RU
 

Корреспондент: Точка зору. Захисна реакція

10 серпня 2012, 14:17
0
10
Корреспондент: Точка зору. Захисна реакція
Фото: most-dnepr.info
Розправа над Гончаренком сталася після отприлюднення ним інформації про захоронення небезпечних відходів

Вбивство людини – тяжкий злочин. Вбивство еколога, що піклується про здоров'я і життя інших, – злочин подвійний. Щоб вижити, суспільство має захищати тих, хто стоїть на сторожі його інтересів, пише журналіст Дмитро Тузов у №31 журналу Корреспондент від 10 серпня 2012 року.

В Україні продовжують вбивати людей за оприлюднення інформації про екологічні загрози. Нагадаю про дику розправу, що сталася у 2008 році в Києві. Олександра Гончарова, який наодинці бився з "пісочною мафією", що незаконно намивала пісок в районі київського Жукова острова, позбавляли життя бейсбольними битами на очах у дружини і малолітньої дочки. Дівчинка в істериці несамовито кричала: "Не бийте тата!". 

Це вбивство стало можливим внаслідок бездіяльності міліції та прокуратури, куди Гончаров неодноразово звертався – спочатку за допомогою у своїй війні з екологічними браконьєрами, а потім і за захистом. Йому погрожували, і неодноразово. Але в міліції реагувати не поспішали. Схоже, діяли за принципом "Поки що нічим допомогти не можемо. Коли буде труп, тоді й приходьте".

Журналістам і друзям Гончаров розповідав: власник "чорних" земснарядів, що намивали пісок, погрожував йому розправою і прямо говорив, що в нього все схвачене в міліції та прокуратурі. І на доказ своїх слів дзвонив якомусь підполковнику.

Українська громадськість сприйняла вбивство активіста відносно спокійно. На вулицю з прапорами і барабанами обурені партійні діячі не вийшли, і цей факт тихо відійшов в історію. А безкарність, як відомо, розв'язує руки.

1 серпня 2012 року вбили Володимира Гончаренка. Злочини схожі як дві краплі води. Вбивці в обох випадках діяли нахабно, не турбуючись про наслідки і відповідальність. Через чотири дні після прес-конференції, на якій Гончаренко озвучив інформацію про можливе захоронення в Кривому Розі забрудненого токсичними та радіоактивними речовинами металобрухту, автомобіль еколога зупинили, а його самого побили до смерті.

Перша версія реакції міліції на вбивство виявилася "безпомилковою": конфліктна ситуація через банальне ДТП. Лише через кілька днів, коли екологи – колеги Гончаренка ледь не захлинулися від обурення, правоохоронці таки стали всерйоз розглядати версію, за якою причиною злочину могла стати професійна діяльність Гончаренка.

Досить імовірно, що пошуку вбивць Гончаренка, який був головою громадського руху За право громадян на екологічну безпеку, може допомогти його остання прес-конференція. Тоді активіст назвав компанії та прізвища їхніх керівників, причетних до перевезень, зберігання і зникнення в Кривому Розі трьох 50-тонних промислових теплообмінників, забруднених шламом гексахлорбензолу. Напередодні перевезення величезних металоконструкцій Гончаренко повідомив в ДАІ і правоохоронні органи "про небезпеку вантажу, дату, точний маршрут і номери машин", однак ця інформація не зацікавила правоохоронців.

Голова громадського руху заявив на прес-конференції, що "маршрут перевезення не був узгоджений з ДАІ, транспортування нічим не прикритих теплообмінників відбувалося за 35-градусної спеки, що спричинило активне виділення токсичних речовин у повітря, а отруйний шлам осипався прямо на дорогу". Мабуть, знаменита "фосфорна аварія", що відбулася в Львівській області в липні 2007 року, не навчила ні місцеву, ні центральну владу в країні основам забезпечення безпеки перевезень токсичних та радіоактивних речовин.

Напевно кожен з вас бачив кадри прикутих до рейок активістів Greenpeace, які протестують проти перевезення радіоактивних матеріалів у герметичних вагонах. Європейські екологи вважають сам факт такого транспортування загрозою для життя і здоров'я мільйонів людей. В Україні ж громадяни не володіють інформацією навіть про те, що відбувається під вікнами їхнього власного будинку. За дуже приблизними оцінками, лише в ґрунті на території країни "заховано" понад 80 млрд т отруйних і радіоактивних речовин. Але ж мова йде про життя і смерть населення України.

Разом з екологами, яких вбивають за оприлюднення вибухонебезпечної інформації, в Україні тільки від раку помирають 239 людей на день. Або 87.235 на рік. Це статистика українського МОЗ. І, повірте, екологія в цих цифрах відіграє далеко не останню роль.

Щоб жити, суспільство має взяти під захист людей, які захищають наші спільні інтереси. Ми повинні змусити владу і правоохоронні органи виконувати свої прямі функції. Повинні бути встановлені як виконавці, так і замовники вбивств і нападів на екологів.

Особливо резонансні злочини під свій контроль бере Президент і генеральний прокурор. Запевняю вас, напади на екологів – саме той випадок, адже мова йде про життя і здоров'я нації. Та й зелені організації і партії, яких в Україні десятки, повинні не просто тихенько готуватися до чергових виборів, кожна в своєму партизанському окопі, а об'єднатися і відреагувати на звірячі вбивства потужними акціями і продовженням розпочатих розслідувань.

Кожне суспільство має виробити свої інструменти захисту, тоді люди зможуть очистити країну і захистити себе. А вбивці повинні знати, що вони за все відповідатимуть, і що розслідування проти порушення екологічних прав громадян України будуть продовжені з подвоєною силою. Щоб вижити, потрібно подолати страх.

***

Ця колонка опублікована у № 31 журналу Корреспондент від 10 серпня 2012 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]

ТЕГИ: вбивствоеколог
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі