Колишній глава уряду Німеччини Герхард Шредер, а нині – наполегливий лобіст Росії в Європі, в інтерв’ю Інні Прядко та Олександру Голубову розкриває секрети економічного успіху своєї батьківщини і визначає головну зовнішню загрозу – як для Росії, так і для Євросоюзу. Матеріал розміщено у №38 журналу Корреспондент від 27 вересня 2013 року.
За два терміни
перебування на чолі німецького уряду Герхард Шредер, який керував країною з 1998
по 2005 рік, прийняв чимало суперечливих й одночасно доленосних рішень. Так,
нещодавно нинішній канцлер ФРН, Ангела Меркель, пригадала своєму попереднику,
що саме він підтримав включення Греції в єврозону і послабив вимоги податково-бюджетного
кодексу ЄС – Пакту стабільності і зростання, – що мало сумні наслідки для всієї
євроспільноти.
Крім того, Шредер
увійшов в історію як людина, яка вперше з часів Другої світової війни повернула
Німеччину на арену міжнародних воєнних конфліктів. У 1999 році Берлін підтримав
інтервенцію військ НАТО на Балкани, а у 2001-му німецькі війська приєдналися до
американських в ході операції в Афганістані.
Втім, жорстка
відмова уряду Шредера від участі в іракській кампанії різко охолодила відносини
Німеччини зі США і, навпаки, зблизила Берлін і Москву, які й без того активно
співпрацювали в нафтогазовій сфері. Це стало поворотним моментом у житті Шредера.
Після відходу з поста екс-канцлер, професійний адвокат, здобув славу як один з
найбільш наполегливих лобістів інтересів Росії в Європі й активний захисник
російського лідера Володимира Путіна, чим накликав на себе чимало критики у
рідній Німеччині та за її межами.
З 2006 року Шредер
очолює комітет акціонерів Nord Stream AG, оператора газопроводу Північний потік,
прокладеного з Росії до Німеччини по дну Балтійського моря. З Росією його
пов'язують і більш тісні узи: Шредер з дружиною виховують двох прийомних дітей
з РФ.
Екс-канцлер приїхав
в Україну на форум Ялтинська європейська стратегія, щоб обговорити майбутнє Європи.
Своїм баченням проблем ЄС, а також ролей Росії та України в пострадянському
просторі Шредер поділився і з Корреспондентом, відповівши на запитання видання
письмово.
- Євроінтеграційні
устремління України здаються невідворотними. Однак питання рівноправних
відносин з Росією, як і раніше, залишається невирішеною проблемою, що довела
недавня торгова війна. Що, на ваш погляд, стало б у цій ситуації найкращим
компромісом для України, яка шукає свій шлях?
- Це суверенне
рішення України, і тут не варто щось радити з-за кордону. З європейської точки
зору важливі добрі відносини як з Україною, так і з Росією. Що ж до України,
зараз йдуть переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС. Для цього Євросоюз
висунув вимоги, які українська сторона поки що виконала не до кінця. Україна
також є одним з головних адресатів так званої програми Східного партнерства
Європейського Союзу. Одночасно у ЄС є договір про стратегічне партнерство з
Росією, і з нею також обговорюється можливість підписання нової угоди. Коли існують
різні інтереси щодо того, як має розвиватися регіон, визначальним стає
вирішення конфліктів за рахунок співпраці, а не за рахунок конфронтації. Тому я
б дуже хотів, щоб Брюссель посилав до Москви відповідні сигнали.
- Які зміни в
Україні та інших країнах колишнього СРСР, що відбулися за останніх два
десятиліття, виправдали очікування країн Заходу? А що б ви назвали найбільш
серйозними проблемами, які ще належить вирішити в пострадянському просторі?
