Корреспондент: Зробити казки реальністю. Вчені наблизилися до пояснень кількох найбільших загадок історії

Вчені з повною відповідальністю заявляють: за даними останніх досліджень, Джек Патрач був жінкою, Атлантида розташовувалася на півдні Іспанії, король Артур не казковий, а реальний історичний персонаж, пише Олексій Бондарев у №51 журналу Корреспондент від 28 грудня 2012 року.

Прийнято вважати, що історія людства вивчена досить докладно і залишилися лише деякі білі плями. Але це омана, каже американський історик Марк Уенді.

"Будь-який вчений, що серйозно займається якимось періодом історії, точно може назвати дві-три таємниці, що не дають спокою дослідникам, – каже Уенді. – А вже за всю історію цивілізації таких таємниць набереться не одна сотня".

Куди подівся ковчег Завіту, хто побудував єгипетські піраміди і сфінкса, ким були Робін Гуд і король Артур, чи справжня Туринська плащаниця, що трапилося з Атлантидою, навіщо був потрібен Стоунхендж, куди поділася бурштинова кімната, що діється в Бермудському трикутнику? Ці та багато інших запитань до недавнього часу залишалися без відповіді.

Однак за останній рік дослідники змогли пролити світло на низку найважливіших таємниць світової історії, каже Уенді. І в деяких випадках нові відкриття ведуть до появи дивних гіпотез, висунути які ще недавно було складно навіть людям з уявою, підсумовує вчений.

Корреспондент пропонує своїм читачам познайомитися з деякими з найбільш яскравих відкриттів недавнього часу.

Туринська плащаниця

Одна з ключових християнських святинь являє собою чотириметрове лляне полотно із зображенням невідомого бородатого чоловіка. За версією безлічі віруючих, це лик Ісуса Христа. Плащаниця була знайдена у Франції в 1353 році, з кінця XVI століття вона зберігається в соборі Івана Хрестителя в Туріні.

Спори про справжність плащаниці не вщухають сторіччями. У певний момент завдяки методу радіовуглецевого аналізу в суперечках, здавалося, була поставлена ​​крапка. Плащаниця датувалася XIII століттям і, отже, не могла мати відношення до Ісуса.

Проте вчені довгий час не могли зрозуміти, яким чином на тканину було нанесено зображення. Причому жоден з експериментів зі спробами зробити дублікат плащаниці не увінчався успіхом.

Образ на тканині виник завдяки неймовірно потужному спалаху світла, який учений назвав "неземним"

Пролити світло на загадку походження таємничого зображення вдалося італійським ученим з Павійського університету. За словами керівника дослідження Луїджі Гарласкеллі, образ на тканині виник завдяки неймовірно потужному спалаху світла, який учений назвав "неземним".

"Відбиток на тканині сформувався завдяки надпотужному пучку ультрафіолетового випромінювання, – пояснює Гарласкеллі, що займався плащаницею п'ять років. – Настільки потужного, що він цілком міг мати надприродне походження".

Автори дослідження не поспішають оголосити плащаницю дивом, але наголошують: на подібне нездатні наявні сьогодні ультрафіолетові лазери. І, безумовно, таких технологій не було ні у XIII столітті, ні за часів новозавітного Ісуса.

Бермудський трикутник

Легендарна ділянка в північній частині Атлантичного океану, де протягом десятиліть зникали кораблі, а потім і літаки, давно є об'єктом вивчення для вчених. Список можливих пояснень того, що відбувається, налічує сотні гіпотез, включаючи унікальні кліматичні умови, викиди величезних бульбашок газу з дна океану, порушення просторово-часового континууму, викрадення інопланетянами й багато іншого.

Наукове пояснення таємничих зникнень виявилося цілком прозаїчним, каже австралійський вчений Джозеф Монахан з Мельбурнського університету. Вся справа в природному газі, який величезними бульбашками піднімається на поверхню із дна океану в районі Бермудського трикутника. Мова йде про звичайний метан, який використовують для приготування їжі та обігріву.

Дослідження океанського дна в районі Бермудського трикутника показало наявність величезних площ, вкритих гідратами метану зі слідами частих вивержень

Дослідження океанського дна в районі Бермудського трикутника і прилеглих до нього ділянок північної частини Атлантичного океану показало наявність величезних площ, вкритих гідратами метану зі слідами частих вивержень.

