На 21-му році незалежності України держава починає реанімувати, здавалося б, уже померлий кінематограф. Якщо обсяги фінансових ін'єкцій наростатимуть, пацієнт не тільки одужає, але й почне непогано заробляти: в усьому світі кожен вкладений у кіно долар приносить як мінімум п'ять, пише Ірина Ілюшина у №37 журналу Корреспондент від 23 вересня 2011 року.
Дмитро Моїсеєв, 28-річний український режисер, на свій
перший повнометражний фільм Такі гарні люди отримає від держави 6 млн грн. -
Небачену за вітчизняними мірками як для дебюту суму. Коли Моїсеєв про це
довідався, він, за його словами, танцював від щастя. Ці гроші він вважає "дивом
з див".
"Мої фільми завжди відрізнялися скромним бюджетом.
Наприклад, остання півгодинна робота, У мене є друг, була створена за $500, а
фінансування у розмірі майже 6 млн грн дає мені нові художні можливості, яких
раніше не було", – розповідає режисер. Він вже готується до зйомок на студії
імені Довженка.
Моїсеєвому і його колегам дійсно повезло – Україна в
особі чиновників від культури, схоже, нарешті вирішила звернути увагу на
кіновиробництво. Причому відразу двома ініціативами.
По-перше, Державною службою кінематографії України був
проведений відкритий конкурс на отримання грантів, який виграли 37 проектів.
Серед них як дебютні стрічки, на зразок роботи Моїсеєва, так і майбутні фільми іменитих
вітчизняних режисерів – Сергія Маслобойщикова, Кіри Муратової, Степана Коваля,
які вже завоювали міжнародне визнання і призи кінофестивалів.
У сукупності серед переможців 16 повнометражних, сім короткометражних, дев'ять
неігрових і п'ять анімаційних стрічок, на які виділено 70 млн грн
У сукупності серед переможців 16 повнометражних, сім
короткометражних, дев'ять неігрових і п'ять анімаційних стрічок, на які
виділено 70 млн грн. Багато фінансуються державою частково, оскільки створюються
як спільна продукція кількох країн або кінокомпаній, інші – наприклад дебюти, –
оплачуються повністю. І, як зазначають фахівці, вперше такий конкурс було
проведено дійсно прозоро і професійно.
Другою ініціативою держави, що викликала підйом в
кінематографічному середовищі, стало створення фонду підтримки українського
кіно Кіноарсенал. Його мета – системна допомога всім складовим кіноіндустрії, у
тому числі надання освітніх грантів, фінансування дебютів, створення і
міжнародне просування національних фільмів.
28 грудня 2011 року засновники фонду – чиновники,
політики, продюсери, режисери, актори, кінокритики – виступлять з презентацією
своєї організації і розкажуть про перші проекти.
Таким чином, галузь, яку вже 20 років найкраще
характеризує фраза "пацієнт швидше мертвий, ніж живий", має шанси нарешті щось
заробити, вважають експерти. Звичайно, до справжнього пожвавлення ще далеко,
проте ці кроки вселяють серйозну надію в появу національного кінопродукту.
Якщо таке ж буде і в наступному році, і далі, то через п'ять-десять років у нас нормалізується ситуація з кіновиробництвом і в світі знову будуть говорити про таке явище, як українське кіно
"Зараз це поки що "поодинокі постріли", а щоб був
результат, потрібні регулярні та послідовні дії з боку держави. Якщо таке ж
буде і в наступному році, і далі, то через п'ять-десять років у нас
нормалізується ситуація з кіновиробництвом і в світі знову будуть говорити про
таке явище, як українське кіно", – упевнений Коваль.
Порятунок потопельників
Коваль також отримав грант на часткове фінансування для
свого майбутнього проекту, анімаційного серіалу Професіонали. У ньому двоє
персонажів-дітей намагаються грати у дорослих і спробувати себе в тій чи іншій
професії.
Серіал розрахований на дітей трьох-десяти років, у яких
якраз формується уявлення про те, ким вони хотіли б стати. Знаючи почуття
гумору Коваля та його вміння поводитися з пластиліном, які принесли мультиплікатору
Срібного ведмедя Берлінського кінофестивалю за анімаційну стрічку Йшов трамвай
дев'ятий номер, можна не сумніватися, що це будуть не нудні повчальні історії,
а веселі мультики.
"Ми, звичайно ж, зраділи, але це була радість спокійніша,
ніж від перемоги на великому фестивалі", – згадує режисер емоції своєї команди,
яка дізналася про грант.
Але на зміну радості прийшла заклопотаність, коли
мультиплікатори усвідомили, з яким труднощами доведеться зіткнутися. Зокрема –
з браком аніматорів, декораторів, операторів. Тепер Коваль думає над
організацією курсів для майбутніх фахівців. Але це радісні турботи, запевняє
він: якщо потрібні нові руки та голови, отже індустрія запрацювала.
Режисер Сергій Маслобойщиков, чий байопік про
легендарного хірурга-священика минулого століття Валентина Войно-Ясенецького також
опинився серед тих робіт, що отримали грант, з висоти своїх 54 років з більш
стриманим оптимізмом ставиться до подій.
