Корреспондент: Темне майбутнє. В Україні збільшується кількість песимістів

В Україні зростає кількість песимістів. Вірити у світле майбутнє половині країни заважають невдоволення владою, слабка економіка, а також національна риса – звичка очікувати лише на гірше, пише Катерина Іванова у №36 журналу Корреспондент від 14 вересня 2012 року.

Ганна Сидоренко, співвласниця і директор сайту туристичних послуг karpaty.info, шкодує, що в Чехії не дають політичного притулку просто так – "тільки тому, що живеш у дебільній країні". Корінна киянка зізнається, що їй важко терпіти те, що відбувається в Україні і вона планує емігрувати в Чехію або Словаччину.

"Раніше мені здавалося, що [для поліпшення життя звичайних громадян] достатньо зміни влади, а це відбувається швидко, – міркує Сидоренко, – але тепер я бачу, що проблема в наших головах, а такі зміни навряд чи можливі за життя одного покоління".

У 2010 році про майбутнє думали з надією ще 56,4% жителів країни, а у
2011-му – лише 35,5%

У світле завтра, подібно Сидоренко, вірять все менше співвітчизників. У 2010 році про майбутнє думали з надією ще 56,4% жителів країни, а у 2011-му – лише 35,5%, свідчать дані дослідження Інституту соціології НАН України.

Водночас тривогу щодо майбутнього у 2010 році висловлювали 29,1%, тоді як у 2011-му – вже 42,8% українців. А число тих, у кого майбутнє викликає лише страх, зросло за рік з 16,4% до 25,6%.

Коріння песимізму аналітики шукають перш за все в економіці. "Здавалося б, у 2011 році були якісь проблиски, що у нас зростає ВВП, ми начебто почали виходити з кризи 2009-2010 року, – міркує Микола Шульга, заступник директора Інституту соціології. – Але, на жаль, такого відчутного [покращення] не відбулося".

Якщо у 1993 році Україна була країною оптимістів і мрійників, то тепер це нація циніків, вважає британець Мартін Нанн, виконавчий директор української піар-компанії Whites International Public Relations, який живе тут уже майже 20 років.

Зарплати і пенсії якщо й зростають, то лише номінально і, як і раніше, залишаються мізерними, медицина й освіта в занепаді, верховенство права підірване, аналізує Нанн. "Звідси цинізм і тотальне невір'я у спільне майбутнє", – підсумовує британець.

Песимізм українців обумовлений і чисто ментальними причинами, що йдуть вглиб століть. Такі настрої відчувають народи, які тривалий час не мали незалежності

Втім, песимізм українців обумовлений і чисто ментальними причинами, що йдуть вглиб століть. Такі настрої відчувають народи, які тривалий час не мали незалежності, зазначають експерти, і сьогодні вони відчувають страх перед майбутнім начебто авансом.

"Найчастіше біда ще й не трапилася, але співвітчизники її вже очікують і в душі переживають гіпотетичні неприємності", – резюмує психолог Алевтина Шевченко.

Де нас немає

Наталія Палій, керівник проектів бізнес-школи Міжнародного інституту менеджменту, для опису життя в Україні найчастіше використовує дієслова "пригнічує" і "лякає". Цей синонімічний ряд можна продовжити і більш негативними словами, додає вона.

"За відчуттями ситуація зараз, напевно, гірша, ніж на початку 1990-х і початку 2000-х, – ділиться Палій. – Тоді було більше надій, зараз дуже глибоке відчуття втрачених можливостей, причому втрачених безповоротно, і власного безсилля".

Такі настрої, за словами Палій, їй навіюють протистояння суспільства з владою, економічний занепад і погіршення бізнес-клімату. Не додають їй оптимізму також культурна деградація, негативний імідж країни у світі і, як наслідок, відсутність у неї європейських перспектив.

Українцям майже нічим пишатися, підтверджує цю тезу власними відчуттями Сидоренко. Здобувши освіту в Україні та Австрії і поживши в різних країнах, вона тепер переконана, що її батьківщина в своєму розвитку застрягла десь у XIX столітті.

