Ян Томбінський, глава представництва ЄС в Україні, в інтерв’ю Наталії Мельничук розповів про європерспективи України й очікування Брюсселем «приємного сюрпризу» у справі Юлії Тимошенко. Матеріал розміщено у №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року.
Менше трьох місяців
залишилося в офіційного Києва на те, щоб виконати всі вимоги Євросоюзу і в
підсумку на листопадовому саміті у Вільнюсі підписати договір про асоціацію з
ЄС. Наскільки є великими шанси на такий результат, і чого ще чекає Європа від
своєї східної сусідки? Про це Корреспондент поговорив з людиною, найкраще
обізнаною про стан справ у країні, –
головою представництва Євросоюзу в Україні Яном Томбінський, який вже десять
місяців працює в Києві у цьому ранзі.
- У листопаді у
Вільнюсі відбудеться саміт Східного партнерства , на якому Україна та ЄС мають
підписати угоду про асоціацію. За ті десять місяців, що ви перебуваєте на
своєму нинішньому посту, чи помітили ви прогрес у вирішенні ключових завдань,
які офіційний Київ повинен був виконати до саміту?
- У політиці час
має найважливіше значення. Звичайно, завжди краще працювати в тому ритмі, який
нам підходить, в якому нам зручно, а не в умовах, коли часу замало. Тому я
завжди наголошую: потрібно планувати дії заздалегідь і не витрачати час даремно.
Моя оцінка минулих місяців – час не було використано повною мірою, з
урахуванням того, чого очікували від України, що повинно було бути зроблено для
підписання Угоди про асоціацію.
Вибори в жовтні
2012 року дозволили сформувати більшість, яка підтримує підписання Угоди та
проєвропейську стратегію розвитку України в цілому. Але якби мені потрібно було
перерахувати всі офіційні дії, всі законодавчі досягнення й інституційні зміни,
що відбулися за цей період, то їх виявилося б менше, ніж я очікував, коли
починав працювати.
Хоча я все ще оптиміст.
У вас ще є трохи часу. Потрібно використати його максимально ефективно, щоб
провести судову реформу, змінити виборче законодавство і вирішити ще одне
питання, найбільш політичне з усіх, – щодо долі колишнього прем'єр-міністра
Юлії Тимошенко.
- Президент Віктор
Янукович випустив з ув'язнення опозиціонера Юрія Луценка. Чи можна це
розглядати як знак ЄС, що Київ готовий піти далі і звільнити Тимошенко? Або це
спосіб приспати увагу ЄС і продовжити торги?
- Амністія Луценка
дала надію, що ми на правильному шляху. І я сподіваюся, незабаром ми отримаємо
такий само приємний сюрприз щодо Тимошенко. Діалог між представниками ЄС і
українським Президентом, українським урядом все ще триває. Україну незабаром у
20-й раз відвідають два уповноважених Європарламенту – президенти [екс-президент
Європарламенту Пет] Кокс і [екс-президент Польщі] Александр Кваснєвський – і це
показує інтенсивність нашого діалогу.
- Київ ніколи не
чув ультимативних вимог від представників ЄС, – вони завжди були дипломатичні у
своїх оцінках дій української влади. Чому?
- Це, напевно,
показова відмінність між різними партнерами України. Вибір, який пропонує ЄС, –
це вільний вибір. Ми не можемо і не хочемо нав'язувати його Україні. Одні з
ключових слів у європейському словнику – суверенність і зобов'язання. Якщо ви
хочете сісти на цей корабель, ви повинні взяти на себе частину відповідальності
за нього. Нав'язування вибору, диктування чого-небудь – це ви можете почути з
інших джерел, не з європейської сторони.
- Ви говорите про
Росію і Митний союз?
- Це вам
вирішувати. Я залишу своє твердження багатозначним.
Подивіться, що
відбулося в Євросоюзі за останні десять років. 13 країн приєдналися до ЄС,
включаючи найновішого члена – Хорватію. Все це базувалося на взаємних
зобов'язаннях, і це був непростий шлях для цих держав. Скажімо, Хорватія лише 15
років тому пройшла через жахливу війну. І вони вирішили незалежно від інших
почати процес приєднання до ЄС. Розробили національну стратегію розвитку та
модернізації, визначилися з тим, як вони бачать відносини між державою і
громадянином. Громадянин завжди повинен стояти в центрі будь-яких дебатів.