Монахан з колегами провели розрахунки і змоделювали ситуацію, що відбувається, коли гігантська бульбашка газу піднімається на поверхню. Така бульбашка розширюється все більше під час підйому з глибини. Будь-яке судно, яке опинилося в центрі такої бульбашки, відразу йде на дно, стверджують вчені.

Ці ж бульбашки винні й у загибелі літаків, оскільки, піднімаючись у повітря з поверхні океану, вони лише продовжують розширюватися. І літакові двигуни просто вибухають, потрапивши всередину метанової бульбашки, підсумовують дослідники.

Джек Патрач

Наприкінці 1888 року жителі Лондона боялися виходити з дому в темний час доби: у місті орудував маніяк-убивця, якого преса охрестила Джеком Патрачем, після того як в поліцію надійшов лист, автор якого взяв на себе відповідальність за вбивства і підписався саме цим іменем.

Патрачу приписують до 15 вбивств – жертвами найчастіше ставали повії з лондонських нетрів. Вбивця перерізав їм горло, а потім розпорював черевну порожнину і витягував внутрішні органи. До одного зі своїх листів в лондонську поліцію він приклав нирку жертви. Методика розтину дозволяла припустити, що Патрач мав хірургічну освіту.

У поліції було безліч підозрюваних, але вбивця так і не був знайдений. Але одна з недавніх гіпотез про особистість Патрача вже встигла наробити багато шуму: причому вона була висунута вченим з використанням досягнень сучасної науки.

Йен Фіндлей, професор молекулярної біології з Брісбенського університету в Австралії, використовував зіскрібки з листів, нібито надісланих в поліцію Джеком Патрачем, для створення генетичного профілю вбивці. Висновок обіцяє стати гучною сенсацією: Фіндлей вважає, що Патрач міг бути жінкою.

Аналіз отриманого ланцюжка ДНК дозволив припустити, що Джек Патрач був жінкою

Методика дозволяє витягувати ланцюжки ДНК з однієї клітини біологічного матеріалу з терміном давності до 160 років. Фіндлей приїхав до Лондона і використовував листи, які, як прийнято вважати, надсилав у поліцію вбивця. Вчений узяв зразки слини з приклеєних поштових марок, а також зіскрібки з місць, де автор торкався до паперу. Аналіз отриманого ланцюжка ДНК дозволив припустити, що Джек Патрач був жінкою, підсумував дослідник.

Щойно результати були опубліковані, історики відразу згадали, що вперше версія про те, що вбивця – жінка, була висунута лондонським детективом Фредеріком Ебберлайном.

На таку думку його наштовхнула історія з п'ятою жертвою Патрача, Мері Келлі, яку свідки бачили через певний час після того, як за даними медичної експертизи вона вже була мертвою. Тоді як інші детективи припускали, що свідки просто помилилися, Ебберлайн дійшов висновку, що насправді вбивця залишив місце злочину в одязі жертви і міг виглядати в ній достовірно, тільки будучи насправді жінкою.

Загадка Атлантиди

Деякі дослідники вважають Атлантиду вигадкою давньогрецького філософа Платона. Він стверджував, що ця велика держава функціонувала на острові, розташованому в західному напрямку від Геркулесових стовпів – так у давнину називали Гібралтарську протоку. Атланти були могутньою цивілізацією, писав Платон, але водночас вони були занадто амбіційними і владолюбними. З Атлантидою покінчив жахливий землетрус, через який острів поглинуло море.

Своя теорія про те, де була Атлантида, є у кожного поважного дослідника давньогрецької історії. Згідно з найпопулярнішими теоріями, Атлантида могла розташовуватися на грецькому острові Санторіні, на Криті, біля узбережжя Тунісу, поруч з Азорським архіпелагом біля берегів Португалії. Деякі гіпотези припускають, що частина атлантів вижила. Згодом вони переселилися до Англії (відомі як друїди) й Америку (майя та інки).

Жодна з цих теорій так і не отримала серйозних наукових підтверджень. А ось саме місцезнаходження Атлантиди, на думку деяких учених, вже не є загадкою. Міжнародна група дослідників на чолі з американцем Річардом Фройндом з Хартфордського університету виявила Атлантиду, поховану в пісках і болотах в південній частині Іспанії.

