100 років тому на півдні України Нестор Махно створив першу і єдину в історії країни анархічну республіку. Цей рай безвладдя і вседозволеності проіснував лише кілька місяців, - пише Оксана Мамченкова в рубриці Архів № 41 журналу Корреспондент від 21 жовтня 2011 року.
У перші роки Громадянської війни південь
України був не тільки полем бойових дій, але і цілим калейдоскопом режимів і
влади: німці, націоналісти, білі, червоні - за короткий час всі вони встигли
побувати в ролі керівників цього краю, надовго в посадах не затримуючись.
При будь-якій владі головними господарями цих
земель були місцеві селяни. Саме на них зробив ставку знаменитий анархіст
Нестор Махно, коли вирішив у тутешніх, рідних для нього степах організувати
найвільнішу в світі республіку. Це йому на короткий час вдалося.
Махно почав встановлювати новий порядок, який точніше було б називати безладом,
ще в 1917-му, почавши зі свого рідного села Гуляйполе
Махно почав встановлювати новий порядок, який
точніше було б називати безладом, ще в 1917-му, почавши зі свого рідного села
Гуляйполе. Через два роки затія охопила майже всю сільську місцевість півдня
Лівобережної Україні від Дніпра до Дону. А 20 жовтня 1919 року анархічна
республіка отримала свою конституцію.
У цей день близько 300 осіб, переважно селяни,
зібралися під головуванням Махна і його Військово-революційної ради на з'їзд в
місті Олександрівську, нині Запоріжжя. Учасники з'їзду проголосили неминучість
третьої революції і сформулювали основи нового соціального устрою, відповідно
до якого не повинно було бути держвлади, зате тріумфували б добровільна самоорганізація
і вільний товарообіг.
Українські анархісти вірили, що при цьому вони
йдуть в ногу із суспільним прогресом. Адже, за їх переконанням, слідом за
лютневим переворотом 1917 року, який поклав кінець царизму, і жовтневою
революцією, що ліквідувала владу капіталу, неминуче настане третя революція -
вона покладе кінець держвладі. Крім того, вони вірили в історичну роль
селянства, його право на землю і відчували гостру неприязнь до інтелігенції.
Вони вірили в історичну роль селянства, його право на землю і відчували гостру
неприязнь до інтелігенції
Ці ідеї впали на благодатний ґрунт.
Протестуючи проти нав'язаних зверху форм господарювання, селяни
Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній шукали власний шлях. Вони
боролися на два фронти - проти великих землевласників з одного боку і
більшовицького експерименту із запровадження політики воєнного комунізму з
іншого.
За час свого існування Махновщина - а
республіка протрималася до середини 1920 року - не набула чітких меж і ні на
хвилину не виходила із стану війни. Однак викорчовувати з місцевих селян відчуття
свободи, виплекане в них махновцями, радянській владі довелося довгі роки.
"Село вийшло зі своїх мазанок, з-під
солом'яних дахів, наклало руку на той незрозумілий механізм, звідки йшли всі
накази, куди відвозили податки, де жили поміщики, звучала чужа мова і де зникав
викоханий у степах хліб", - так образно і точно описав суть повстанського
руху український письменник Валер'ян Підмогильний в оповіданні Третя революція.
Мати порядку
Підйом селянського руху на півдні України
розпочався чи не відразу після повалення російського імператора Миколи II. У
рідному для Махна Гуляйполі, куди він повернувся після лютневої революції,
відсидівши за анархістську і екстремістську діяльність шість років в
московській Бутирці, вже до літа 1917-го бідняки і середняки відмовлялися
платити поміщикам завищену орендну плату і об'єднувалися в невеликі загони.
Незабаром за їх прикладом пішли жителі сусідніх сіл.
Кількість повстанців стрімко зростала, а
авторитет Махна допомагав консолідувати їх сили в один потужний рух, який став
прообразом анархістської держави.
Бойовий шлях махновців став рядом боїв чи не з усіма органами влади, які були
представлені в ті роки в Україні, - починаючи від німців і прихильників
Директорії і закінчуючи білими
Їхня ідеологія була досить оригінальною. Махно
і його соратники вважали, що головний суспільний клас - це селяни. При цьому
українські анархісти заперечували державну владу в будь-яких проявах. Тому не
дивно, що бойовий шлях махновців став рядом боїв чи не з усіма органами влади,
які були представлені в ті роки в Україні, - починаючи від німців і
прихильників Директорії і закінчуючи білими. При цьому Махно довгий час
співпрацював з червоними, хоча пізніше і з ними його шляхи розійшлися.
До осені 1919-го загони Махна вже захопили
великі українські міста Олександрівськ і Катеринослав (тепер -
Дніпропетровськ). До цього моменту в рядах повстанців налічувалося більше 65
тис. чоловік, у тому числі понад 10 тис. кавалеристів і 12 тис. тачанок. Протягом
кількох наступних місяців ці сили контролювали більшу частину Катеринославщини
та північного Приазов'я.
Маючи такі сили, не гріх було спробувати
створити республіку, засновану на анархічних ідеях, що Махно і не забув
зробити. І хоча махновці заперечували будь-яку владу, заради такої справи їм
довелося провести кілька з'їздів місцевих рад та представників повстанських
загонів, щоб створити основні принципи цього оригінального територіального
об'єднання.
