Виграти на виборах у 2015 році опозиції буде легше, ніж чинному Президенту. Для цього, щоправда, потрібно виконати нехитрі маніпуляції, пише політтехнолог Сергій Гайдай у колонці, опублікованій у №11 журналу Корреспондент від 22 березня року.
Нещодавно я писав про ціну, яку необхідно заплатити Віктору Януковичу і його сім’ї за перемогу на майбутніх президентських виборах. Ціна ця – операція із зачистки корупціонерів у владі і капітальний економічний ремонт у країні – звичайно, заплачена не буде. Боротьба за другий президентський термін піде зовсім за іншим сценарієм.
Особливо після оголошення даних свіжих соціологічних досліджень з рейтингами основних політичних сил, де у чинного Президента стабільні 25% прихильників і перше місце у списку претендентів.
Опозиції варто серйозно замислитися. Перемогти чинну владу буде непросто. І найсумніше, що вивчати результати соцдосліджень люблять в Україні не тільки політики, а й виборці. І це суттєво впливає на їхній вибір. Так не хочеться голосувати за заздалегідь програшний варіант.
Помилкою було зараз оголосити збір народу на революцію. По-перше, склад ватажків неповний. По-друге, зараз виходити на барикади у простих громадян немає видимих приводів. Це спуск пари народного невдоволення "у свисток". Фальстарт. Що ми із сумом і спостерігаємо на акціях, що почалися. Студенти з прапорами за гроші. Бабусі прийшли підзаробити. Рідкісні провінційні партійні функціонери для звіту перед столичним керівництвом. Ну й невелика кількість міських божевільних. Сьогодні наші політики по-іншому не вміють.
Перемогти, звичайно, можливо. І ціна перемоги не така висока, як у влади. Опозиція може обійтися значно меншими витратами. І результати будуть вже зараз
А чи є переможний алгоритм і якою є ціна перемоги для опозиціонерів у президентській кампанії 2015 року? Перемогти, звичайно, можливо. І ціна перемоги не така висока, як у влади. Опозиція може обійтися значно меншими витратами. І результати будуть вже зараз. Лише одна, але гучна презентація і трохи системної агітаційно-інформаційної роботи протягом двох років.
Але почнемо з виборної арифметики. Повернемося до результатів останніх соцдосліджень. Так, у Януковича відносна більшість – 25% голосів. Це немало. Але якщо не підрібнювати голоси тих, хто за Януковича не голосує, то співвідношення зовсім не на користь чинної влади. 25% проти 75%. Але протестні голоси завжди розпорошені між чималою кількістю опозиційних претендентів. І зібрати їх у єдиний кулак, консолідувати і створити переможну перевагу опозиціонерам вдається не завжди.
Механізм другого туру, де залишаються тільки двоє, може не спрацювати. Опозиційному виборцю недостатньо, щоб йому просто механічно залишили в бюлетені найбільш сильного претендента, здатного виграти у влади. Йому потрібна впевненість, що той, кого він вибрав у першому турі спочатку, і той, який має шанси на перемогу в другому, – в одній команді. І діють заразом. Інакше він може просто не прийти на вибори у другому турі або проголосувати проти всіх або за найбільш вірогідного переможця. А ним цілком може виявитися нині чинний Президент. І щоб такого не сталося, опозиція вже зараз повинна подати себе українцям як єдину команду майбутньої влади. Зі зрозумілим і логічним розподілом ролей. І логіку такого розподілу вже визначили самі виборці. Рівнем своєї підтримки. Також потрібно врахувати особливості особистості кожного з опозиційних лідерів.
Майбутнім президентом України має бути презентований Віталій Кличко. Найвищий рейтинг на сьогодні серед опозиціонерів – 15%. Віталій – єдиний з опозиції міг би бути своїм не тільки для Західної та Центральної України, але й для Сходу
Майбутнім президентом України має бути презентований Віталій Кличко. Найвищий рейтинг на сьогодні серед опозиціонерів – 15%. Віталій – єдиний з опозиції міг би бути своїм не тільки для Західної та Центральної України, але й для Сходу. Основне завдання президента – гарантії прав і свобод громадян. Тут потрібна вольова і сильна людина. Хто відмовить Віталію в цих якостях? У майбутній Україні роль президента повинна бути ще й презентаційною. Не хочу застосовувати образливий термін "весільний генерал", але всесвітня відомість Кличка може бути гарною підмогою для майбутнього президента в міжнародній політиці.
