Корреспондент: Місто кольору веселки. Сан-Франциско перетворюється на гей-столицю світу

Широке представництво геїв у владі, свої газети і цілий район з бурхливим клубним життям перетворюють Сан-Франциско на гей-столицю світу, пише Юлія Попова у №25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року.

Небо у веселці – це не особливості погоди в Сан-Франциско. Це тисячі прапорів, куль та іншої атрибутики, які щороку влітку, а цього разу 24 червня, заповнюють вулиці американської столиці геїв – у день традиційного Параду гордості.

Серед натовпів яскраво одягнених лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансвеститів (ЛГБТ) можна побачити голих чоловіків і жінок. У Сан-Франциско, на півночі Каліфорнії, не заборонено ходити голим, хоча можуть затримати за "розпусні думки або дії", або ж за перебування без одягу "там, де є люди, які вважають це неприйнятним", зазначає закон.

Така свобода дій – одна з особливостей району Кастро. Розміром з київський Хрещатик, він користується величезною популярністю серед геїв. Ця частина міста з чудовою вікторіанською архітектурою зовсім не резервація, а один з найдорожчих районів у п'яти хвилинах їзди від фінансового центру.

У 800-тисячному Сан-Франциско, за даними дослідження Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, близько 15% населення – представники
ЛГБТ-спільноти, їх тут в кілька разів більше, ніж в середньому по планеті

Уся справа в тому, що у 800-тисячному Сан-Франциско, за даними дослідження Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, близько 15% населення – представники ЛГБТ-спільноти, їх тут в кілька разів більше, ніж в середньому по планеті. Причому їх не варто називати гомосексуалістами, інакше у відповідь вас ласкаво назвуть "об’єктами, що розмножуються".

У волелюбній Каліфорнії геї, лесбіянки і транссексуали – саме так до них варто звертатися – на відміну від України і Росії, не бояться організовувати паради. Навпаки, від гомофобів та інших агресивно налаштованих вони надійно захищені законом про дискримінацію за статевою ознакою. Їм дозволено всиновлювати дітей.

Також в Сан-Франциско спеціально для представників ЛГБТ-спільноти виходять дві щотижневі газети, є кілька програм на радіо і безліч сайтів в інтернеті. А з 11 членів міської ради четверо – геї. Місцеві гомосексуали можуть викладати в школах і університетах без остраху бути звільненими.

Нагальна проблема ЛГБТ у релігійній Америці – це неможливість вступати в шлюб,
який буде визнано не тільки на рівні штату, а й на теренах усієї країни

І навіть жителям гей-столиці світу є що критикувати і до чого прагнути: нагальна проблема ЛГБТ у релігійній Америці – це неможливість вступати в шлюб, який буде визнано не тільки на рівні штату, а й на теренах усієї країни. Сьогодні офіційно розписують одностатеві пари тільки в дев'яти з 50 штатів.

Напередодні прийдешніх осінніх виборів в президенти Барак Обама не впустив можливості підкреслити свою ліберальність, заявивши про підтримку одностатевих шлюбів. Таким чином, гей-співтовариство отримало додатковий поштовх до дії.

Прагнення до шлюбу

"Підходьте ближче, це Кастро, тут усе створено для інтиму", – посміхається Еммануель Джонсон, який проводить регулярні екскурсії по гей-району. Сміючись, група з десяти осіб зближується, чекаючи чогось непристойного від майбутньої прогулянки.

Хоча Джонсон лише грає на стереотипах: максимум, що можна побачити в Сан-Франциско, – це чоловіків, які йдуть, узявшись за руки, зрідка цілуються, або трансвестита в короткій спідниці і колготках у сіточку. Що стосується свободи в діях інтимного характеру, то заради цього варто зайти в один з десятків клубів, з вивісок яких посміхаються чоловіки в одних трусах або навіть без них, не залишаючи місця для сумніву, якою буде шоу-програма.