У з'їздах вільно брали участь активісти різних політичних рухів. У кожного з них
було право голосу
У першій половині 1919 року таких з'їздів
пройшло три, причому кожен наступний був все більш велелюдним. Серед учасників
з'їздів були представники всіх соціальних груп, хоча домінували селяни. Крім того,
у з'їздах вільно брали участь активісти різних політичних рухів. У кожного з
них було право голосу.
Плюралізм був такий, що в республіці
друкувалося більше десятка газет найрізноманітнішого ідеологічного забарвлення.
Єдине, що було заборонено всім цим політикам, - так це створювати органи влади.
Тут ініціатива залишалася в руках анархістів і проведених ними з'їздів.
З їхніх делегатів формували
революційно-військову раду, яка курирувала поточні справи. Існували також
ділові комісії (аналоги міністерств) і культурно-просвітницький відділ,
відповідальний за пропаганду ідеології і просвітництво.
Втім, повної відсутності бюрократії навіть
анархістам уникнути не вдалося. У містах їм часто доводилося призначати
комендантів, які служили сполучною ланкою між армією і населенням, а також
інформували громаду про важливі заходи.
Кінець анархії
Ключовим постулатом державно-суспільного
устрою для Махна була горизонтальна система управління, де всі питання
вирішувалися силами низових рад та зборів.
"Такий лад я мислив тільки у формі
вільного радянського ладу, при якому вся країна покривається місцевими
абсолютно вільними і самостійними соціально-суспільними самоуправліннями трудівників",
- наголошував Батько.
Ключова сила його республіки, армія, утримувалася селянами, які робили в її
казну добровільні внески. Такою ж добровільною була і мобілізація
Ключова сила його республіки, армія, утримувалася
селянами, які робили в її казну добровільні внески. Такою ж добровільною була і
мобілізація.
В економіці лібералізм був ще більш повним. На
території Махновщини був дозволений вільний обіг будь-яких грошових знаків, нехай
це були царські рублі, купюри білих або петлюрівців. При цьому учасники
фінансових операцій на власний розсуд могли визначати цінність грошей, так само
як і товарів та послуг.
Ринок не регулювався указами. На
підконтрольних землях махновцям процвітало дрібне підприємництво. На відміну
від робітників великих заводів, які в умовах війни не могли розгорнути
виробництво через відсутність сировини і ринків збуту, шевці, харчовики та інші
ремісники швидко прилаштувалися в запропонований махновцями ринковий механізм.
У результаті в цих галузях знижувалося безробіття.
Зберігався і приватний сектор у промисловості.
Так, навіть у Гуляйполі на заводі діяла колишня адміністрація - вона вела
постійні переговори з профспілкою. Працю робітників оплачували борошном з
прилеглого млина, відносини з яким були встановлені профспілкою.
На території Махновщини був дозволений вільний обіг будь-яких грошових знаків,
нехай це були царські рублі, купюри білих або петлюрівців
Важливе для будь-якого, навіть анархічного,
державного утворення питання - транспортне. Залізничники, які звикли до того,
що основним замовником, а значить тією структурою, яка оплачувала послуги, була
держава, також змушені були пристосовуватися до нових умов. Зорієнтувавшись,
вони створили комітет, взяли дороги в своє управління, розробили план руху
поїздів, систему перевезення пасажирів та оплати.
Незважаючи на перманентний стан війни,
махновська система організації життя працювала досить непогано. Однак
наприкінці 1920 – на початку 1921 року, коли Махно вже було замислювався над
розширенням території республіки, радянська влада набралася сил і з особливою
жорстокістю розправилася з непокірними селянами.
На той час більшовики уклали мирний договір з
поляками, що поклав край війні між двома цими силами. "І практично вся
Червона армія, яка перебувала на території України, була кинута на знищення
повстанського руху, в тому числі і махновського. Ясна річ, вистояти в таких
умовах було неможливо. Крім того, починався голод 1921-1923 років, який
підкосив селян" , - говорить історик Владислав Верстюк.
Незважаючи на перманентний стан війни,махновська система організації життя
працювала досить непогано.
Під ударами червоних Батько і його армія відходили
все далі на захід і зрештою Махно опинився в еміграції. А його дітище -
республіка повної свободи - розчинилося в продподатку і госпрозрахунку
радянської нової економічної політики.
Ідеї махновської республіки
Ключові
тези Декларації Революційно-військової ради Нестора Махна від 20 жовтня 1919
року
1. Вся земля, по мірі вилучення її з рук
приватних власників, повинна надходити не у володіння держави, а у відання і
розпорядження тих, хто на ній працює.
2. Всі кошти, матеріали і знаряддя праці
<...> повинні надійти в повне ведення та розпорядження не держави
<...>, але вільних робочих спілок і організацій, які природно і вільно ж
знизу об'єднуються між собою.
3. Всі ці організації - виробничі, професійні,
розподільні, транспортні та інші - природно створюють знизу вгору об'єднувальні
їх органи у вигляді економічних рад, які виконують технічне завдання
регулювання суспільно-господарського життя в широкому масштабі.
4. Ця партія і ця влада [мова йде про
комуністів] <...> паралізує вільну творчу діяльність самих трудових мас
<...>. Ця партія і ця влада вбивають в корені соціальну революцію.
***
Цей матеріал опублікований в № 41 журналу Корреспондент від 21 жовтня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.