Вітчизняна література поступово завойовує Європу і розвінчує міфи про Україну. Допомагають їй тепер у цьому німецькі видавництва і Лейпцизький книжковий ярмарок, пише Оксана Мамченкова у №11 журналу Корреспондент від 22 березня 2013 року.
Якщо б сучасний німець опинився поблизу Вавилонської вежі
в момент змішування мов, він би не розгубився, а сів би осторонь і радів
звучанню незнайомої мови. Принаймні такому заняттю не побоялися присвятити
суботній березневий вечір 300 жителів і гостей Лейпцига, прийшовши у
Центральний театр міста.
Поетичні читання авторів з України, Білорусі, Польщі й
Німеччини відбулися на одному з головних міських майданчиків і стали помітною
подією щорічного Лейпцизького книжкового ярмарку, одного з найстаріших і
найбільш масштабних книжкових заходів Європи. Цього разу ярмарок зібрав 2.100
учасників ринку з 43 країн світу.
Українську літературу на лейпцігських українсько-польсько-німецько-білоруських
читаннях представляв уже відомий на Заході Сергій Жадан, сім книг поезії та
прози якого були видані німецькою мовою в Німеччині. Сприйнятливу публіку, що
складалася як зі студентів неформального вигляду, так і з респектабельних
городян поважного віку, не збентежив той факт, що половина текстів звучала в
оригіналі. І свого співвітчизника Баса Бетхера, і східних гостей приймали
однаково тепло.
Живий інтерес до, як і раніше, мало відомого і зрозумілого пересічному німцеві сходу Європи робить українську літературу перспективним напрямком
"Німці в принципі цікавляться всім, що десь пишеться, що
десь видається, що десь відбувається", – пояснює Корреспонденту відкритість
місцевої аудиторії Жадан. Та й живий інтерес до, як і раніше, мало відомому і
зрозумілому пересічному німцеві сходу Європи робить, на думку письменника,
українську літературу перспективним напрямком – нарівні з польською.
Корреспондент без зусиль знайшов підтвердження словам
автора. В ході більш ніж 30 заходів, проведених на ярмарку десантом з півтора
десятка українських авторів, від охочих придбати їхні книги відбою не було.
"Мені дуже цікаво, що діється на кордоні Європи", –
пояснює свою цікавість щодо української книги співробітник одного з місцевих
видавничих домів Штефан Грайнер.
Він зізнається, що Україна не входить до сфери його
професійних інтересів, але здається привабливою як потенційний туристичний
маршрут. Саме захопленість малозрозумілою східноєвропейською державою
підштовхнула Грайнера до прочитання кількох книг авторства Юрія Андруховича, Любка
Дереша та присутнього тут таки Жадана.
"Це [українські реалії] те, що вони не розуміють, те, що
їх лякає. Але, що робить їм честь, вони намагаються в цьому розібратися", –
формулює Жадан логіку, що приводить європейського читача до полиць з
українськими книжками.
Попит і пропозиція
Коли на початку минулого року для підписання контракту
про вихід німецького перекладу книги української письменниці і народного
депутата Марії Матіос Солодка Даруся до Києва приїхав представник австрійського
видавництва Haymon Verlag, сама Матіос не дуже-то вірила в успішний результат ідеї.
Українські реалії, мовляв, навчили не покладати великих надій на обіцянки
видавців. Рік потому вже перекладена книга стала однією з гучних подій ярмарку
в Лейпцигу.
"Таке відчуття, ніби мене підхопила сотня коней", – не
приховує позитивних емоцій, викликаних виходом першого німецького перекладу власної
книги Матіос. Твори письменниці і раніше публікувалися за кордоном – у Польщі,
Хорватії, Росії, Нідерландах. А німецький переклад її книги відчиняє двері до
читача відразу в трьох найбільш економічно сильних країнах Європи – Німеччині,
Австрії та Швейцарії, які люблять читати.
Кожен житель Німеччини витрачає на придбання книг близько 119 євро на рік, що є найвищим показником на континенті. Для порівняння: українець в середньому виділяє на купівлю книг мізерно малі 3 євро на рік
Згідно з даними Міжнародної асоціації видавців, книжковий
ринок тільки 80-мільйонної Німеччини за підсумками минулого року склав 9,6 млрд
євро. Це означає, що кожен житель країни витрачає на придбання книг близько 119
євро на рік, що є найвищим показником на континенті. Для порівняння: українець
в середньому виділяє на купівлю книг мізерно малі 3 євро на рік, сумарний обсяг
вітчизняного книжкового ринку – 135 млн євро.
За спостереженнями Матіос, західних видавців вигідно вирізняє
продумана стратегія донесення інформації про літературний твір до потенційного
читача. У Лейпцигу у неї щільний графік – презентація книги і до десятка
інтерв'ю та фотосесій для європейської преси на день.
"Вони все зробили дуже професійно, грамотно, чого нам не
вистачає в Україні", – резюмує письменниця.
