Фото: АР
Метро у Нью-Йорку користуються всі
Жителі нью-йоркського Манхеттена не такі, як уся Америка, – усміхаються рідше, вибачаються частіше, пересуваються пішки або на таксі. А над тими, хто купив власний автомобіль, сміються і кличуть «пенсильванцями», пише Ірина Снітинська, засновниця Школи риторики й ораторства Аґрус, у №36 журналу Корреспондент від 13 вересня 2013 року.
Здавалося б, в Нью-Йорку
те саме, що й скрізь, – люди, будинки, автомобілі, – але коли приїжджаєш сюди,
складається враження, що потрапив на іншу планету. Це місто живе в скаженому
ритмі і, напевно, тому мислить по-іншому. При цьому Нью-Йорк – одне з
найвеличніших міст світу. Його можна любити, можна ненавидіти, але залишитися
до нього байдужим не можна.
Пересування вулицями Манхеттена відбувається або пішки, або на таксі або метро. Машин істотно менше в порівнянні з великими українськими містами – тут їзда на
особистому автомобілі вважається ознакою поганого тону
Місцевих жителів
легко відрізнити від туристів хоча б по тому, як вони реагують на команди
світлофорів. Ньюйоркці переходять дорогу на будь-яке світло, у тому числі на
червоне, і навіть не намагаються подивитися, що відбувається навколо. Водії на таке
свавілля реагують спокійно: ввічливо чекають, поки пройде пішохід. Та й
швидкість руху автомобілів є досить малою. Взагалі пересування вулицями
Манхеттена, центрального району Нью-Йорк-Сіті, відбувається або пішки, або на
таксі або метро. Машин істотно менше в порівнянні з великими українськими
містами – тут їзда на особистому автомобілі вважається ознакою поганого тону.
Ньюйоркці зазвичай кажуть: якщо ти бачиш людину у великому автомобілі – точно
пенсильванець. Після слова "пенсильванець" всі голосно сміються. Очевидно, це
має якесь особливе значення.
Навіть якщо ви відносите
себе до вихованих людей, в Нью-Йорку вам випаде можливість переконатися, що
говорити слово "вибачте" можна значно частіше. У натовпі, коли хтось випадково,
майже непомітно торкнеться вас плечем або рукою, відразу прозвучить це слово.
Воно літає в повітрі. А ось широких американських усмішок в цьому місті ви не
побачите. Місцеві мешканці пояснюють це гранично просто: "У Нью-Йорку люди
працюють".
Метро користуються всі – і жебраки, і цілком забезпечені люди, і знаменитості, і нікого не бентежать мешканці поземки – щури
Метро – зовсім окрема
історія. Воно будувалося не так продумано, як місто. Було кілька компаній-конкурентів,
кожна з яких намагалася відхопити найбільш ласий шматок. Тому, якщо ви станете
розглядати карту підземки, то помітите, що гілки метро часто йдуть паралельно.
Як би там не було, метро користуються всі – і жебраки, і цілком забезпечені
люди, і знаменитості, і нікого не бентежать мешканці поземки – щури. Тут варто
побувати обов'язково, але спочатку двічі подумайте, як саме і куди ви плануєте
дістатися: на одну платформу можуть прибувати різні потяги, які рухаються в
різних напрямках. До того ж в метро немає ескалаторів, і якщо у вас із собою
валіза, то її доведеться тягти по сходах вгору і вниз самостійно. Цікавий
досвід.
Щодня в Театральному
кварталі Манхеттена йдуть відомі мюзикли – Привид опери, Кішки, Mamma mia!,
Мері Поппінс або Король Лев, ці назви на слуху у кожного. Mamma mia! – чудова
постановка на сцені, і тут таки поруч – затертий ковролін або брудні стіни.
Таке в США зустрічається скрізь і всюди: в ресторанах, в магазинах, на
підприємствах – увага до більш важливого і часом повне ігнорування менш
важливого.
Кожна вистава на Бродвеї відбувається у власному театрі. Тобто в одному приміщенні кілька разів на тиждень протягом десятків років іде тільки один мюзикл
Цікаво, що кожна
вистава на Бродвеї відбувається у власному театрі. Тобто в одному приміщенні
кілька разів на тиждень протягом десятків років іде тільки один мюзикл. Актори
щодня тренують себе в одних і тих самих ролях, а глядачі щоразу, не шкодуючи
грошей, заповнюють зали. Протягом вистави вони невтомно підспівують артистам, а
потім по півгодини аплодують стоячи. Мимоволі замислюєшся: чи треба гнатися за
кількістю, якщо можна все зусилля спрямувати на створення одного досконалого
продукту? Наприклад, Різдвяне шоу в Radio City йде вже 85-й рік поспіль. На
його кастинги в прагненні прославитися з'їжджаються красуні з усієї Америки і
як мінімум половини світу.
Ще одне місце, обов'язкове
для відвідування в Нью-Йорку, – це Брайтон-Біч, знаменита бруклінська вулиця. Лише
за 20 хвилин їзди від фінансового та економічного центру світу, що кипить і
вирує цілодобово, мляво тече зовсім інше життя. Опинившись тут, можна
запанікувати: здається, що час зупинився. Згадайте початок 1990-х – вони і нині
там. Поганенькі магазини з дивним асортиментом, вивіски російською і люди в
спортивних костюмах з розтягнутими колінами. Кажуть, влітку на набережній можна
побачити чоловіків у кальсонах. А десь зовсім поруч співають наживо Михайло
Шуфутинський і Віллі Токарєв.
Навколо люди з виразом
нудьги на обличчях, які ні про що не мріють і ні до чого не прагнуть. Вони не
знають англійської, хоча живуть в Америці десятки років. "А навіщо? – міркують
жителі Брайтона. – Тут всі розмовляють російською. Ми у "велику Америку" не
ходимо". Тут таки серед інших оселилися кримінальні авторитети, вихідці з
колишнього СРСР. Колишні авторитети колишньої країни. Втім, вони давно беззубі:
сьогодні Нью-Йорк – одне з найбільш спокійних і захищених міст світу, і ви
можете впевнено гуляти в будь-якому його куточку навіть вночі.
***
Цей матеріал опубліковано в № 36 журналу Корреспондент від 13 вересня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.