Посол ЄС в Україні Ян Томбінський пояснює, що справа Сергія Власенка відкриває Європі очі на «формування всієї системи» в Україні, чому вибір МС – це консервація старих технологій і до кого в Україні йдуть гроші, які в Польщі йдуть малому і середньому бізнесу. Інтерв’ю Томбінського, яке він дав Ірині Соломко, опубліковане у №11 журналу Корреспондент від 22 березня 2013 року.
Ян Томбінський, який уже більше півроку є послом ЄС в Україні, – частий гість на різних форумах і дискусіях, присвячених відносинам Києва та Брюсселя. Але якщо раніше його слухачами частіше виявлялися українці, то 19 березня поляк виступив перед європейською аудиторією. Сталося це на міжнародній конференції Україна – погляд зсередини: майбутня роль в енергетичній безпеці Європи, яку організував фонд Ефективне управління українського мільярдера Ріната Ахметова спільно з британським виданням The Economist. Дискусія відбулася у Відні.
Учасники розмови, в тому числі і Томбінський, досить критично оцінювали ситуацію в Україні, давши зрозуміти, що не мають особливих ілюзій щодо перспектив підписання Договору про асоціацію з ЄС. Найбільший оптимізм серед учасників зустрічі продемонстрував Олександр Вілкул, український віце-прем'єр, який пообіцяв присутнім, що угоду підпишуть у листопаді.
Про те, наскільки Томбінський вірить українській владі, про втечу капіталу з України та віру в нове покоління українців посол і розповів в ексклюзивному інтерв'ю Корреспонденту.
- Головна європейська тема України на сьогодні – перспективи підписання Договору про асоціацію з ЄС. Ситуація постійно змінюється: наприклад, після, здавалося б, успішного для офіційного Києва саміту Україна – ЄС та досягнутих угод про швидке підписання договору український суд 6 березня позбавив мандата опозиційного нардепа Сергія Власенка, захисника екс-прем'єра Юлії Тимошенко. З урахуванням цієї події яку на сьогодні головну перешкоду ви бачите на шляху до підписання цього документа?
- Почну з того, що Договір про асоціацію – це свого роду певний набір інструментів для модернізації країни, використання її потенціалу. І ми більше не говоримо про декларації, а чекаємо імплементації чітких правил і норм.
Для нас зараз важливо перейти на цей новий рівень відносин. Ми вже сказали все, що хотіли сказати і позначити для реалізації європейського шляху України. Тепер на цьому шляху потрібно ліквідувати перешкоди. І одна з них, безумовно, – це виборче правосуддя і вирішення проблеми Тимошенко, колишнього прем'єр-міністра, і Юрія Луценка, екс-глави МВС, а також і нового фігуранта – Власенка.
- Чи не здається вам, що кожного разу, коли країна стає на один крок ближче до ЄС, українська влада робить два кроки назад? Як в таких умовах європейські політики можуть вірити українській владі, як можуть давати вельми толерантні оцінки ситуації в Україні?
- Довіра – безумовно, одна з найбільших цінностей. В останні роки в наших відносинах утворився її дефіцит. Лідери ЄС інвестували багато в ці відносини. Тому хотілося б відзначити, що тут мова йде не лише про політичний капітал українських політиків, а й про капітал тих кількох друзів України, які є серед європейських лідерів. Довіра – одна з тих речей, які складно покласти на папір, але без неї неможливий союз.
Ви згадали, що європейські лідери занадто м'які, але така поведінка пояснюється в цілому нашими нормами і принципами: ЄС не може нав'язувати закони і політику країні, яка не є його членом. Але, звичайно, виникає певне здивування, коли ми, здавалося б, досягаємо розуміння, але потім відбуваються абсолютно інші дії.
- Випадок з Власенком став для ЄС неприємним сюрпризом?
- Сама ситуація була неприємною вже давно, з того часу як ЄС почав отримувати сигнали про те, що на Євгенію Тимошенко [дочка екс-прем'єра], Григорія Немирю та Сергія Власенка [депутатів-опозиціонерів, які активно представляють інтереси Тимошенко в судах і на Заході] чиниться тиск.
Але це сюрприз, оскільки він показує формування всієї системи. Адже з того часу як був обраний парламент, минуло менше півроку, проте на п'яти округах не змогли визначити переможця. І ось тепер кількох людей позбавили мандатів. Це спроба наступу на одну з базових складових демократичної системи.
- Тим не менше під час слухань українського питання в Європарламенті, що проходили 13 березня, після судового рішення щодо Власенка, оцінка, яку дав українській владі Штефан Фюле, Єврокомісар з питань розширення, була гранично м'якою. Але спочатку виступати стосовно ситуації мала Кетрін Ештон, верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки, від якої очікували більш жорсткої критики.
