Головна
 

Корреспондент: Інки і свинки. Лист з Перу

21 червня 2013, 13:05
0
192
Корреспондент: Інки і свинки. Лист з Перу
Фото: Фото Ірини Богомазової
Перуанки носять традиційний одяг не лише для туристів, а й у повсякденному житті

У Перу треба їхати не тільки заради міст загадкових інків, а також щоб спробувати місцевий делікатес – морську свинку, випити чаю з коки і сфотографуватися з місцевою красунею в широкій спідниці і диво-капелюсі, пише Ірина Богомазова, менеджер магазину Мультиспорт, у матеріалі, розміщеному в журналі Корреспондент від 14 червня 2013 року.

Зруйновані міста індіанців – основна і заповітна мета всіх мандрівників, які вирушають у Перу. Хоча і без них у країні, захід якої вкритий густими амазонськими джунглями, центр прикрашають сніжні вершини Анд, а південь – піщані дюни, мандрівникам нудьгувати не довелося б. Але інки перш за все. Зазвичай туристи починають знайомство з ними зі старовинного міста Куско, розташованого в Андах на висоті 3,5 тис. м. Колись це місто було столицею держави інків. У перекладі з мови кечуа, яка і донині в ужитку у місцевого населення, назва міста перекладається як Пуп Землі. У 1533 Куско завоювали іспанські конкістадори, а потім відбудували його в іспанському стилі, хоча домішку індіанської архітектури все ж залишили – на радість сучасним туристам.

Вже в аеропорту Куско відчувається розрідженість повітря: висота гір дає про себе знати. Для кращої акліматизації перуанці практично всюди – починаючи з аеропорту і закінчуючи готелем та кафе – пропонують туристам пожувати листя коки. Чай з неї тут заварюють за з будь-якого приводу – від застуди, від втоми або, навпаки, для бадьорості. Також листя коки додають у печиво, шампуні, мило й у все решта. На смак вона не дуже, зате колоритно: відчуваєш себе в далекій вільній індіанській країні, де ніщо не заважає жувати коку.

Населення Перу – найбільш однорідне серед південноамериканських країн – це
корінні індіанці, що не змішалися ні з європейцями, ні з африканцями

Населення Перу – найбільш однорідне серед південноамериканських країн – це корінні індіанці, що не змішалися ні з європейцями, ні з африканцями. Останні свого часу прибули до Південної Америки разом з колонізаторами як раби. Треба сказати, що перуанці здаються трохи похмурими, особливо якщо порівнювати їх з веселими і безтурботними колумбійцями. Можливо, бідність залишила на них свій слід, а можливо, у нащадків колись великої цивілізації гордість і певна зарозумілість залишилися з тих далеких часів у крові. Втім, перуанці бувають привітними і гостинними. Варто було мені заблукати у величезній багатомільйонній Лімі, де тисячі людей до пізньої ночі кудись йдуть або щось продають, як відразу городяни кинули свої справи і почали допомагати. І проводжали до потрібного місця, і садили в потрібний автобус.


Фото Ірини Богомазової
Повернемося в Куско. Він не такий великий, як Ліма, і живе переважно за рахунок туристів, які приїжджають сюди заради інків. На вулицях багато індіанок, одягнених у традиційний перуанський одяг – пишні спідниці до колін й обов'язково капелюхи. Ці капелюхи навіть описати складно – від циліндрів до сомбреро з фетру з безліччю нашитих прикрас. З-під головного убору на плечі індіанок завжди спадають дві чорних коси, зв'язаних внизу воєдино. Найчастіше вони одягаються так для приїжджих –пофотографуватися, отримати за це гроші, – але мені траплялося зустріти одягнених таким чином перуанок і в звичайному житті.
Ще одна жива пам'ятка цих місць – лами і альпаки, символи Перу. У лам шерсть буває різних відтінків, від білого до чорного, а альпаки найчастіше білосніжні і неймовірно пухнасті. Вони флегматичні й добрі настільки, що дозволяють себе
гладити й обіймати скільки завгодно

Ще одна жива пам'ятка цих місць – лами і альпаки, символи Перу. Це чудові тварини сімейства верблюжих з довгою шерстю. У лам шерсть буває різних відтінків, від білого до чорного, а альпаки найчастіше білосніжні і неймовірно пухнасті. Вони флегматичні й добрі настільки, що дозволяють себе гладити й обіймати скільки завгодно – поки не втомишся.


Фото Ірини Богомазової
Серед відомих руїн, розташованих неподалік Куско, – Чінчеро, Морай, Ольянтайтамбо. Морай – це місце, де серед андських долин розташовані поруч три величезних амфітеатри, різні за розміром і формою. Великі тераси, вкриті свіжою зеленою травою, спускаються величезними сходами вниз. Навколо амфітеатрів археологи не знайшли жодних поселень. Що це за загадкові басейни нерукотворних розмірів – незрозуміло. Вчені припускають, що стародавні індійці, розвиваючи сільське господарство, створили агролабораторію, де вивчали рослини, саджаючи їх на різній висоті і створюючи тим самим для кожного виду свій мікроклімат. Цілком можливо, що інки були прогресивними хліборобами. А можливо, в цих правильної форми ямах проходили криваві жертвопринесення або індіанці просто спостерігали звідти за зірками.
Найбажаніше місце для кожного мандрівника в Перу – це, звичайно ж, Мачу-Пікчу. Покинуте місто інків розташувалося серед гірських вершин, вкритих джунглями на
висоті 2,5 тис. м в долині річки Урубамба

Хоча найбажаніше місце для кожного мандрівника в Перу – це, звичайно ж, Мачу-Пікчу. Покинуте місто інків розташувалося серед гірських вершин, вкритих джунглями на висоті 2,5 тис. м в долині річки Урубамба. Імовірно місто будували стародавні зодчі в XV столітті як резиденцію для тодішнього правителя інків, короля Пачакутека. Цікаво, що місто не було відоме іспанським завойовникам, його відкрили лише на початку ХХ століття. Дослідники донині ламають голови, куди ж у XVI столітті зникло все населення міста.


Фото Ірини Богомазової
Засмажена морська свинка

Розповідати про Перу можна багато. Про те, наприклад, що улюбленою стравою перуанців є гарненько просмажена морська свинка, яку тут називають "куй". Про загадкові лінії і величезні малюнки в пустелі Наска. Про національний заповідник Паракас, де мешкають пінгвіни, морські котики, а також безліч чайок. Ці самі чайки являють собою вигідне виробництво: вони поповнюють статтю імпорту країни, виробляючи гуано (послід), яке вважається відмінним фосфатним добривом. Звичайно, можна розповісти про найбільше високогірне озеро, Тітікаку, на дні якого не так давно виявили стіни кам'яного міста ... Але це вже зовсім інша історія.

***

Цей матеріал опубліковано в №23 журналу Корреспондент від 14 червня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: туризмтрадиціїПерунаселення
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах