Фото: Корреспондент
Журнал друкував переважно політичну сатиру
Українська повстанська армія під час Другої світової війни воювала з противником не тільки зброєю, а й словом, причому веселим – випускаючи сатиричний журнал Український перець, пише Володимир Гінда у №41 журналу Корреспондент від 19 жовтня 2012 року.
Не тільки кулю, а й слово використовувало у своїй
боротьбі керівництво Української повстанської армії (УПА) в роки Другої
світової війни. Справа не обмежувалася агітаційними матеріалами: серед того, що
видавали повстанці, знайшлося місце і політичному гумору – у вигляді як віршів
і колядок, так і шаржів.
"Корисним способом політичної пропаганди є гумористична
преса, оскільки батіг гумору має великий вплив. Гумористичною пропагандою
висміюємо супротивника, висміюємо слабкі місця свої і чужі", – таку вказівку
видав Провід УПА у 1944 році.
До того часу повстанці вже мали досвід висміювання
супротивника. У лютому 1943-го УПА стала видавати гумористично-сатиричну газету
На злобу дня. На її сторінках розміщували схвалені керівництвом УПА й
Організації українських націоналістів (ОУН) Степана Бандери анекдоти, веселі
коломийки, вірші та пісні-пародії. "Героями" цих творів були німецькі окупанти,
а також політичні супротивники Бандери і Ко – ОУН Андрія Мельника.
У жовтні того самого року повстанці перейшли на більш солідний
формат – вони стали видавати гумористичний журнал Український перець. Він
виходив з періодичністю раз на 12 місяців і друкувався в типографії із
загрозливою назвою Смерть гітлерівсько-сталінським катам.
На відміну від свого радянського "аналога", журналу Перець,
Український перець публікував не стільки побутову, скільки політичну
сатиру. Головним "наповнювачем" повстанського щорічника став відомий художник-графік Ніл Хасевич
Щорічник видавався на аркушах формату 13 на 23 см, був
чорно-білим. Повстанська сатира вміщувалася на 10-15 сторінках, які переважно були
віддані під шаржі й анекдоти, спрямовані проти німецької і радянської влад. На
відміну від свого радянського "аналога", журналу Перець, Український перець
публікував не стільки побутову, скільки політичну сатиру. Головним
"наповнювачем" повстанського щорічника став відомий художник-графік Ніл
Хасевич, який творив у найскладніших умовах, навіть у схронах.
Український перець поширювали серед повстанців і мирного
населення. До сьогоднішнього дня в архівах збереглося лише три випуски видання –
за 1943, 1944 та 1945 роки.
Уже перший номер задав настрій усім наступним випускам.
Він починався з діалогу під назвою Свині новоєвропейської раси:
"Міняйло: Чи немає у вас, дядьку, сала?
Дядько: Нова Європа все забрала.
Міняйло: Та, може, в когось є ще свині?
Дядько: Та є – такі, Що беруть сало з скрині.
Міняйло: Я щось не чув про таку породу. Як звуться і де
ви їх набрали?
Дядько: Та звуться "німці", а брати ми їх ніде не брали,
чорти самі їх сюди притаскали".
Об'єктом насмішок ставали не лише гітлерівці, але й радянська
влада. Вже в наступному номері, випущеному у вересні 1944-го, журнал надрукував
таке повідомлення, стилізоване під радянські офіційні звіти: "Від Київського
облвідділу НКВС: виконуючи волю Сталіна, на Україні розпочали відновлення
важливих організацій, які були зруйновані війною. Так, за короткий час роботи
НКВС у Київській області відновлено і запущено в роботу 20 великих в'язниць і
48 етапних в'язниць, а також відремонтовано 25 "чорних воронків" з ґратами. Всі
тюрми забезпечені кліщами, залізними гаками, електричними стільцями <...>
та іншим обладнанням, яке потрібно для тортур".
Український перець був зроблений настільки якісно і містив такі
актуальні жарти, що його із задоволенням читали навіть представники радянських
силових структур
Цікаво, що Український перець був зроблений настільки
якісно і містив такі актуальні жарти, що його із задоволенням читали навіть
представники радянських силових структур. Принаймні такий випадок описала у
своїх спогадах Тисяча доріг член УПА Марія Савчин.
У 1945 році Савчин схопили співробітники сил безпеки СРСР
в одному із сіл Галичини. І під час обшуку виявили номер журналу. Один з
офіцерів взяв видання, на обкладинці якого була розміщена карикатура на
радянського лідера Йосипа Сталіна, і розкрив його.
Увагу гебіста привернув надрукований на розвороті Лист
колгоспників до Сталіна, написаний у стилі знаменитого Листа запорожців до
турецького султана. Він читав впівголоса, не відволікаючись ні на хвилину.
"Йому було важко читати українську мову, але він був так
захоплений змістом, що забув про нас", – пише Савчин. Поки гебіст читав, вона
вислизнула з хати і так врятувала своє життя.
***
Цей матеріал опубліковано в № 41 журналу Корреспондент від 19 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.