Крім безлічі кафе, перукарень та клубів для клієнтів-геїв вулиці Кастро зовні мало чим відрізняються від решти міста

Крім безлічі кафе, перукарень та клубів для клієнтів-геїв вулиці Кастро зовні мало чим відрізняються від решти міста. Втім, не тільки по Кастро, а й по всьому Сан-Франциско роз'їжджають автобуси з рекламою спортивного бренду Gар, на якій зображені два хлопці в одній футболці зі слоганом Будь одним цілим.

Місцеві лесбіянки облюбували інший район, Бернал-Хайтс, і з геями вони не дуже дружать, пояснюючи це різницею інтересів. Якщо геї надають перевагу музеям і спортклубам, то лесбіянки більш хазяйновиті, їм до душі будівельні магазини, розповідає Джонсон.

Закінчується екскурсія біля невеликого парку Pink Triangle, в якому розташовано меморіал – у землю вбиті 15 кілочків, кожен з яких ототожнює 1.000 геїв і лесбіянок, убитих нацистами під час Другої світової війни. Тут таки майорить дев'ятиметрове райдужне полотнище – такі ж, але трохи менші, прикрашають багато будинків у Кастро.

Стоячи під цим гігантським символом гордості, Джеррі Сінгер і Дон Додж пам'ятають, якими муками цей прапор їм дістався в кінці 1980-х. Ці 60-річні американці облаштувалися в Сан-Франциско в 1978-му, коли боротьба за права геїв вилилася на вулиці.

"Це був чудовий час, – згадує Сінгер, – вдень ми протестували, а ввечері ходили на безкоштовні дискотеки".

У той час жителі Сан-Франциско обрали Харві Мілка членом міської ради – він став першим геєм на державній посаді у США. Завдяки його зусиллям було прийнято закон, що забороняє дискримінацію геїв під час працевлаштування, а також рішення, яке зобов'язує місцевих жителів збирати фекалії за своїми вихованцями на прогулянці.

Тоді ж Сінгер влаштувався продавати килими, а Додж – розробляти комп'ютерні програми в лікарнях, де проходили лікування хворі на ВІЛ та СНІД.

У тому ж 1978-му, влітку, на Парад гордості вийшло 200 тис.осіб, а в листопаді Мілка і мера міста Джорджа Москоне застрелив член міської ради, демократ і гетеросексуал Ден Уайт

У тому ж 1978-му, влітку, на Парад гордості вийшло 200 тис. осіб, а в листопаді Мілка і мера міста Джорджа Москоне застрелив член міської ради, демократ і гетеросексуал Ден Уайт.

З того часу знадобилося 20 років, щоб у Каліфорнії дозволили одностатеві шлюби. Сінгер і Додж згадують 2008-й з особливим почуттям – тоді вони офіційно одружилися.

Шлюбне "вікно", щоправда, залишалося відкритим лише п'ять місяців, і після чергової апеляції з боку опозиції його закрили. Мабуть, ненадовго – боротьба за одностатеві шлюби давно набула масштабу руху за громадянські права людини, і в лютому Дев'ятий окружний суд США визнав незаконною заборону на одностатеві шлюби в Каліфорнії, встановлену у 2008 році, водночас давши можливість позивачам подавати апеляції, не розморожуючи дозвіл на весілля.

"Можливість шлюбу дуже важлива для наших дітей, – каже 65-річний Джонсон, давно одружений батько двох дітей. – Ми хочемо, щоб у них було двоє офіційних батьків, щоб вони ходили в школу, де були б діти з різних сімей. Щоб не було сегрегації".

Такі, як усі

Райан Лі, 23-річний банківський службовець, каже, що усвідомив нетрадиційність своєї орієнтації ще в перших класах школи, коли йому стали подобатися хлопчики. Найбільше Лі дражнили і принижували члени волейбольної команди, які, як правило, повторювали стереотипні висловлювання своїх батьків. Згодом, за його словами, п'ять з 12 волейболістів теж виявилися геями.

