Корреспондент представляє власну версію біографії артиста і людини Богдана Ступки, виткану з його інтерв'ю і спогадів друзів, пише Ірина Ілюшина у №29 журналу від 27 липня 2012 року.
Одвічне запитання "ким бути?" для знаменитого
українського артиста Богдана Ступки було вирішено ще в ранньому дитинстві: його
батько співав у хорі Львівського академічного театру опери та балету, і всі
вихідні хлопчик проводив у театрі. А вдома він перевдягався в різні костюми і
копіював оперних співаків, виконуючи арії – на радість сусідам.
Мати майбутнього актора, глибоку прив’язаність до якої
Ступка зберігав усе життя, дивлячись на перевтілення сина, непокоїлася: "І хто
ж з нього виросте, якщо він такий манірний?".
За чотири десятиліття кар'єри Ступка зіграв сотню ролей у художніх фільмах, майже стільки ж – у театрі й отримав безліч міжнародних нагород
Хвилювання виявилися марними – її син став професіоналом
високого класу і знаменитістю, чия слава легко подолала кордони України. За
чотири десятиліття кар'єри Ступка зіграв сотню ролей у художніх фільмах, майже
стільки ж – у театрі й отримав безліч міжнародних нагород.
У зеніті кар'єри його називали актором шекспірівського
діапазону і найбільш затребуваним українським артистом. Але й цього йому було замало:
чи то жартома, чи то всерйоз Ступка одного разу сказав Корреспонденту, що у
нього залишилася ще одна амбітна мрія – отримати Оскар.
Його сцена
Шлях Ступки на сцену виявився довгим й обхідним –
майбутній актор встиг попрацювати учнем слюсаря, фотографом в астрономічній
лабораторії і конферансьє. Після закінчення театральної студії при Львівському театрі
ім. Марії Заньковецької він став виходити на сцену.
Сергій Данченко, тоді – головний режисер театру
Заньковецької, першим оцінив обдарування Ступки і почав давати йому головні
ролі в класичних драмах. А в 1978 році, ставши художнім керівником столичного
Національного драматичного театру ім. Івана Франка, забрав із собою улюбленого
актора. І не помилився – Ступка швидко став зіркою театральної столиці.
Актриса і телеведуча Наталія Сумська, яка кілька десятків
років грала зі Ступкою в театрі Франка, розповідає, що сюди він прийшов уже
зрілим артистом з абсолютно індивідуальною акторською технікою, яку не можна
було порівняти ні з ким.
"Усім відразу дуже сподобався його Маляр в спектаклі
Дикий ангел – комедійно-брутальні ревнощі до дружини, яка від нього йде, були
настільки ідеально зіграні, що вся увага на сцені була [звернена] до персонажа
Ступки. Режисер навіть не докладав зусиль", – розповідає Сумська про одну з
перших робіт Ступки на сцені театру Франка.
Особливою рисою Ступки-актора, на думку кінопродюсера Олега Кохана, була приголомшлива спостережливість: він підглядав найдрібніші емоційні нюанси в
реальному житті, які потім відтворював на сцені і в кіно
Особливою рисою Ступки-актора, на думку кінопродюсера
Олега Кохана, була приголомшлива спостережливість: він підглядав найдрібніші
емоційні нюанси в реальному житті, які потім відтворював на сцені і в кіно.
Особливо йому вдавалися драматичні ролі, де потрібно було показати загострення
пристрастей.
"Ступка – віртуоз проникливих сцен. Він може викликати в
собі будь-які почуття на раз. Це висока професійна майстерність", – зазначає
актриса і режисер Таїсія Литвиненко.
Польський режисер Кшиштоф Зануссі згадує, що його перша
робота зі Ступкою також була наполовину театральною – український актор грав у
телеспектаклі, який ставив Зануссі за п'єсою Жайворонок Жана Ануя, присвяченій
Жанні д'Арк. Ступка зіграв англійця, тобто іноземця, тому на роль працював
навіть його український акцент.
"Це було чудово, – згадує Зануссі. – У Ступки була душа
справжнього артиста, людини театру і кіно".
Найкращою театральною роллю метра одностайно визнають Тев'є, та й сам він називав її в числі найулюбленіших. За створений образ мудрого єврея-молочника у
п'єсі Тев'є-Тевель за повістю Шолом-Алейхема він навіть отримав найвищу нагороду України в сфері культури – Шевченківську премію
Проте найкращою театральною роллю метра одностайно
визнають Тев'є, та й сам він називав її в числі найулюбленіших. За створений
образ мудрого єврея-молочника у п'єсі Тев'є-Тевель за повістю Шолом-Алейхема
він навіть отримав найвищу нагороду України в сфері культури – Шевченківську
премію.