"Різниця між ними і нами [Заходом і Україною] не тільки в платоспроможності і відсотках за кредитами, – міркує підприємець. – Вона ще й у відомих цінностях – довірі один до одного, взаємоповазі, правовій і громадянській свідомості, толерантності".

Без цих цінностей багато співвітчизників не мислять свого майбутнього на батьківщині. Василь Зима, український журналіст і письменник, нарікає, що як літератор не може реалізувати себе на батьківщині: мовляв, українці мало читають, а держава ніяк не підтримує молодих авторів. Тому письменник-початківець вирушає шукати шанс у Росію, де, на його думку, "є культурна політика, підтримка кіно і літератури".

Україну за роки незалежності вже залишили 6,5 млн осіб, або сьома частина нинішнього населення країни. І, схоже, цей потік в найближчі роки не зупиниться

Під впливом таких настроїв Україну за роки незалежності вже залишили 6,5 млн осіб, або сьома частина нинішнього населення країни. І, схоже, цей потік в найближчі роки не зупиниться: за даними опитування Центру соціальних досліджень Софія, у 2011 році серед людей у ​​віці 18-29 років до еміграції були готові 50,4% респондентів, а у віковій групі 30-39 років – 42,4%.

У 2011-му заявки на участь у лотереї Green Card, яка дає право на проживання і роботу в США, подала рекордна кількість українських громадян – 853 тис. осіб, на 100 тис. більше, ніж роком раніше. За цим показником Україна увійшла до трійки лідерів, поступившись лише Нігерії та Гані.

Дітріх Трайс, незалежний консультант у сфері фермерства та агробізнесу, який ось вже більше десяти років живе в Україні, до недавнього часу не розумів, чому українці хочуть виїхати на ПМП за кордон. Адже життя, за його спостереженнями, хоч і повільно, але поліпшувалося.

Однак років зо два тому в іноземця з'явилося відчуття, що Україна повернулася в 1999 рік, і тепер йому шкода тих, хто не знайшов можливості виїхати з країни.

За словами Трайса, у нього до політиків його рідної Німеччини теж маса претензій, але в цілому німець упевнений, що тамтешній уряд працює не заради особистого збагачення, а на благо держави. А це, у свою чергу, є запорукою впевненості в майбутньому пересічних громадян. В Україні такої впевненості немає.

Німецька опозиція в період економічної кризи могла заробити собі великі бали, критикуючи владу, але не стала цього робити, наводить приклад Трайс. "Вони [опозиційні політики] розуміли, що уряд не винен", – пояснює німець.

А національний оптимізм Нанна ґрунтується на верховенстві права для всіх громадян. "Оштрафували ж [у 2001 році] навіть принцесу Анну [старшу дочку королеви Єлизавети II] за перевищення швидкості", – аргументує британець.

Покоління оптимістів

Тривога українців за власне майбутнє не завжди викликана об'єктивними факторами, вважає Шевченко. За її словами, песимізм як психологічний феномен більшою мірою характерний для тих, хто тривалий час був позбавлений можливості визначати свою долю. Українці як нація, яка не мала такої можливості протягом багатьох століть, зазнають цього ментального неврозу більше за інших.

Ще одна національна риса жителів України – звичка безпідставно прибіднятися, а в будь-якому позитиві вбачати негатив

Ще одна національна риса жителів України – звичка безпідставно прибіднятися, а в будь-якому позитиві вбачати негатив, зазначає Олександр Охріменко, президент Українського аналітичного центру. За його словами, добробут будь-якої людини визначається її можливістю витрачати гроші на відпочинок і розваги, а співвітчизники в цьому собі не відмовляють.

Як доказ Охріменко назводить просту статистичну викладку: якщо у 2008 році турецькі курорти відвідало трохи більше 560 тис. українців, то у 2011-му – вже понад 600 тис. Запити жителів країни і їхні витрати сьогодні зростають швидко, міркує економіст, і тому вони неадекватно сприймають своє становище в навколишньому світі.

Найчастіше такі люди вибирають стратегію поведінки тривожної й обережної людини, яка побоюється, як би чого не вийшло, кажуть фахівці. Щоправда, така позиція цілком виправдана, особливо якщо соціальна політика уряду й економіка не дають українцям особливих надій.

