У Західній Україні зростає італійська діаспора: заробітчанки повертаються додому, але не самі, а з італійськими чоловіками. Слідом за своїми співвітчизниками змінюють Апенніни на Карпати й інші італійці, які шукають нові ніші для бізнесу, а заразом – українських дружин, пише Кароліна Тимків у №37 журналу Корреспондент від 13 вересня 2013 року.
Їдучи десять років
тому на заробітки до Італії, 45-річна мешканка Луцька Анастасія Стеценко не
підозрювала, що повернеться звідти не сама, а з чоловіком-італійцем. Ним став
60-річний Луїджі Ферроні з містечка Местре неподалік Венеції, у якого Стеценко
працювала покоївкою. Дружина Ферроні п'ять років тому померла, а привітна хатня
робітниця врятувала його від тяжкої самотності.
"Спочатку ми просто
спілкувалися. Потім у нього до мене виникли почуття, зав'язалися стосунки", –
згадує українка.
Пара жила б довго і
щасливо в теплій і благополучній Італії, якби у Стеценко в Луцьку не залишилася
хвора мати, яка потребує догляду. І Ферроні, поміркувавши, погодився переїхати
на батьківщину дружини. Спочатку італійцеві було незатишно в чужій і не надто
комфортній країні – його бентежили, наприклад, розбиті дороги, а також старий і
незручний громадський транспорт.
"Але через півтора
року я звик, – зізнається Ферроні. – До того ж зрозумів, що жити в Луцьку
дешевше, ніж у Местре".
Він отримує пенсію у себе на батьківщині, і її вистачає, щоб цілком респектабельно жити удвох в Україні: розмір італійського забезпечення стартує від 1,5 тис. євро
Він отримує пенсію
у себе на батьківщині, і її вистачає, щоб цілком респектабельно жити удвох в
Україні: розмір італійського забезпечення стартує від 1,5 тис. євро. Цей
аргумент став вирішальним для переїзду у східноєвропейську країну для багатьох
співвітчизників Ферроні, які, так само, як і він, одружилися на українських
трудівницях.
"У Чернівцях їх [українсько-італійських
пар] стає все більше, – розповідає 37-річна мешканка цього міста Надія
Пінденелло, яка два роки тому теж вийшла заміж за італійця. – Найчастіше вони
нічим не займаються – просто насолоджуються життям".
Фото Наталі Кравчук
Рокко Пінденелло спочатку приїхав в Україну робити бізнес, а потім знайшов собі дружину
Сама вона зі своїм
чоловіком Рокко Пінденелло випадає з цього тренду. З десяток років тому її
чоловік-підприємець спершу приїхав підкорювати Україну – розпочав тут свій
бізнес, а потім підкорив серце місцевої красуні.
Маленька Італія
Анастасія, мешканка
селища Берегомет Чернівецької області, яка попросила не називати її прізвище в
пресі, зі своїм чоловіком Джузеппе познайомилася 15 років тому в римському
ресторані, де вона працювала прибиральницею, а він – шеф-кухарем. Коли чоловік
пішов із закладу на пенсію, а Анастасія втратила там роботу, вирішено було
виїхати в Україну.
"Я не могла знайти
нове місце в Італії, а жити за чийсь рахунок не можу – не так вихована", –
пояснює Анастасія, яка працює сьогодні в рідному селищі бухгалтером.
Він раз на три місяці їздить на батьківщину – саме такий термін постійного перебування в Україні дозволений іноземцям. І хоча італієць живе тут наїздами вже восьмий рік, він не поспішає оформляти ні громадянство, ні посвідку на проживання
Втім, Джузеппе внаслідок
від'їзду не надто відірвався від коренів: в Італії у нього великий будинок і
дорослі діти від першого шлюбу, і він раз на три місяці їздить на батьківщину –
саме такий термін постійного перебування в Україні дозволений іноземцям. І хоча
італієць живе тут наїздами вже восьмий рік, він не поспішає оформляти ні
громадянство, ні посвідку на проживання.
Так само робить
більшість італійців, з якими поспілкувався Корреспондент. Загалом, за даними
посольства Італії, станом на 2012 рік українське громадянство або посвідку на
проживання мають більш ніж 300 колишніх жителів Апеннін.
Серед них – Пінденелло,
який без оформлення цього документа не зміг би почати в Україні свій бізнес – спочатку
будівельний, а потім ресторанний.
"Звичайно, спочатку
йому було важко, – розповідає Надія Пінденелло, – але він активна людина і
впорався з усім цим".
Фото Наталі Кравчук
Рокко Пінденелло спочатку мав будівельний бізнес, а тепер є власником кафе в центрі Чернівців
Біля входу в їхнє
кафе Джем, розташоване на головній вулиці Чернівців, висять український та
італійський прапори, а всередині під спів Ероса Рамазотті і Тіциано Ферро
подають піцу і пасту.
Що стосується їжі,
іммігранти з Апеннінського півострова намагаються всіма силами організувати
собі тут "маленьку Італію". Ось і в сім'ї Стеценко їдять і п'ють винятково привезене
звідти.