У його рідному театрі Франка цей спектакль завжди йшов з
аншлагом, трупа гастролювала з ним по всій Європі, а на сцені нью-йоркського
театру Millenium на 1.500 місць він йшов двічі за переповненого залу.
Ступка платив театру взаємністю – до сцени він ставився
трепетно і любив її більше за знімальний майданчик. "Коли виходиш
на сцену, ти голий. У кіно лише виявляється те, чого ти досяг у театрі", –
зізнався він в інтерв'ю Корреспонденту у 2003 році.
Головне з мистецтв
Першою великою роботою Ступки в кіно став фільм, який
сьогодні вважається вітчизняною кінокласикою й однією з небагатьох чесних
історичних стрічок, знятих за радянських часів в Україні.
У 1970 році молодий режисер Юрій Іллєнко і молодий актор
Іван Миколайчук – обох сьогодні називають легендами вітчизняного кіно –
написали сценарій картини Білий птах з чорною ознакою про трагедію в
буковинській родині в період 1937-1947 років.
Три рідних брати розходяться в різні боки: один стає
комуністом, інший приєднується до бандерівців, а третій намагається зберегти
нейтралітет. Роль Ореста-бандерівця дісталася 29-річному Ступці, і сьогодні
експерти вважають цю роботу однією з найкращих в радянському кіно того періоду.
Після Птаха Ступку почали часто запрошувати зніматися,але переважно на ролі негативних персонажів. За словами актора, спочатку позитивних ролей йому не
давали через типаж
Після Птаха Ступку почали часто запрошувати зніматися,
але переважно на ролі негативних персонажів. За словами актора, спочатку
позитивних ролей йому не давали через типаж. "Говорили, що для таких персонажів
потрібні блакитні очі, а в мене очі колючі", – пояснював Ступка і жартома
називав себе українським Джеком Ніколсоном.
Сам актор нітрохи не страждав від подібного амплуа. "У
негативного персонажа в душі обов'язково розігрувався внутрішній конфлікт, а це
грати завжди цікавіше", – запевняв Ступка.
Одного з таких неоднозначних персонажів створив для
Ступки Зануссі: працюючи над картиною Серце на долоні, він, за його словами,
спочатку прописував свого головного героя – не особливо культурного, але із
сильним характером польського олігарха – під Ступку. "Мені хотілося, щоб, окрім
усього іншого олігарх був смішним, і мені здається, Ступка чудово зіграв це", –
згадує Зануссі.
Такого ж висновку дійшло журі III Римського
кінофестивалю, яке вирішило вручити Ступці нагороду за найкращу чоловічу роль.
При цьому актор зібрався залишити фестиваль до роздачі призів, і поляк згадує,
що йому потрібно було докласти багато зусиль, щоб умовити свого українського
друга залишитися.
Зануссі: Багато італійських критиків та продюсерів підходили і запитували: "Як же так може бути, що ми не знали, що в Європі є такий чудовий актор
"Він спочатку не повірив, все думав, що я його розігрую.
Потім, звичайно, дуже зрадів [нагороді], – казав режисер. – А багато
італійських критиків та продюсерів підходили і запитували: "Як же так може
бути, що ми не знали, що в Європі є такий чудовий актор?!".
У Франції Ступка став відомим завдяки співпраці з
французьким режисером з грузинськими коренями Отаром Іоселіані, одним з метрів
сучасного європейського авторського кіно. Ступка зіграв в його стрічці
Шантрапа, показаної на Каннському кінофестивалі.
Однак за кордоном він найбільше відомий у Польщі. "Місце
після нього залишиться надовго порожнім, тому що це найбільший талант і такого
актора скоро не буде", – каже Корреспонденту польський режисер Єжи Гоффман,
автор культового фільму Вогнем і мечем, роль гетьмана Богдана Хмельницького в
якому він колись віддав своєму близькому другові Ступці.
В останні роки акторові все частіше діставалися масштабні, значущі ролі – козацькі гетьмани Іван Мазепа, Богдан Хмельницький та Іван Брюховецький, радянський генсек Леонід Брежнєв і філософ Григорій Сковорода отримали обличчя і голос Ступки
В останні роки акторові все частіше діставалися
масштабні, значущі ролі – козацькі гетьмани Іван Мазепа, Богдан Хмельницький та
Іван Брюховецький, радянський генсек Леонід Брежнєв і філософ Григорій
Сковорода отримали обличчя і голос Ступки.
Однією з останніх його яскравих робіт стала роль Тараса
Бульби в однойменному фільмі російського режисера Володимира Бортка. За неї
Ступка отримав престижну нагороду Російської Федерації Золотий орел.
Фільм отримав неоднозначні відгуки – українська критика
побачила в ньому проросійську пропаганду. Однак робота Ступки удостоїлася лише
похвали, а деякі казали, що тільки заради нього і варто дивитися фільм.