Накопиченню песимістичних настроїв сприяє і велика кількість негативних новин у ЗМІ, вважає Павло Фролов, завідувач лабораторії Інституту соціальної та політичної психології НАН України. "Якщо дуже багато кримінальної хроніки, люди вважають, що живуть в більш небезпечному світі", – аргументує аналітик.

Олександр Ткаченко, гендиректор групи компаній 1+1 Медіа, з цим докорінно не згоден. "Коли ми показуємо гострі речі на ТБ, це, навпаки, скоріше вчить людей не боятися", – парадоксально парирує він. Жорсткі новини, каже Ткаченко, стимулюють людей швидше до усвідомленого прийняття наявних проблем, ніж до споглядального сприйняття життя і бажання абстрагуватися.

Водночас у світі чимало країн, де люди живуть в набагато гірших матеріальних умовах, ніж українці, нагадують експерти: мандрівники добре знають, що, наприклад, жителі Африки радіють кожному прожитому дню, а життя саме по собі вже є для них подарунком

Водночас у світі чимало країн, де люди живуть в набагато гірших матеріальних умовах, ніж українці, нагадують експерти: мандрівники добре знають, що, наприклад, жителі Африки радіють кожному прожитому дню, а життя саме по собі вже є для них подарунком.

Такого ж світогляду дотримуються і бразильці. За словами Марини Самолюк, киянки, яка кілька років прожила в Ріо-де-Жанейро, вони оптимісти і завжди щасливі, причому без будь-яких видимих ​​причин, просто так.

Зовні так само поводяться і їхні північні сусіди – жителі США. Але їхній оптимізм обумовлений укоріненою в Новому Світі протестантською етикою, яка допомагає підтримувати гарний настрій, а також сформованою системою ринкової економіки. У країнах Заходу бути позитивним означає бути затребуваним, добре продаватися, кажуть експерти.

Якщо для країн Євросоюзу економічна криза – лише епізод історії, нагадує соціолог Шульга, то в Україні вся новітня історія – це суцільний криза, як економічна, так і політична, і соціальна.

У будь-якому випадку починати виправляти ситуацію потрібно з економіки

У будь-якому випадку починати виправляти ситуацію потрібно з економіки, вважає Нанн. "Якщо люди відчувають себе фінансово забезпеченими, то вони братимуть активну участь у політичних рішеннях і в створенні здорового суспільства", – упевнений він. При цьому єдиним способом домогтися економічних змін британець вважає принцип працювати спільно – тобто вміти слухати і приймати позицію опонента. В Україні ж, за його спостереженнями, "кожен хоче бути королем", а в підсумку програють усі.

І мова тут не тільки про політиків, додає Семен Глузман, президент Асоціації психіатрів України. Відповідальності за майбутнє країни він не знімає і з пересічних українців. "Вони вибирають таких управлінців, а потім скаржаться, що їх обдурили", – резюмує психіатр.

Головну надію відомий психіатр покладає на молоде покоління, яке формувалося у вільній країні і не пов'язане пострадянськими забобонами і страхами і, як
наслідок, більшою мірою матиме європейське мислення

Сам Глузман, за його власним визнанням, незважаючи ні на що, залишається оптимістом. Головну надію відомий психіатр покладає на молоде покоління, яке формувалося у вільній країні і не пов'язане пострадянськими забобонами і страхами і, як наслідок, більшою мірою матиме європейське мислення.

"Вже з'явилися люди, яким у дитинстві не втовкмачували, як нам: "Не кажи на вулиці того, що кажеш удома!", – наводить Глузман приклад. – Вони більш сміливі, зухвалі, меркантильні, але вони сміють говорити: "Я так хочу".

Українці – про країну і час, у яких вони живуть, а також про своє майбутнє

Характеризують нинішній час як
47,8% – час злодіїв і шахраїв
44,0% – час політиканів
44,0% – час бідняків
36,1% – час авантюристів

Найбільше бояться

74,4% – підвищення цін
71,9% – безробіття
56,8% – невиплати зарплат і пенсій
42,1% – зростання злочинності
33,8% – зупинення підприємств
33,6% – голоду

Дані Інституту соціології НАН України

***

Цей матеріал опубліковано в № 36 журналу Корреспондент від 14 вересня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.