В Індію треба їхати хоча б для того, щоб оцінити повною мірою блага цивілізації і переваги життя у своїй країні. А заразом долучитися до місцевої істині – завтра обов'язково буде краще, ніж сьогодні, пише експерт-політолог Катерина Алексєєва у №26 журналу Корреспондент від 5 липня 2013 року.
Слова Махатми Ганді
Keep walking зустрічають вас в Індії на кожній футболці в будь-якому
туристичному кіоску. І справа тут навіть не в тому, з якою повагою місцеві
жителі ставляться до лідера національно-визвольного руху своєї країни, а,
швидше за все, в сакральному сенсі вислову, який ми трактуємо, як "дорогу
здолає той, хто йде". Саме з таким настроєм слід вирушати в подорож по Індії,
поставивши під сумнів все те, що ви раніше прочитали на форумах або туристичних
сайтах. Це країна не тільки стародавньої культури і цивілізації, але й одна з економік
світу, які найбільш швидко зростають, батьківщина найбільшої у світі
Конституції, де 21 мові гарантований особливий статус, а 1.652 діалекти широко
використовуються нарівні з гінді та англійською.
Сказати, що Індія
приголомшує – нічого не сказати. Вона зачаровує, вражає і вабить ранковим серпанком,
розповідями Джозефа Редьярда Кіплінга, соусом каррі, численними міськими
парками і навіть клаксонами, які гудуть з раннього ранку до пізнього вечора.
Дорожня розмітка в
Делі – поняття розмите. Від кількості моторикш, що розсікають автостради,
миготить в очах. Місцеві водії не розуміють або не хочуть розуміти, навіщо
рівно шикуватися в три смуги, якщо можна й так впевнено пересуватися по місту.
Делі з населенням 16 млн осіб не створює враження мегаполісу. Мабуть, так відбувається тому, що столиця розподілена на "анклави" – місця компактного проживання індійців, які надають місту вигляд шахової дошки
Делі з населенням 16
млн осіб не створює враження мегаполісу. Мабуть, так відбувається тому, що столиця
розподілена на "анклави" – місця компактного проживання індійців, які надають
місту вигляд шахової дошки. Адже відстань між районами може доходити до 10-12
км. Огорожу такого міні-району охороняють індійці нижчих каст, а за покупками
звідси відправляють хлопчика-чоту, який за більш ніж символічну суму буде вашою
правою рукою протягом місяця або навіть року. Таке чітке розподілення
обов'язків вражає і відразу ж нагадує про колоніальне минуле Індії.
Бідність присутня,
але не лякає. Милостиню просять і діти, і дорослі, але прокляття на вашу адресу
в разі відмови допомогти не кине ніхто. Індійці знають, що сьогодні може бути
погано, але завтра обов'язково буде краще, тим більше, що щира віра в
реінкарнацію, або переселення душі, гарантує краще життя в майбутньому. Недарма
у фільмах, зроблених в Боллівуді, добро завжди перемагає зло, а ритмічна музика
саундтреків до тутешнього кіно – найкращий супровід місцевої дискотеки, де
поряд зі світовими хітами діджей обов'язково поставить диски на гінді.
Усмішки і подив під час появи на вулиці білошкірого туриста – звичайна справа, а стати другом місцевої дітвори ви зможете, сфотографувавшись з ними або сказавши, як вас звуть. Магія іноземних імен місцевих жителів заворожує
Усмішки і подив під
час появи на вулиці білошкірого туриста – звичайна справа, а стати другом
місцевої дітвори ви зможете, сфотографувавшись з ними або сказавши, як вас
звуть. Магія іноземних імен місцевих жителів заворожує.
Стереотип про те,
що корови гуляють скрізь, – справедливий, але не для Делі, де зосереджені
школи, університети, бізнес-центри та посольства. Але варто виїхати за межі
столиці, як ви потрапите в полон вуличних торговців дерев'яними виробами,
опахалами з пір'я павича, ручних мавпочок і пітонів.
"Не бійтеся, змія
не кусається", – так зазивають індійці-змієлови туристів для фото з коброю або
іншими плазунами особливо великих розмірів.
Швидкісна дорога
Делі – Агра, проїзд по якій є платним, – диво сучасного дорожнього будівництва,
що розвінчує міф про країну, що розвивається, з погано регульованою економікою.
Хоча замовити таксі для поїздок по Делі буде непросто, зважаючи на їхню малу
кількість. А ось проїхатися на ретроавтомобілі під назвою Амбасадор ("посол"
по-англійськи) варто з метою залучення в місцевий колорит і культуру
пересування.
У місті, а також у туристичних та паломницьких місцях в очах миготить від сарі і найтоншої роботи блуз. Як виявилося, це не багатії, а просто середній клас, адже
представники вищих каст рідко виїжджають далеко від місць свого проживання
У місті, а також у
туристичних та паломницьких місцях в очах миготить від сарі і найтоншої роботи
блуз. Як виявилося, це не багатії, а просто середній клас, адже представники
вищих каст рідко виїжджають далеко від місць свого проживання, щоб не стикатися
з бідними і голодними співгромадянами.
Турбота про чистоту
у великих містах – нова політика країни, яка намагається прищеплювати поняття
про те, що чисто там, де не смітять. Поруч з новими віяннями –турбота про
братів менших: бродячих собак в Індії годують рисом зі спеціями, а особливо
добродушні громадяни купують їм попонки – щоб чотириногі "брати" випадково не
замерзли.
В індійському
собачому світі також присутня кастовість. Собак, які проживають на центральних
ринках, видає вгодованість і різнобарвність одягів, в той час як інших їхніх
побратимів – худоба і готовність їсти що попало.
Дорогу до Індії
дійсно здолає той, хто йде. Сюди варто їхати не тільки для того, щоб почати
по-справжньому цінувати блага сучасного світу і життя в рідній країні, а й для
того, щоб зрозуміти: стереотипам в Індії не місце. Людина з відкритою душею,
чистим серцем і здатністю з дитячою безпосередністю радіти всьому, що вона тут
побачить, завжди буде бажаним гостем у чудовій Індії.
***
Цей матеріал опубліковано в №26 журналу Корреспондент від 5 липня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.