В 1990-х України взагалі не було на літературній карті Європи. До початку 2000-х свої вікна почали прорубувати тепер уже майже класики Оксана Забужко, Юрій Андрухович та Андрій Курков
Якщо для Матіос шлях до європейського читача почався
порівняно недавно, то деякі інші її літературні колеги давно і міцно закріпили
свої позиції на Заході. Як пояснює Корреспонденту Клаудія Дате, німецька
перекладачка, завдяки якій персонажі Матіос, Жадана, Софії Андрухович та інших
українців заговорили по-німецьки, в 1990-х України взагалі не було на
літературній карті Європи. До початку 2000-х свої вікна почали прорубувати
тепер уже майже класики Оксана Забужко, Юрій Андрухович та Андрій Курков.
Трохи пізніше до європейського читача прийшли Жадан,
Дереш і Наталя Сняданко. Тепер настав час нових імен, у тому числі прозаїка
Матіос.
Видавці зазначають, що наклади перекладів українців
приблизно дорівнюють їх накладам на батьківщині – від 2-3 тис. для маловідомого
письменника до 5-10 тис., а то й вище для тих, хто вже зарекомендував себе на
ринку.
Анетта Антоненко, директор видавництва Кальварія, на
рахунку у якого вітчизняний та європейський успіх книг Дереша Культ і Архе,
пояснює просту математику письменницьких заробітків: "[Гонорари складають] 10%
від видавничої ціни [книги]. Наші ціни 30-50 грн., тобто 2,5-4,0 євро за екземпляр,
а за кордоном ті самі 10%, тільки від ціни 15-25 євро".
До цього варто додати дохід від обсягів продажу аудіокниг,
що постійно зростають, а також продажу прав на театральні постановки. Приміром,
зараз у роботі перебувають відразу три варіанти сценічного втілення Солодкої
Дарусі.
Грає на руку українським письменникам і більш продумана сегментація ринку. Письменник, незалежно від того, випустив він книгу есеїстики, поетичну збірку
або роман, гарантовано знайде свого читача
Грає на руку українським письменникам і більш продумана
сегментація ринку. Письменник, незалежно від того, випустив він книгу
есеїстики, поетичну збірку або роман, гарантовано знайде свого читача, ділиться
спостереженнями Жадан. Та й взагалі з місцевою публікою, як правило, цікаво
вести діалог.
"Ти бачиш, як твій текст намагається зрозуміти людина,
яка в принципі ніколи раніше не потрапляла у ситуації, в які потрапляють твої
персонажі, – пояснює Жадан. – Для них це абсолютно інший світ".
Імідж – все
За роки незалежності німецькою мовою було перекладено
близько 80 книжок сучасних українських авторів. У масштабах ринку, де на рік
виходить понад 90 тис. новинок, ця цифра дуже мала. Для порівняння: сусідня
Польща, чиї автори набагато більш відомі за межами власної країни, щорічно
експортує на німецькомовний ринок не менше 50 найменувань.
"Лише кілька років тому про Польщу в Європі ходили
анекдоти, її знали так само погано, як Україну", – каже Корреспонденту Мартін
Поллак, австрійський журналіст і письменник, куратор програми Транзит, в рамках
якої Україна другий рік поспіль представляє свій стенд на книжковому ярмарку в
Лейпцігу.
Сьогодні на Заході існує величезна кількість клішованих негативних уявлень про Україну. Так само колись було з Польщею. До сьогоднішнього дня сусіди українців зуміли доступно пояснити світу, хто вони і що побоюватися їх не варто
За спостереженнями Поллака, сьогодні на Заході існує
величезна кількість клішованих негативних уявлень про Україну. Так само колись
було з Польщею. До сьогоднішнього дня сусіди українців зуміли доступно пояснити
світу, хто вони і що побоюватися їх не варто.
Покращений імідж – не в останню чергу заслуга польського
Інституту Адама Міцкевича, своєрідного агентства міністерства культури, головна
мета якого – ефективно розповідати про свою культуру за кордоном, каже Олеся
Островська-Люта, куратор і керівник культурних проектів фонду Ріната Ахметова
Розвиток України. Наявність такого інституту, на її думку, дозволяє оперативно
та адекватно реагувати на сплески інтересу до країни, викликані гучними
суспільно-політичними подіями, пропонуючи культурний продукт взамін на часто
негативні інформаційні потоки.
"Прожектори на сучасну Україну в різних сферах необхідні
як повітря, як вода", – додає Матіос. Адже добра половина запитань читачів,
адресованих українським письменникам в ході літературних вечорів, як і раніше,
про політику.
Втім, головна перевага книг з України все таки не в
походженні, а в якості, впевнений Поллак: "Українці пишуть гарну літературу,
саме це робить її цікавою".
Рецензії в пресі підтверджують слова австрійця. До
прикладу, роман Жадана Ворошиловград, який нещодавно вийшов німецькою, зібрав
чимало захоплених відгуків критиків найбільших видань на зразок Die Welt і Die
Zeit. А після презентації в Лейпцигу збірки оповідань українських письменників
Skype Mama видавці отримали відразу 38 запитів від місцевих ЗМІ на рецензії.
Посол України в Німеччині Павло Клімкін, який бере участь
у створенні в Берліні Українського інституту, за аналогією з польським
Інститутом Адама Міцкевича, переконаний: "Ми самі ще не можемо оцінити,
наскільки потужним іміджевим інструментом є сучасна українська література".
***
Цей матеріал опубліковано в №11 журналу Корреспондент від 22 березня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.