Якщо ми візьмемо різні вимоги ЄС, то жодна з них не стосується Євросоюзу. Це стосується України, це має допомогти українським громадянам жити в країні, якою
керують кращим чином
З вашого питання: я
завжди роблю наголос на важливості підходу, який базується на демократичних
цінностях – не на торгівлі або чомусь іншому. Якщо ми візьмемо різні вимоги ЄС –
вдосконалення виборчого законодавства, судової влади, управління, в тому числі
і державними фінансами, боротьбу з корупцією, – то жодна з них не стосується
Євросоюзу. Це стосується України, це має допомогти українським громадянам жити
в країні, якою керують кращим чином.
- Чи можна успішно
здійснювати стратегію, яка базується на європейських цінностях, проводячи
фірмову українську зовнішню політику різновекторності, коли ми намагаємося
потроху торгуватися і з Заходом, і зі Сходом?
- Україна є
незалежною державою вже понад 20 років. Цього достатнього для того , щоб дати
відповідь на питання , чи допомогла така невизначена позиція , або, скоріше ,
стала перешкодою для розвитку. Я ніколи не зустрічав українця, який сказав би
мені, що з його країною все добре. Тобто, якщо діагноз такий, що цей період не
допоміг Україні повною мірою використовувати свій потенціал і географічне
положення, тоді давайте шукати інші ліки, ефективніші інструменти розвитку.
Можливо, невизначена позиція "і вашим і нашим" без чіткої стратегії – не найкращий
спосіб реалізувати прагнення самих українців. Тим більше, що в українському
законодавстві це все вже визначено: зафіксована зовнішньополітична стратегія
розвитку України і чітко сказано, що оптимальний шлях – це європейська
інтеграція. Напевно, це стане уроком попередніх років: краще йти шляхом інших
країн, яким вдалося успішно подолати перехідний період і трансформувати свої
економіки в більш сучасні та ефективні.
- Якщо європейський
вибір настільки очевидний, чому в Україні досі є такими сильними настрої
"повернення" до Росії, і серйозно розглядається вступ до Митного союзу? Кому це
вигідно?
- Я захищаю
європейський вибір. Однак так само намагаюся уважно слухати і робити висновки з
аргументів тих, хто виступає за інші шляхи розвитку. Вони найчастіше роблять
акцент на ціні на газ і певних можливостях для торгівлі, зокрема, створенні
нового ринку. Але , як мені здається, завдання України – не виявити новий ринок
збуту, а знайти ключ до дверей на вже наявні ринки. Для цього потрібно
підвищувати конкурентоспроможність українських товарів, послуг, економіки в
цілому. Європейський вибір відкриває можливість не тільки отримати доступ на
ринки країн – членів ЄС. Євросоюз пов'язаний домовленостями про вільну торгівлю
з іншими партнерами: зараз ведуться переговори з Індією, Японією, Пакистаном,
починаються переговори зі США. І це не просто двері на один ринок – це ворота,
які виведуть Україну на інші світові ринки. Якщо українські товари вийдуть на
європейські ринки, їх приймуть скрізь у світі. На відміну від досить обмеженого
ринк , який пропонують Україні інші міжнародні організації.
- Як асоціація з
Україною сприймається в ЄС?
- Наскільки мені
відомо, оцінки тільки позитивні. Наш основний принцип – чим краще живуть наші
сусіди, тим краще для нас. Тому що це збільшує загальний обсяг торгівлі і
відкриває нові можливості для співпраці. ЄС зараз шукає стимули для економічного
зростання. Ймовірно, асоціація з Україною стане таким стимулом для інвестицій і
торгівлі. Якщо Україна зможе виготовляти продукцію вищої якості за найкращою
ціною, тоді ваш успіх стане поштовхом для європейських виробників. Але це ринкова
економіка – в ній необхідно бути конкурентоспроможним. Україна запрошена на це
змагання, і якщо ви станете найкращими в ньому, то й інші будуть змушені
пристосовуватися.
- Але цього й
бояться українські виробники – адже доведеться відповідати вищим стандартам,
конкурувати з європейськими виробниками, вкладати значні суми в модернізацію.
- Це взаємні
зобов'язання. Якщо українські виробники хочуть отримати доступ на європейський
ринок, вони повинні бути готові до того, що на український ринок прийдуть
європейські виробники. Домовленості мають бути взаємовигідними . Безкоштовного
проїзду на паровозі європейської економіки не буде. Подивіться, як чеські,
угорські, естонські товари успішно змагаються на європейському ринку з товарами
визнаних виробників з інших країн-членів ЄС. І саме останні змушені були
пристосовуватися, шукати способи бути конкурентоспроможними в нових умовах.
***
Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.