Робота над Бульбою тривала рік, причому зйомки іноді
проходили у важких умовах, але 67-річний актор не зважав ні на що. "Ступка
підбадьорював своїх молодих товаришів, показував, що є ще порох в порохівницях,
– розповідає Бортко. – І знімальна група, дивлячись на його енергетику, жила".
Роль міністра
Ступка не тільки зібрав безліч фестивальних нагород, а й
отримав Державну премію СРСР (1980), головне для радянських акторів звання
народного артиста СРСР (1991) і найвище звання своєї батьківщини – Герой
України (2011).
А в 1999 році він приміряв нове амплуа – міністра:
тодішній прем'єр Віктор Ющенко запропонував Ступці очолити Міністерство
культури, і він погодився. Актор розвинув бурхливу діяльність. Серед його
досягнень можна назвати дебют українських художників на Міжнародній бієнале у
Венеції і рекордне, 30%-ве збільшення фінансування культурної сфери з бюджету.
Особливо актор-міністр пишався своїм наказом про безкоштовне відвідування раз на місяць всіх культурних установ студентами, пенсіонерами та солдатами. У деяких театрах такий порядок діє до цього часу
Особливо актор-міністр пишався своїм наказом про
безкоштовне відвідування раз на місяць всіх культурних установ студентами,
пенсіонерами та солдатами. У деяких театрах такий порядок діє до цього часу.
Ступка також домігся фінансування нових великобюджетних
картин, у тому числі Молитви за гетьмана Мазепу, яку зняв Іллєнко і де Ступка
зіграв головну роль.
Мазепа став найдорожчим фільмом в історії українського
кінематографу, перетягнувши на себе майже річний кінобюджет – $ 2,8 млн. Потім
у прокаті стрічка провалилася. При цьому фестивальна публіка прийняла її на
ура: Мазепа був показаний на Берлінському кінофестивалі у 2002 році, а на
кінофестивалі в Польщі навіть отримав Гран-прі – Золоту рибку.
Сам Ступка поєднував акторську кар'єру з чиновницьким
кріслом лише два роки. У 2001 році він за власним бажанням пішов з посади
міністра, щоб після смерті Данченка стати художнім керівником театру Франка.
"Я зіграв ще одну роль, – з часом зізнавався актор
Корреспонденту. – Зрозумів, що таке влада, дізнався багато такого, чого ніколи
не дізнався б, якщо б я не був міністром".
Одним з уроків, винесених з міністерського досвіду, стало бажання триматися подалі від влади – будь-якої. Колеги, які добре його знали, стверджують, що Ступка завжди дотримувався нейтралітету, практично не коментував політичне життя
Одним з уроків, винесених з міністерського досвіду, стало
бажання триматися подалі від влади – будь-якої. Колеги, які добре його знали, стверджують,
що Ступка завжди дотримувався нейтралітету, практично не коментував політичне
життя і не входив до списків будь-яких партій.
Єдина тема, що викликала у нього бажання висловитися, –
спекуляції навколо можливого поділу України. "Не люблю різниці між заходом і
сходом – у всіх тече червона кров, – заявив тоді Ступка. – І якщо вколоти –
буде боляче. Може, це політикам вигідно крутити щось на свій манер, але хай
вона [країна] залишається єдиною, щоб багато-багато століть була єдиною Україною".
Для багатьох він став втіленням не тільки геніального
актора, а й "щирого українця" – завдяки ідеальній фонетиці української мови,
створеним ним у кіно і на сцені образам героїв і політиків-мудреців. А коли
йому запропонували переїхати працювати до Москви, актор, що розмовляв
російською з помітним акцентом, відмовився.
Ступка вважав, що українська культура недооцінена у світі, та й самі українці мало що про себе знають
При цьому Ступка вважав, що українська культура
недооцінена у світі, та й самі українці мало що про себе знають. "Мені всі
кажуть: Богдане, ти збожеволів на своїх українцях, –казав актор в одному зі
своїх інтерв'ю. – А я ось недавно з'ясував, що сім'я [всесвітньо відомого психолога
Зігмунда] Фрейда була родом з України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось,
кажу, адже Фрейд з ваших місць. А вони без поняття. Сидять всі і норкові шуби
шиють".
Пані Удача
Хоча останні роки Ступка грав гетьманів і полковників,
він без апломбу ставився і до масового мистецтва. Він знімався як у серйозних
режисерів – Іоселіані, Зануссі, Гоффмана, Іллєнка, Кіри Муратової, Сергія
Бондарчука, Володимира Бортка, – так і в серіалах.
