Засновник PayPal й один зі стовпів Силіконової долини, Макс Левчин, в інтерв’ю Юлії Поповій розповів про сучасний технологічний регрес, майбутнє соціальних мереж і про те, що стане «нафтою» XXI століття. Матеріал розміщено у №42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року.
Офіс програміста Макса Левчина, того самого, що створив
систему платежів PayPal – інтернет-гаманець, яким у світі користуються близько
100 млн осіб, – розташований у Сан-Франциско поблизу з імміграційними відомствами. Ця
маленька деталь була б не такою примітною, якби сам Левчин 20 років тому не
емігрував з Києва у Сполучені Штати Америки.
Сьогодні Левчин один з найвідоміших людей у Силіконовій
долині – центрі тяжіння тисяч технологічних компаній. За різними підрахунками,
його статки сягають $ 300 млн. У резюме Левчина зазначено посаду віце-президента
Google і ще дюжини найпопулярніших онлайн-компаній, без яких західна людина вже
не уявляє свого існування. Втім, 38-річний Левчин вважає, що це тільки початок.
Здогадатися, що він іммігрант, практично неможливо.
Одягнений у прості джинси Левчин заходить у власний офіс із собакою. Білий кошлатий
бобтейл Ума відразу займає місце під столом.
Англійська мова Левчина нетривіальна: хоча він виїхав з
України у віці 16 років, у нього немає акценту, а багатий словниковий запас
вказує на родовід. Батько Левчина – поет і драматург, мати – фізик-теоретик.
Кілька місяців тому Левчин закінчив писати книгу про
технологічну стагнацію сучасного суспільства, робоча назва якої – У світі
фальшивих цінностей. Співавторами програміста в цій праці виступили шахіст
Гаррі Каспаров та венчурний інвестор Пітер Тіль. У книзі йдеться про те, що
прогрес застопорився – всупереч сформованій думці, що ми живемо в епоху
революційних відкриттів.
Автори нагадують: вся база для інтернету і мобільного
зв'язку, які, здавалося б, зараз переживають бум, була підготовлена ще у
1960-ті. Перший дзвінок по мобільному був зроблений у 1973-му. Сучасний коваль
культових гаджетів Apple презентував свій перший персональний комп'ютер через
чотири роки. Навіть більше: надшвидкісні Concorde утилізували у 2003-му, а в
медицині після пеніциліну складно знайти його аналог в тій самій ваговій
категорії серед нових винаходів.
Саме з розмови про книгу і почалася бесіда Корреспондента
з Левчиним у його сан-франциському офісі.
- Розмірковуючи про технологічну стагнацію, чи відносите
ви Facebook і Twitter до фальшивих цінностей?
- Facebook та інші соціальні мережі легко списати з
рахунків, але не варто забувати, що вони сильно вплинули на традиційні канали
розповсюдження та споживання інформації. Facebook в якийсь момент замінить
імейл, а Twitter стане новим радіо, якщо, звичайно, зуміє налагодити функцію
фільтрації.
Найголовніше, що у цих компаній є масштаб, а книга
частково про те, що ніхто більше не працює над масштабними винаходами. На
мільйони пустопорожніх ідей на рік народжується один або два вартісних проекти,
а решта – це той самий чудовий смак, але за рахунок меншої кількості
інгредієнтів.
- Так, але всі хочуть винайти новий Facebook і
приїжджають в Силіконову долину за швидкими грошима, прямо як золотошукачі у
XIX столітті. Ваш останній стартап, Slide в галузі розважальних додатків, теж
не виняток. Чи не думаєте ви про необхідність зупинити цей потік
"пластикових" винаходів заради великих ідей?
- Так, тут із $ 50 тис. в один момент можна зробити $ 1
млн, придумавши чергову відеогру. І надзвичайно важливо для підприємця не
асоціювати себе з продуктом. Те, що потрібно мені, необов'язково потрібно вам.
Тому я працював над відеоіграми, вважаючи, що на них є попит у просторі
соціальних мереж.
У мене не було природженого чуття до розважальної сфери
інтернету. Сподіваюся, що я еволюціонував за останні чотири роки, адже треба
займатися тим, до чого є пристрасть. Книга написана спеціально для молодих
підприємців, які женуться за легкими грошима, але здатні робити щось більше.
- Над чим ви зараз працюєте?
- Я займаюся аналізом метаданих (інформація, яку збирають
про своїх користувачів телефони, інтернет та інші технології). Це нафта XXI
сторіччя. Так само як природне паливо в минулому столітті, метадані в наш час
недостатньо зрозуміли, видобувають їх повільно і не знають, як використовувати
повною мірою.
- Як ви збираєтеся їх використовувати?
- Подробиці розкрити поки що не можу. Мені цікава
інформація з точки зору фінансової оцінки ризиків. Наприклад, страхова компанія
знає, що ймовірність того, що ми всі помремо, – 100%. Але якщо вона додатково
знає, що людина курить або регулярно перевищує швидкість, то крива ймовірності
випрямляється і дозволяє компанії продавати людині медичну страховку з
урахуванням вищезазначених факторів. Хто збере цю інформацію? Наш телефон,
інтернет і наша машина.
- Україні ще далеко до подібних інновацій в медицині.
- Добре, візьмемо інший приклад з автострахуванням. Вік і
стаж – ось, що впливає на вартість поліса сьогодні. Але було б розумніше
враховувати кілометри, які ми проїжджаємо, і швидкість, яку ми перевищуємо. Все
це можливо завдяки сенсорам, якими оснащена будь-яка машина, випущена після
2001 року. Треба просто навчитися акумулювати та інтерпретувати цю інформацію.
Якщо йти далі, то людству давно вже час навчиться приборкувати
урагани і використовувати їх енергію в корисних цілях.
- Ви вважаєте, нинішнє покоління зможе вирішити ці
надзавдання?
- Сподіваюся, що так. Коли ми тільки замислювали книгу, я
думав, через десять років ми будемо копати підземні міста, щоб бути готовими до
виснаження озонового шару. Але, спостерігаючи за електромобілями Tesla,
Facebook і Apple, я бачу, що багато чого ще можна змінити.
Сучасні науково-фантастичні книги і фільми недооцінюють
наші можливості. У Києві я з татом ходив у гурток наукової фантастики. Так ось,
золотий вік цієї літератури припав на 1950-1960-ті, а після цього більша
частина творів почорніла і запахла антиутопією.
- Скільки годин на день ви працюєте і хто вас надихає?
- Двоє маленьких дітей створюють відповідні умови для
безсонних ночей. Що стосується кумира, то це, безумовно, німецький велосипедист
Йенс Войт. Він один з найбільш харизматичних спортсменів сучасності, подвійний
переможець Тур де Франс. Войту вже 40, а він, як і раніше, у великому спорті.
Я теж серйозно захоплююся велоспортом, але мені до нього
далеко. Мене недавно вкусила бджола в ногу під час велопробігу. Зціпивши зуби,
я продовжував натискати на педалі, а потім довго зализував рани. Виявляється, у
Войта був схожий випадок, але, на відміну від мене, бджола вкусила його в губу,
а він її для помсти з'їв! Войт для мене ідеальний приклад того, що ніколи не
можна здаватися.
Рівно за годину, що минула з початку розмови
Корреспондента з Левчином, Ума піднялася, сигналізуючи про кінець інтерв'ю.
Попрощавшись, колишній українець, який тепер приятелює з главою Facebook Марком
Цукербергом і засновником Google Сергієм Бріном, пішов сам мити свою чашку і
готувати каву.
***
Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.