У відповідь на закон, прийнятий у США з метою покарати російських чиновників, причетних до порушення прав людини, держдума і Кремль вдарили по сиротах у своїй країні, пише російський журналіст Сергій Мулін у колонці, опублікованій у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.
Всі, звичайно, забули цей слоган Сибірського цирульника
Микити Михалкова – фільму, знятого для американської аудиторії заради другого
Оскара на гроші уряду РФ, але проваленого в обох прокатах, картини, після якої
метру вітчизняного кіно зрадила муза.
Зараз, після того як у відповідь на прийнятий у США закон
Магнітського Росія в односторонньому порядку заборонила янкі всиновлювати дітей
у нашій країні, саме час нагадати, що це за слова, хто їх говорить і з якого
приводу. А вимовляє їх типовий армійський сержант десь на Дикому Заході, який уже
не знає, як впоратися з непокірливим рядовим, і викликав на підмогу у військову
частину його матір-американку. Та зізнається, що зачала дитину в засніженій Росії
від палкого місцевого кадета, і звучить цей гімн-капітуляція типового "пса
війни" перед генами і духом східних слов'ян.
Що не вдалося пояснити публіці по обидва боки океану
затятому патріоту з Москви, скажуть сухі цифри статистики: з 1999 по 2011 рік,
як свідчать дані урядового департаменту США з іноземного усиновлення, у
Сполучені Штати переїхали жити понад 45 тис. сиріт з Росії – це друге місце
після Китаю, звідки взяті на перевиховання близько 66 тис. дітей, майже
вп'ятеро більше, ніж з України (8.889), і в сім разів (6.421), ніж із
Казахстану. Жалісливі янкі, зрозуміло, намагаються поліпшити свій генофонд за
рахунок вихідців з держав-конкурентів, і націю екс-емігрантів зрозуміти можна.
Що в голові не вкладається, так це рішення російського керівництва дати по руках американським усиновителям саме у вигляді помсти за прийнятий США суто
внутрішній закон
А ось що в голові не вкладається, так це рішення
російського керівництва дати по руках американським усиновителям саме у вигляді
помсти за прийнятий США суто внутрішній закон.
Акт цей забороняє адміністрації президента Барака Обами
видавати в'їзні візи в Штати і вимагає від їхньої фінансової влади накладати
обмеження на грошові операції в доларах осіб, причетних до загибелі в СІЗО
російського адвоката Сергія Магнітського. Мабуть, чиновників напружили дві
обставини: перша – список буде закритим від широкої публіки, тобто потрапити в
нього теоретично зможе будь-хто, чия совість нечиста (підозрювати себе
зсередини і тремтіти як осиковий лист на півдорозі до своєї нерухомості й
активів на Заході – випробування не для слабонервних ), ну й друге, головне, що
кинулося в очі під час трансляції з конгресу по каналу C-SPAN, – законопроект
для простоти там іменувався Аbout Russian Federation. Той факт, що в пакеті
"Американська Магнітського Аномалія" заразом скасувала і поправку сенаторів
Джексона – Веніка про режим торгівлі зі США, що стала в СРСР притчею во язицех
з 1973 року, якось пройшов повз увагу Кремля. Щастя від здобуття стало для
Москви меншою цінністю, ніж ймовірні втрати "своїх".
Ні для кого в світі не секрет, що правляча сьогодні в
Росії профспілка колишніх спецслужбістів – її ще іноді називають кооперативом
Озеро, як дачне селище під Пітером, де нинішній президент Володимир Путін обріс
зв'язками в бутність віце-мером північної столиці, – одна з найбільш
"прозахідно налаштованих" еліт в історії. Більше, ніж за часів Політбюро ЦК
КПРС, вже точно. У них там і діти, і гроші, в Лондон й інші знакові міста вони
їздять на уїк-енд до сімей частіше, ніж у службові відрядження по країні. У
цьому сенсі, якби він був прийнятий не тільки в США, але й хоч однією країною
Євросоюзу, закон Магнітського стане для режиму влади в Москві ахіллесовою
п'ятою.
РФ Володимира Путіна не звикла до ролі вигнанця, навіть більше, хоче прямо протилежного –
розкритих навстіж обіймів, тому так і огризається.
Так в Росії буває щоразу, коли треба показати світові, що в країні немає ніякої п'ятої колони – типу війни з Грузією – і воля спущена із самого верху політичного олімпу
А що робить обдурена в надіях ядерна наддержава, яка не
бажає поривати з партнером? Впадає в істерику й б'є по хворому місцю. Базу НАТО
під Ульяновськом, де транзит вантажів до Афганістану не викликає захоплень ні у
місцевої публіки, ні у лівих по всій країні, зрозуміло, ніхто не чіпає. Зате
всі справи з усиновлення дітей у США (переважно інвалідів з сирітських
будинків, яких тричі відмовилися взяти в сім'ї вітчизняні громадяни: економічно
не потягнуть) раз – і зупинені. Угода з держдепом, що полегшує цю процедуру,
розірвана, хоча Сергій Лавров, глава МЗС, який підписував його з Хілларі
Клінтон, проти, як і три інших члени уряду Дмитра Медведєва, в тому числі
міністр освіти і соціальний віце-прем'єр. "Антимагнітський" закон, його ще
іноді називають актом про скасування на території Росії всесвітнього тяжіння,
внесений до держдуми спікером нижньої палати парламенту і лідерами всіх
чотирьох фракцій і, зрозуміло, прийнятий на ура непристойною більшістю депутатів.
Так в Росії буває щоразу, коли треба показати світові, що в країні немає ніякої
п'ятої колони – типу війни з Грузією – і воля спущена із самого верху
політичного олімпу. По суті це відповідь на просте запитання, з ким ви,
майстри. І проста відповідь: з Ним.
Тим не менш політичний клас країни не вичерпується одним
президентом, чий автограф під забороною всиновлювати російських дітей конкретно
у США і нікуди більше з'явився в День Ірода, 28 грудня, і покірними
парламентаріями. На старий Новий рік у Москві призначений марш проти "закону
негідників", і він загрожує перевершити за масовістю всі російські Майдани
останнього року. Росіяни все-таки люблять своїх дітей більше, ніж рідна
держава, яка вирішила заморити приречених сиріт у спецінтернатах, але не
ділитися вітчизняним генофондом з уявним, як зазвичай, потенційним
супротивником. Не виключено, що в підсумку всі знову прийдуть на Болотну площу,
в самому кутку якої стоїть монумент російського скульптора, до речі,
громадянина США Михайла Шемякіна Діти – жертви пороків дорослих. Там хлопчика і
дівчинку оточують монстри з нелюдськими головами. Ось так іноді римується
історія з географією.
***
Ця колонка опублікована у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]