Учені взяли за основу твердження Платона про цунамі, що знищило Атлантиду, і ретельно вивчили супутникові знімки тієї ділянки, де ймовірно мешкала містична цивілізація. Найбільшу увагу привертав до себе район, у якому були залишки якогось міста на південь від сучасного іспанського Кадіса.

Після детального дослідження за допомогою сучасних підземних радарів вчені дійшли висновку, що іншої кандидатури на роль Атлантиди просто немає.

В Іспанії недалеко від схованого міста розташовується безліч дивних
схованих в ґрунті залишків стародавніх міст. Це міста, які атланти будували вже після того, як сама Атлантида була зруйнована

За словами Фройнда, його група отримала докази, яких раніше ніхто не бачив. Вчений каже, що в Іспанії недалеко від схованого міста розташовується безліч дивних схованих в ґрунті залишків стародавніх міст. Це міста, які атланти будували вже після того, як сама Атлантида була зруйнована жахливим цунамі, стверджує дослідник.

Знайдене поблизу Кадіса місто було побудоване концентричними колами, як і описував Атлантиду Платон. Це ще одне свідчення на користь того, що загадка Атлантиди розгадана, вважають вчені.

Король Артур

Чи існували насправді легендарний король Артур й інші лицарі круглого столу? І де був сам стіл? Ці ключові запитання британської та європейської історії до недавнього часу залишалися без відповіді, і серйозні вчені оголошували Історію королів Британії Джеффрі Монмутського вигадкою. Хоча ця праця, опублікована у XII столітті, повідала світу про великого Артура, неперевершеного воїна і мудрого правителя Уельсу, Шотландії, Ірландії, Данії, Німеччини та Нормандії.

Єдина поступка, яку історики готові були зробити фанатам міфу про короля Артура, полягала ось у чому. Деякі вчені вважали, що міф міг ґрунтуватися на реальній історії якого-небудь середньовічного правителя. Зокрема, одна з поширених теорій передбачає, що насправді легенда про Артура написана за мотивами життя римського воєначальника Луція Арторія Каста, який у кінці II століття очолював армію сарматів в Британії. Щоправда, довести цю теорію ще нікому не вдавалося.

Ніякого столу насправді не було, а місцем, де лицарі радилися, був римський амфітеатр в британському місті Честері

Істотного прогресу в пошуках слідів справжнього Артура вдалося домогтися британському історикові Крісу Гідлоу. Після тривалих років пошуків легендарного круглого столу, за яким сиділи Артур, Ланселот та інші лицарі, Гідлоу з'ясував, що ніякого столу насправді не було, а місцем, де лицарі радилися, був римський амфітеатр в британському місті Честері. Тамтешня арена має круглу форму, тому присутні сиділи обличчям один до одного, стверджує вчений.

Амфітеатр оточували стіни заввишки 12 м, завдяки яким місце для зібрань являло собою справжню фортецю. Знать сиділа в першому ряду навколо центральної арени, а інші учасники зібрання, рангом нижче, – на кам'яних лавах у зовнішніх рядах амфітеатру.

Гідлоу переконаний: після того як в Честері був знайдений цей амфітеатр, питання про розташування столиці Артура відпало саме по собі. Згідно з легендами, за 40 років Артур здобув перемоги у 12 великих битвах. Найважливіша з них відбувалася саме неподалік від Честера.

Ще одним доказом стала знахідка в амфітеатрі усипальниці християнських мучеників, страчених язичниками в епоху, коли християнство ще не стало домінантною релігією. З цього Гідлоу робить висновок, що найбільш рання згадка про Артура відноситься до XI сторіччя.

У рукописі певного ченця згадується, що Артур правив у "місті легіонів" (як називали Честер), де розташовувалася усипальниця християнських мучеників. Отже, Артур існував насправді, і його легендарний круглий стіл був у Честері, підсумовує Гідлоу.

Не для середніх умів

Науковий підхід торжествує далеко не завжди. Деякі таємниці залишаються нерозгаданими протягом століть

Дані інформаційно-довідкової служби Корреспондента

***

Цей матеріал опубліковано в №51 журналу Корреспондент від 28 грудня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.