- Не думаю, що тут питання в тому, хто доніс позицію ЄС. Журналісти, які формують громадську думку, вважають за краще жорстку лексику, але ми підходимо до цього по-іншому. Я не відчуваю, що такі посили ЄС [українська] влада неправильно зрозуміла або не прийняла, тому тут не може йтися про те, наскільки була б грубою Ештон. Адже позиція ЄС одна.
- Можливо, європейська м'якість розуміється українською владою як слабкість?
- Різка риторика не працює. І найголовніше, всі ці питання повинні вирішуватися самим суспільством. У нього має бути розуміння, що інтеграція – це шлях, який треба пройти. Якщо в Україні немає цього розуміння, тоді ніяка груба риторика ЄС не допоможе.
- ЄС вже озвучив вимоги, щоб з початку травня Україна продемонструвала суттєвий прогрес у справі виконання його рекомендацій. Однак багато експертів вважають, що навіть якщо Київ почне діяти, якісний стрибок не відбудеться. Чи можливо в такому випадку політичне рішення ЄС – все одно підписати Договір про асоціацію?
- Я навчився терпіти, оскільки є батьком десятьох дітей. (Усміхається.) Тому я не втрачаю надії. Але травень не кінець всьому. До цього часу має бути показаний певний прогрес з реформами, конкретні кроки на довгострокову перспективу. Очевидно, що неможливо реформувати країну за декілька тижнів.
Сам травень важливий тим, що на цей період заплановано засідання Ради закордонних справ ЄС, на якій міністри всіх країн-членів, якщо будуть виконані умови, формально ухвалять рішення про підписання договору і звернуться до Європейського парламенту. Він повинен буде дати мандат Єврокомісії на підписання договору в листопаді на саміті у Вільнюсі. Але сьогодні я б сказав, що ми поки що занадто далеко від того, що рішення комісарів буде позитивним.
- В українському суспільстві досі ведеться дискусія: що краще – ЄС чи Митний союз (МС)? Могли б відповісти на це питання?
- Ваше питання, по суті, відкриває інше, яке є набагато ширшим: що таке національна стратегія розвитку України? Якщо немає чіткої та зрозумілої стратегії, тоді ми не знаємо, який вектор вибрати.
Що таке національна стратегія розвитку України? Якщо немає чіткої та зрозумілої стратегії, тоді ми не знаємо, який вектор вибрати
Сьогодні є дві пропозиції – ЄС і МС. Якби я був українцем, то спочатку запитав би: що саме допоможе модернізації економіки, який із союзів дасть для цього кращі умови?
Достатньо подивитися на кілька основних економічних показників, щоб зрозуміти: європейська інтеграція – більш дієвий спосіб зробити економіку конкурентоспроможною. А МС дає диво у вигляді низьких цін на газ. Але Україна мала все це досить тривалий час. Чи допомогло це модернізувати економіку, зробити її більш конкурентоспроможною на міжнародних ранках? Ні.
- Останнім часом з України активно йдуть іноземні інвестори. Маєте якісь дані з відтоку європейського капіталу?
- Ні. Але виходячи з тієї інформації, яку я чув від економічних палат країн – членів ЄС, якщо порівняти число європейських інвесторів десять років тому і зараз, то мінімум половина пішла.
Однак хотів би відзначити одну важливу річ: Україна потребує не тільки зовнішніх, а й внутрішніх інвестицій. Співвідношення великого і середнього бізнесу просто катастрофічне. Якщо ми знову подивимося на Польщу і порівняємо її ВВП на душу населення з українським на початку 1990-х, то побачимо, що розрив був невеликим. Зате зараз цей показник у три з половиною разу вищий.
Водночас, якщо поглянути на список [багатіїв] Forbes, то сумарні статки найбагатших людей України більш ніж удвічі перевищують показник Польщі. Куди йде ця різниця? Польському малому і середньому бізнесу. Тому дуже важливо в Україні створювати умови для такої економічної диверсифікації.
- Ви в Києві вже близько півроку. Продовжуєте вірити в європейські перспективи й успіх України?
Потрібно створити розуміння не тільки єдиної держави, а й єдиного призначення. У такому випадку є розуміння довгострокового шляху країни, який не буде змінюватися кожного разу з приходом нової влади
- За останніх 20 років тут з'явилося абсолютно нове покоління українців. І це велика цінність і надія для країни. Але вам все ще не вистачає культивування розуміння того, що державні інтереси збігаються з інтересами суспільства. На сьогодні воно дуже розпорошене, має різні підходи, говорить різними мовами, тому потрібно створити розуміння не тільки єдиної держави, а й єдиного призначення. У такому випадку є розуміння довгострокового шляху країни, який не буде змінюватися кожного разу з приходом нової влади.
***
Цей матеріал опубліковано в №11 журналу Корреспондент від 22 березня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.