В історії українського кіно вже неодноразово бувало, що гроші начебто виділяються, а потім кудись зникають
За його словами, в історії українського кіно вже неодноразово
бувало, що гроші начебто виділяються, а потім кудись зникають. Тому
Маслобойщиков воліє дочекатися, "коли можна буде ці гроші помацати", а потім
радіти.
Не особливо сподіваючись на українських кіночиновників,
його продюсери заклали під майбутній фільм ще два джерела фінансування. Це,
по-перше, спонсорські гроші, по-друге – інвестиції від російських студій, які
висловили зацікавленість у майбутньому фільмі.
Саме у такій змішаній схемі, на думку режисера, запорука
розвитку кінобізнесу. Адже якщо в США, наприклад, кіноіндустрія і її
інфраструктура, які роками розвивалися, сягнули такої потужності, що вже
існують як держава в державі і самі себе чудово забезпечують, то в Україні
такого немає. І держпідтримка необхідна, у першу чергу, в тому, щоб допомагати
ставати на ноги продюсерським студіям, які дійсно хочуть працювати і робити
кіно.
Олег Кохан, голова студії Sota Cinema Group, – продюсер
із багаторічним стажем і чи не єдиний, хто всі ці роки випускав в Україні
успішне фестивальне та комерційне кіно, – з Маслобойщиковим цілком згоден. Адже
не державний чиновник, а саме продюсер є ключовим механізмом, серцевиною
кінобізнесу, що існує в природному, конкурентному ринковому середовищі.
"Продюсера не потрібно додатково мотивувати, він точно
знає, що мірилом якості його професіоналізму є тільки успіх фільму", - пояснює
Кохан механізм розвитку продюсерського кіно.
Не дотації, а інвестиції
На сьогоднішній день частка національного кінопродукту у
Франції становить більше 35%, у Польщі та Росії – більше 20%, в Туреччині –
53%. В Україні ж за наявності лояльного глядача (за даними Інституту соціології
НАНУ, понад 70% громадян хоче дивитися вітчизняне кіно) цей відсоток прагне до
нуля.
Одна з причин – у всіх перерахованих країнах є
організації, націлені на захист національного виробника і збільшення частки
вітчизняних фільмів на кіноринку.
В Україні нічого такого досі не було – до створення фонду
Кіноарсенал. Результатом його роботи, каже Кохан, будуть фільми, фестивалі,
майстер-класи і ретроспективи, гранти та нові книги. Причому передбачається
рівноправне партнерство між приватним і державним секторами.
Держава, судячи з усього, цього разу вирішила включитися в процес
по-справжньому. Державна служба кінематографії братиме участь у реформуванні вітчизняного кіно за трьома напрямками
Держава, судячи з усього, цього разу вирішила включитися
в процес по-справжньому. Причому не тільки в рамках фонду – глава Державної
служби кінематографії України Катерина Копилова заявила, що її відомство братиме
участь у реформуванні вітчизняного кіно за трьома напрямками.
По-перше, це шлях копродукції, який підтвердив свою
ефективність в усьому світі, та й в Україні теж. Тільки в цьому році
французько-український короткометражний фільм Крос Марини Вроди завоював Золоту
пальмову гілку на Канському кінофестивалі. Студія Кохана більшу частину своїх
фільмів створює в копродукції, і Маслобойщиков збирається знімати свою картину
за допомогою Росії.
А в число тих 37 проектів, які отримають гранти,
потрапили два фільми російських режисерів. Перший – майбутня стрічка володаря
Срібного лева Венеціанського кінофестивалю Олексія Германа-молодшого Під
електричними хмарами, другий – байопік Іллі Хржановського про знаменитого
фізика Льва Ландау.
Другим напрямом стане розвиток українського жанрового
кіно, у якому закладено великий фінансовий потенціал: як свідчить світова
практика, інвестований в кіно долар дає на виході п'ять. Плюс соціальна
користь: створюються тисячі робочих місць, а готовий фільм є найбільш
затребуваною формою розваги.
"Ця сфера не є дотаційною. Держава, фінансуючи
кінопроект, не дотує, а інвестує в економіку галузі, яка в усьому світі є
бюджетоутворюючою", - пояснює бізнес-інтерес Кохан.
І, нарешті, третій етап – перетворення України на
майданчик для надання знімальних послуг іншим країнам. "Це дозволить сформувати
цілий клас професіоналів, що володіють іноземною мовою та вміють працювати в
кіно", – сподівається Копилова.
Про те, як чекали цих ініціатив кінодіячі, свідчить хоча
б те, що на конкурс проектів подали більше сотні робіт. І навіть часткове
фінансування своїх фільмів режисери сприймають з ентузіазмом. "Будь-яка участь –
вона завжди допоможе. Не допомагає тільки байдужість", - каже Маслобойщиков.
Обсяг фінансування кіновиробництва в Україні повинен бути не менш ніж 40-50 млн євро і давати на виході до 100 повнометражних, документальних та анімаційних картин на рік
Кохан більш конкретно окреслює необхідну участь: за його
словами, обсяг фінансування кіновиробництва в Україні повинен бути не менш ніж
40-50 млн євро і давати на виході до 100 повнометражних, документальних та
анімаційних картин на рік. "Тоді реально говорити про те, що українська
кіноіндустрія може претендувати на суттєву частку в світовому кіноринку", -
зазначає продюсер.
***
Цей матеріал опубліковано в № 37 журналу Корреспондент від 23 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.