За всіх досягнень, як запевняють колеги і знайомі, на зіркову хворобу Ступка не страждав
За всіх досягнень, як запевняють колеги і знайомі, на
зіркову хворобу Ступка не страждав. Навіть у статусі європейської знаменитості
він любив гуляти вулицями Києва, самостійно або в супроводі онука заходив за
продуктами в магазини, жартував з продавцями.
І найбільшою цінністю в житті вважав не стільки роботу,
скільки сім'ю. "Моє головне досягнення – дружина Лариса", – казав артист.
Лариса Ступка, випускниця хореографічного училища,
спочатку виконувала соло у Львівському театрі опери та балету, а потім – у
Київському. Вона також знімалася в кіно.
Слідами батьків пішов їхній син Остап та один з онуків,
Дмитро. Тобто фактично Ступка з дружиною заснували акторську династію.
Гоффман згадує, що актор був товариською людиною, любив
свята і зустрічі з друзями. "Ми любили посидіти за столом разом. Але також він
любив природу, ми могли довго сидіти десь на природі разом і мовчати. І це
мовчання теж багато означало", – розповідає польський режисер.
Як і багато близьких, Гоффман знав про хворобу актора, але не очікував такої швидкої розв'язки. Та й сам Ступка, який після того, як лікарі діагностували у нього рак, жартував: "Не дочекаєтеся!"
Як і багато близьких, Гоффман знав про хворобу актора,
але не очікував такої швидкої розв'язки. Та й сам Ступка, який після того, як
лікарі діагностували у нього рак, жартував: "Не дочекаєтеся!".
Позитивне сприйняття чи просто усмішка, як згадують люди,
які добре знали Ступку, були головною зброєю у складних ситуаціях. "Гумор у
Богдана Сильвестровича був завжди напоготові, це допомагало йому і на посаді
художнього керівника театру імені Франка, – розповідає Сумська. – Сам артист,
він завжди розумів, як треба жити у великому акторському колективі".
Перед смертю Ступка готувався до нових ролей. Зануссі
каже, що послав акторові свою нову п'єсу, і той погодився грати. Аналогічну
обіцянку він дав і російському актору і режисеру Сергію Жигунову щодо його
нового фільму.
Ступка одного разу зізнався, що постійно перебуває в очікуванні чергової яскравої ролі, додавши, що успіх ніколи не приходить до тих, хто його планує
Ступка одного разу зізнався, що постійно перебуває в
очікуванні чергової яскравої ролі, додавши, що успіх ніколи не приходить до
тих, хто його планує. Подібно до багатьох творчих особистостей, він вірив в
удачу і вважав, що в житті йому щастило.
"Крім працьовитості і таланту в актора має бути везіння.
У мене воно було завжди", – зізнавався Ступка.
Все життя – гра
За свою кар'єру Богдан Ступка зіграв понад 100 ролей в
кіно, стільки ж у театрі й отримав десятки професійних нагород. Корреспондент
представляє найяскравіші досягнення актора
1960 – дебют на сцені Львівського драматичного
академічного театру ім. Марії Заньковецької в ролі румунського офіцера у
виставі Над блакитним Дунаєм, постановка режисера Анатолія Горчинського
1970 – дебют у кіно, роль Ореста Звонаря в культовому
фільмі українського режисера Юрія Іллєнка Білий птах з чорною ознакою
1976 – заслужений артист Української РСР
1978 - зарахований до трупи Національного академічного
драматичного театру ім. Івана Франка, в якому грав до кінця життя
1980 – народний артист Української РСР
1993 – Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка за
виконання головної ролі у виставі Тев'є-Тевель за п'єсою Шолом-Алейхема в
Київському державному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка
1999 – роль гетьмана Богдана Хмельницького в історичній
драмі польського режисера Єжи Гофмана Вогнем і мечем
1999-2001 – міністр культури і мистецтв України в уряді
Віктора Ющенка
2000 – орден Заслуг перед Республікою Польща, державна
нагорода Польщі
2001-2012 – художній керівник Національного академічного
драматичного театру ім. Івана Франка
2004 – премія Ніка Національної кіноакадемії Росії в
номінації Найкраща чоловіча роль – зіграв радянського генерала у фільмі Водій
для Віри режисера Павла Чухрая
2006 – Орден Дружби, державна нагорода Російської
Федерації, за зміцнення українсько-російських культурних зв'язків
2008 – премія Марк Аврелій III Римського міжнародного
кінофестивалю за найкращу чоловічу роль (правдоподібне перевтілення в олігарха
у фільмі Серце на долоні польського режисера Кшиштофа Зануссі)
2009 – премія Золотий орел, національна кінонагорода
Росії в номінації Найкраща чоловіча роль (головна роль у фільмі Тарас Бульба
режисера Володимира Бортка)
2011 – звання Герой України
Дані інформаційно-довідкової служби Корреспондента
***
Цей матеріал опубліковано в № 29 журналу Корреспондент від 27 липня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.