Віктор Янукович, молодший син Президента України, нардеп і голова Автомобільної федерації України ФАУ, розповів про історію свого депутатства, автомобільні дороги і небажання опинитися на місці батька. 31-річний політик письмово відповів на запитання читачів сайту Корреспондент.net. Матеріал розміщено у №8 журналу Корреспондент від 1 березня 2013 року.
- Змогли б ви стати депутатом Верховної Ради, якщо б не
були сином Президента? Як ставитеся до того, що парламент із суспільного інституту
перетворюється на клуб за інтересами?
Олексій Батурін, Феодосія
- Хочу нагадати, що депутатом я став ще у 2006 році, за
квотою Союзу молоді регіонів України. Президентом тоді був [Віктор] Ющенко. Це
був непростий період для країни, Партія регіонів тоді перебувала в жорсткій
опозиції, і, я вважаю, рішення надати стабільну квоту в списку для того, щоб
допустити молодих людей до управління державою, було дуже правильним.
Так чи інакше, ВР не закритий клуб. Звичайно, будь-який
парламент являє собою клуб за інтересами. По суті, як і все суспільство: у
кожної соціальної групи є свої погляди на економічні, соціальні, політичні
питання. Завдання парламенту – відобразити всі ці позиції і знайти найбільш
вигідну для всієї держави. Повернення мажоритарних округів дало шанс потрапити
в Раду кожному охочому. Це складніше, ніж за партійними списками, але цілком
реально.
- Питання, як до керівника ФАУ: коли в Україні будуть
дороги? Коли будуть карати відповідальних за їхнє утримання осіб?
Володимир Петрочук, Київ
- ФАУ – громадська організація, яка лише зараз виходить
за рамки винятково автоспорту і починає впливати на інші сфери, пов'язані з
життям автомобілістів. А ваше питання адресоване більше до Укравтодору, який
відповідає за стан доріг у державі. Його робота сьогодні вимагає втручання, і
це не єдина проблема в Україні, вирішення якої потребує системного підходу. Якість
доріг – це неймовірний шматок роботи, яким раніше достатньо глибоко ніхто не
займався. ФАУ, безумовно, докладатиме зусиль, щоб якість доріг поліпшувалася.
- Чи скористалися ви як іногородній депутат правом
отримати безкоштовне житло в столиці? І взагалі чи користуєтеся належними депутатам
пільгами і привілеями? І як ставитеся до ідеї скасувати депутатську
недоторканність і ввести кримінальну відповідальність за неперсональне
голосування?
Зоя Титова, Запоріжжя
- Квартира у мене своя, пільгами не користуюся
принципово. Всю "матеріальну допомогу", яку мені надає Верховна Рада, я відразу
ж направляю на благодійність – на ремонт школи, у якій навчався, в дитячі
будинки. Всі грошові призи на чемпіонатах відразу ж передаю на користь дітей.
Моя позиція – парламент не повинен бути місцем, куди люди
прагнуть заради високих пенсій і пільг. Що стосується депутатської
недоторканності, я ніколи цим не користувався, але кожен цю можливість розуміє
по-своєму і використовує в міру свого сприйняття. З приводу персонального
голосування, на мій погляд, вичерпну відповідь дає Конституція, хоча і в ній є
недосконалі моменти.
- Чи не почуваєте ви себе "некомфортно" через заробітки
старшого брата, отримуючи зарплату в розмірі 17-20 тис. грн. на місяць? І чи
дійсно вам у 30 років працювати у парламенті цікавіше, ніж, наприклад, будувати
власний бізнес?
Ігор Циган, Київ
- У кожного з нас свої життєві цілі. Природно, я не
відчуваю заздрощів. Свого часу я успішно займався бізнесом, але вирішив іти в
політику, яка зараз стала справою мого життя. Крім того, на моє переконання,
хто, як не близькі люди, повинні підтримувати одне одного у важкі часи.
Питання не в особистому інтересі. Я знаю, що можу
допомогти людям, розумію, як це зробити, і бачу, що в мене виходить.
- До парламентських виборів ви сказали, що більше не
хочете займатися політикою, а потім все-таки пішли в депутати. Чому? І ще: у
вас є така мета в житті – стати президентом?
Руслан Лядов, Львів
- Іноді ситуація визначає вибір людини, а іноді – людина
своїм вибором змінює ситуацію. Вперше я потрапив в політику у, м'яко кажучи,
непростий час для моїх рідних. Але з часом з'явився ряд ініціатив, які добре
стартували, і було б безвідповідально кидати їх на півдорозі. Не можу сказати,
що особливо пишаюся якимись досягненнями, – завжди можна зробити більше. Тим не
менш приємно, що вже є видимі результати роботи.
Хоча іноді робота безпосередньо в парламенті не приносить
бажаного результату і перетворюється на порожню витрату часу через загальну
заполітизованість процесу. Багато депутатів ставлять політичні, особистісні чи
партійні інтереси вище за необхідні рішення для держави. Це найбільший недолік
роботи в парламенті.
З найближчих завдань: цього року ми плануємо масштабне
"перезавантаження" ФАУ, яка повинна розширити свою діяльність, стати
організацією, яка захищає права та інтереси не тільки спортсменів, а й усіх
автомобілістів. Також глобальні плани і в IT – домогтися введення нових базових
податкових умов для національних IT-компаній, які дозволять Україні стати
вагомим гравцем на міжнародному ринку. Ми зареєстрували новий законопроект, №
2063, що повністю відображає очікування українського IT-бізнесу. У сфері кіно
також готовий пакет законопроектів, які продовжують впровадження політики держпротекціонізму
національного фільму та створюють умови для відновлення активного кінопроцесу.
Тому планів багато.
А президентських амбіцій у мене немає. Принаймні зараз,
спостерігаючи за умовами, в яких доводиться працювати моєму батькові, я не
хотів би опинитися на його місці.
- Ви особисто розумієте, що від рішень вашого батька, в
тому числі рішення не випускати [на свободу екс-прем'єра Юлію] Тимошенко, зараз
залежить, у який бік буде рухатися країна – в Євросоюз чи назад в СРСР? Він сам
куди взагалі хоче – в Європу чи в Москву? А ви?
Ганна Трофімова, Київ
- Я переконаний: Україна має стати самодостатньою
країною, а не "бідним родичем", як нас часто звикли сприймати. Україна повинна
бути повноправним партнером для всіх країн. Ми просто зобов'язані бути
самостійними і не думати весь час: до кого ж нам приєднатися цього разу?
Я поділяю думку, що повноцінним членом певного співтовариства
можна стати, якщо ви приходите туди з рішеннями проблем, а не розраховуєте, що
хтось допоможе вам розібратися з вашими. Не думаю, що в сучасному світі має
сенс відмежовуватися від когось залізною стіною або, навпаки, приковувати себе
до когось ланцюгами. І вже тим більше це не може зробити одна людина, незалежно
від посади, яку вона займає зараз або займала кілька років тому.
- Чи часто бачитеся з батьком? Чи збираєтеся разом усією
родиною?
Ілона Балицька, Харків
- Життя вносить свої корективи, і ми часто стаємо
заручниками ситуації. У сучасному житті просто катастрофічно не вистачає часу. Намагаємося
збиратися родиною на всі головні свята, але й це не завжди виходить. Зате коли
вдається, максимум часу приділяємо спілкуванню. Насправді це унікальна і
рідкісна можливість просто поговорити.
***
Цей матеріал опубліковано в №8 журналу Корреспондент від 1 березня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.