Далі – політики з приблизно рівними рейтингами. Уряд очолить Арсеній Яценюк. Найбільш прагматичний, освічений і сучасний. Український яппі. У ролі "гарвардського хлопчика", керівника "українського економічного дива", а не в ролі "фронтовика – рятівника країни" виборці цілком приймуть Арсенія Петровича.
Олег Тягнибок – спікер Верховної Ради. Чому ні? Націоналізм Свободи – хороший ресурс для створення парламенту, що захищає національні інтереси, українську мову, що скасовує харківські угоди і пресує регіоналів і комуністів разом з "тушками" в сесійній залі.
Після перемоги Юлію Володимирівну звільнять. І призначать головою СБУ або МВС. А ще краще – спеціального новоствореного органу з особливими повноваженнями з боротьби з корупцією у владі
Забули про Юлію Тимошенко? У неї все ще 13% прихильників. Не забули. У цій схемі їй може бути відведена особлива роль. Звичайно, після перемоги Юлію Володимирівну звільнять. І призначать головою СБУ або МВС. А ще краще – спеціального новоствореного органу з особливими повноваженнями з боротьби з корупцією у владі і для реформи силових і правоохоронних структур. Хто сумнівається, що її особистих мотивів і рішучості вистачить на виконання давно обіцяного українського народу гасла Бандитам – тюрми!?
Презентувати цю модель потрібно чітко і виразно. І до 2015 року системно підтримувати непохитним збереженням домовленостей. Влада, зрозуміло, намагатиметься зіграти в нову Канівську четвірку. Треба витримати всі провокації, подолати всі суперечності і зберегти єдність учасників. Потрібні будуть і різні акції, й експертні думки, і презентації нових членів майбутніх органів влади.
Все це спрацює. По-перше, таку картинку прийме виборець. Вона йому зрозуміла. Це консолідує на користь опозиції переважну кількість необхідних голосів виборців
Все це спрацює. По-перше, таку картинку прийме виборець. Вона йому зрозуміла. Це консолідує на користь опозиції переважну кількість необхідних голосів виборців. Навіть з урахуванням майбутніх фальсифікацій з боку влади їхнього запасу може вистачити для перемоги. По-друге: з моменту презентації почне тріщати і хитатися створена нинішньою владою вертикаль управління країною. Місцевий чиновник, силовик, суддя дуже не дурний – він виживав і пристосовувався до будь-якої влади. Тому що нюхом відчував: щоб зберегти своє тепле місце, треба ставити на сильного і вчасно міняти політичний табір. А хто тепер майбутня влада, чиновники зрозуміють відразу. Ні, відкритого протесту не буде. Але от італійський страйк – коли виходять на роботу, але завзяття більше немає, – цілком можливий. Як і тиха лояльність до лідерів єдиної опозиції. А діяти в країні, де вертикаль влади вже не така ефективна і де всі розуміють, що чинна влада точно буде змінена, куди простіше, ніж там, де ніхто не вірить в те, що нинішнього Президента коли-небудь змістять.
Деякі експерти і політично грамотні громадяни мені заперечать: так це ж дуже конфліктна конфігурація майбутньої влади. Навіть якщо опозиціонери не розсваряться до приходу у владу, вони будуть постійно конфліктувати після перемоги. Як Тимошенко і Віктор Ющенко. Відразу кажу: я політтехнолог, і це картина того, як виграти вибори. А все інше вже після виборів. А що, хіба різні гілки влади не повинні конкурувати між собою? Хіба поділ і конкуренція влади не запорука свободи для українців? Але якщо український "бардак" лякає і потрібна білоруська стабільність, російський порядок і повна концентрація влади в одних руках, то вона вже є в Україні. Тоді, може, не варто нічого міняти?
***
Ця колонка опублікована у №11 журналу Корреспондент від 22 березня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]