роботу
через колір шкіри. Або ж коли заборонялися шлюби між білими і чорними. Зараз це
все історія".
***
Цей матеріал опубліковано в № 25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.