- Пострадянський
простір досі перебуває в процесі трансформації. Деякі держави просунулися далі,
в тому числі і завдяки європейській допомозі, інші все ще повинні відповісти на
серйозні виклики. Той факт, що при цьому є проблеми соціального та економічного
характеру, не є дивним, адже довгі десятиліття комунізму залишили глибокі
сліди. Ми, німці, після возз'єднання Західної і Східної Німеччини отримали
непоганий урок. Ми зрозуміли, що це складно, вимагає часу і величезного обсягу
інвестицій. Тому я вірю, що ми в Західній Європі повинні виявляти більше
розуміння тих викликів, які ставить перед нами процес трансформації у Східній Європі.
- Якою ви бачите
роль Росії в пострадянському просторі в найближчі десятиліття? Що зміниться
найбільш помітно в порівнянні з поточним розкладом сил?
- Росія певною
мірою страждає від того, що вона втратила свій статус наддержави. І, так само як
і інші пострадянські держави, вона все ще перебуває в процесі трансформації.
Для Європи стратегічно важливо, щоб Росія і пострадянський простір в цілому не
почали орієнтуватися набагато більшою мірою на Китай. Це стосується як
економічних відносин, так і зовнішньої політики, а також енергетичної безпеки.
Саме тому я виступаю за тіснішу співпрацю між ЄС і Росією. Я вважаю, що Угода
про асоціацію є необхідною. Це принесе більше стабільності для Європи і всього
пострадянського простору.
- Герман ван
Ромпей, голова Євроради, нещодавно заявив, що "криза існування єврозони
позаду". Чи згодні ви цим твердженням? Які головні уроки ЄС виніс із
кризи?
- Я поділяю його
трактування щодо того, що "криза існування " позаду. Але у нас
попереду складні роки, оскільки рівень заборгованості деяких держав занадто
високий, і необхідні болючі структурні реформи. Але найбільшим викликом для
Європейського Союзу є усунення конструктивних дефектів валютного союзу. Єдина
валюта може функціонувати лише тоді, коли економічна і фінансова політика
скоординовані. Але для єврозони це зовсім не так. Ми потребуємо такої
координації, і тому держави – члени
ЄС повинні бути готові передати частину свого суверенітету на
загальноєвропейський рівень.
- Сьогодні
Німеччину називають економічним локомотивом Європи. Які головні складові її
успіху останніх років ви могли б виділити?
- Йдеться про
багато причин. З одного боку, Німеччина володіє сильним промисловим сектором,
який вирізняється інноваціями, орієнтацією на середній клас і світові ринки.
Також варто виділити так зване соціальне партнерство, тобто тісну співпрацю
спілок роботодавців і профспілок. Завдяки цьому кількість страйків є незначною
і між робітниками і їхніми наймачами панує взаєморозуміння. Під час економічної
кризи це привело до того, що зарплати зросли ненабагато, зате були збережені
робочі місця. І, по-третє, за час мого перебування на посаді канцлера були проведені
необхідні структурні реформи. З нашим Порядком денним-2010 [план реформ,
запропонований урядом Шредера у 2003 році] ми провели реформу соціальної
системи і ринку праці. Такі завдання зараз постали перед багатьма іншими
європейськими економіками.
- У недавньому
інтерв'ю журналу Der Spiegel ви відзначили, що рішення про участь Німеччини у військових
кампаніях за кордоном були чи не найскладнішими для вас на посаді канцлера.
Сьогодні активно обговорюється можливість інтервенції в Сирію. Якою ви бачите
роль Заходу в цьому конфлікті? Що з попереднього досвіду таких кампаній слід
врахувати?
- Я вітаю
взаєморозуміння між США і Росією щодо контролю та знищення сирійської хімічної
зброї. Це показує, що переговори і політичні рішення можливі. І вони набагато
кращі за військове втручання, яке точно не завершить конфлікт, а, навпаки,
приведе до подальших страждань. Міжнародне співтовариство є відповідальним за
те, щоб знайти вирішення сирійського конфлікту за столом переговорів.
- Що б ви назвали
своїм головним досягненням – професійним або ж особистим – за роки, проведені
вами поза великою політикою?
- У мене знову є
час для родини. Це велика перевага в порівнянні з попередніми роками.
***
Цей матеріал опубліковано в № 38 журналу Корреспондент від 27 вересня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.