"Чоловік любить
багато зелені, овочів, – розповідає українка. – Вони не їдять стільки жирного,
як ми. У них багато салатів, руколи у стравах".
Для Ферроні
незвичні і багато інших місцевих традицій – наприклад розмах українських весіль,
які навіть у темпераментній Італії святкуються скромніше. Зате його менш
консервативний співвітчизник Пінденелло відразу знайшов в Україні приємні речі.
"Мені сподобалися
люди, дівчата, – згадує він свої враження від першого приїзду сюди у 2001-му. –
І тут було багато можливостей для бізнесу".
За словами
Пінденелло, 12 років тому Чернівці значно відрізнялися від нинішнього міста –
вулиці добре не освітлювалися, а сьогодні це типове європейське місто, "де є
все для життя".
Найближчим часом
подружжя Пінденелло планує відкрити в місті ще одну точку громадського харчування.
А їхній римський приятель, 46-річний Марко Пуско, відкрив в обласному центрі
нічний клуб Дольче.
Фото Наталі Кравчук
Марко Пуско від крив у Чернівцях нічний клуб
"Я вирішив приїхати
сюди і випробувати свої сили [в бізнесі]", – розповідає Пуско, у якого, крім
ділових відносин, в Україні зав'язалися й особисті – з однією з місцевих
мешканок.
Труднощі переїзду
В останнє
десятиліття італійці відкривають для себе Україну й охоче приїжджають сюди з
різних приводів. Однак для того, щоб залишитися тут на ПМЖ, у них повинні бути
вагомі аргументи, констатує Олена Малиновська, радник Національного інституту
стратегічних досліджень. Це можуть бути якісь матеріальні або бізнес-переваги,
сімейні обставини – наприклад діти або батьки української дружини, які
потребують підтримки.
Італійські чоловіки показують себе вірними і турботливими чоловіками, відзначає Анастасія, порівнюючи свого нинішнього чоловіка з колишнім чоловіком-українцем
Італійські чоловіки
показують себе вірними і турботливими чоловіками, відзначає Анастасія,
порівнюючи свого нинішнього чоловіка з колишнім чоловіком-українцем, причому не
на користь останнього.
"Мій чоловік-італієць на мене ніколи не
підвищує голос", – з гордістю говорить вона. Їй особливо подобається те, що,
поки Анастасія на роботі, Джузеппе хазяйнує біля плити або на городі.
Майже те саме
говорить про чоловіка Надія Пінденелло. До того ж українка зізнається, що її
Рокко буквально зробив її життя яскравішим. Під його впливом вона повністю
змінила свій гардероб – з нього зникли улюблені нею раніше сірі та темні тони.
Пінденелло почала стежити за модою і перестала економити на якісних речах.
Італійці зі свого
боку вчаться іншому мистецтву – жити в Україні. Найбільше проблем у них виникає
з вивченням мови. Пінденелло досі може лише говорити російською, але ні читати,
ні писати ні російською, ні українською не вміє.
І все ж Рокко і
його співвітчизники почувають себе в Україні комфортно: у Чернівцях чимало
українців, які працювали в Італії і володіють мовою. Наприклад, в Джемі є
офіціант, який кілька років прожив на Сицилії.
Не тужать за рідним
домом іммігранти і в маленькому Берегометі, де склалася ціла міні- діаспора з
шістьох італійців, які переїхали сюди слідом за дружинами.
До деяких українських реалій уродженцям Апеннін не звикнути. Пінденелло лає корупцію і бюрократію, втім, визнає, що навіть вони неспроможні перекреслити
головну перевагу ведення тутешнього бізнесу – дуже низьку конкуренцію
Хоча до деяких
українських реалій уродженцям Апеннін не звикнути. Пінденелло лає корупцію і
бюрократію, втім, відразу визнає, що навіть вони неспроможні перекреслити
головну перевагу ведення тутешнього бізнесу – дуже низьку в порівнянні з
Італією конкуренцію.
Італійця, який влаштувався
в Україні, можуть виштовхнути звідси хіба що драматичні повороти долі. Домініко
Піколлі прожив у селі Копачівка Волинської області зі своєю дружиною-українкою
п'ять років, побудував тут будинок і навіть почав виховувати сина. Але два роки
тому пара раптово розпалася – причиною стала зрада дружини, – й іноземець повернувся
на батьківщину.
А поки що додому
потроху повертаються українки, які відпрацювали з десяток років в Італії, а
іноді і вийшли там заміж. Країни Євросоюзу переживають не найкращі з
економічної точки зору часи, і багато трудових мігрантів втрачають роботу і змушені
повертатися на батьківщину, констатує Малиновська.
"А ті жінки, які
змогли влаштувати своє особисте життя на чужині, але не реалізували себе в
професійному плані, намагатимуться привезти своїх чоловіків в Україну", –
вважає Надія Пінденелло.
***
Цей матеріал опубліковано в № 37 журналу Корреспондент від 20 вересня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.