Тепер Лі стверджує, що швидше заведе собаку, ніж дітей. Однак пропозицію демократів узаконити шлюби по всій країні схвалює, оскільки це "додасть геям сили в тому, що вони такі, як усі". Також він стверджує, що не відчуває утисків ні на роботі, ні серед друзів.

Але, незважаючи на цю уявну легкість буття, Лі все ж веде подвійне життя, оскільки його батьки походять з консервативних азіатських сімей. Він вважає, батьки підозрюють, що він гей, але бояться запитати. Сам Лі ніколи не починав цю розмову з батьком і матір'ю.

"Їм подобається думати, що вони ліберали, але за зачиненими дверима це зовсім не так", – шкодує Лі.

Політика Не питай, не говори характерна для більшості штатів в Америці, де до одностатевих пар ставляться, як і раніше, критично, особливо старше покоління

Політика Не питай, не говори характерна для більшості штатів в Америці, де до одностатевих пар ставляться, як і раніше, критично, особливо старше покоління.

"Більшість американців до цього часу сприймають це як горе в сім'ї, – нарікає Анна Фішкін, співробітниця банку Wells Fargo і подруга Лі. – Вони думають про геїв як про патологію, як ніби у геїв є якась вада. Але говорити про це вголос – табу".

Оскільки Фішкін народилася в єврейській родині, за її словами, вона добре розуміє, що таке утиски і дискримінація, тому й підтримує геїв: "Я не знаю, що означає відсутність громадянських прав, але моя сім'я це добре відчула на собі".

Часи і звичаї

Уродженець Таллінна Станіслав Михайлов – один з найяскравіших персонажів Сан-Франциско. Він усвідомив свій потяг не тільки до жінок, а й до чоловіків ще в Естонії, а коли йому виповнилося 18 років, переїхав разом з матір'ю в менш консервативну країну і до цього дня вдячний їй за це рішення.

"Мене в школі всі називали підар, а в Сан-Франциско кайф, – каже Михайлов. – У кожного є своя думка щодо статевої орієнтації, але навряд чи вони її висловлять безпосередньо".

Зараз йому 30 років, і у нього один з найбільш модних перукарських салонів міста – Metamorphosis, де на вихідних наливають шампанське і включають музику голосніше. Чоловіки стрижуться у Михайлова за $ 75, жінки – за $ 125.

Сідаючи в кафе після роботи, він замовляє тільки зелений чай – "через дієту" – і ловить на собі пожадливі погляди інших геїв. Михайлова складно не помітити: пояс зі стразами і червона футболка обтягують його засмагле тіло.

"Я коли-небудь напишу книгу про свої сексуальні пригоди, – усміхається він. – Я обожнюю вбиратися: можу зайчиком, можу в кілті на роботу прийти".

Після п'ятирічних стосунків з одним партнером Михайлов вирішив узяти паузу, до того ж інститут шлюбу він вважає переоціненим. Мати Михайлова знає про його потяг до дівчат і хлопців і, хоча не вітає його бісексуальність, критикувати не наважується.

Екскурсовод Джонсон зізнається, що не завжди був щодо гомосексуалів таким ліберальним, як сьогодні. Переїхавши до Америки з Ізраїлю в 1970-х, з того часу він сильно змінився, перебуваючи в безпосередній близькості до гей-культури

Тим часом екскурсовод Джонсон зізнається, що не завжди був щодо гомосексуалів таким ліберальним, як сьогодні. Переїхавши до Америки з Ізраїлю в 1970-х, з того часу він сильно змінився, перебуваючи в безпосередній близькості до гей-культури.

"Це питання громадянських прав, – каже Джонсон. – Багато в чому мені все це нагадує той час, коли афроамериканців не брали на роботу через колір шкіри. Або ж коли заборонялися шлюби між білими і чорними. Зараз це все історія".

***

Цей матеріал опубліковано в № 25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.