Повоєнний ворог № 1 для Кремля, командувач УПА Роман Шухевич, лікував серце в санаторіях Одеси в період, коли спецслужби активно шукали його в Галичині, пише Володимир Гінда у №39 журналу Корреспондент від 4 жовтня 2013 року.
Починаючи з 1944
року, коли радянські спецслужби вперше отримали відомості про Романа Шухевича,
командувача Української повстанської армії (УПА), ця людина стала об'єктом
полювання. І чим довше повстанці чинили опір владі СРСР, тим активніше розшукували
підпільного командарма силовики. Однак Шухевичу протягом шести років вдавалося
уникати "побачення" з ними. Навіть більше, за цей період один з найбільш
розшукуваних ворогів СРСР примудрявся двічі виїжджати на тривалий відпочинок і
лікування на одеські курорти. Лише після смерті Шухевича, який був убитий під
час спецоперації радянського Міністерства держбезпеки (МДБ) у березні 1950 року,
влада дізналася про ці його "вояжі" і заднім числом покарала керівництво міліції
Одеси.
Лісовий режим
У молодості Шухевич
славився відмінним здоров'ям і міг похвалитися успіхами у спорті. Так, у 1932
році на змаганнях у Львові – Запорізьких іграх – він встановив рекорд серед
українців Галичини в бігу з перешкодами на 400 м і в плаванні на 100 м.
Майбутній командарм УПА практикував обливання холодною водою, а будучи членом
молодіжного Пласту, регулярно ходив у гори, грав у волейбол, любив займатися на
турніку.
Але роки підпільної
боротьби серйозно підірвали його здоров'я. На рубежі 40-річчя, як згадували
люди з оточення командувача повстанців, той став помітно здавати. Постійне
перебування в замкненому сирому просторі таємних схронів – "криївок" – привело
до загострення ревматизму і проблем із серцем і легенями.
Українська Повстанська Армія. Історія нескорених. - Львів, 2007
Роман Шухевич (справа) грає зі своїми товаришами у шахи
Як припускає Іван
Патриляк, дослідник повстанського руху, перший візит підпільника Шухевича до
легального лікаря відбувся в 1946 році і був викликаний, швидше за все,
скаргами на колінний суглоб, який розпухав. У всякому разі Любомир Палюга, член
УПА і студент-медик, супроводжував свого командувача під час візиту до рентгенолога.
Патриляк розповідає,
що вже з наступного року хвороба почала прогресувати, і болі дошкуляли Шухевичу
щодня. Охоронець командарма Михайло Заєць, який мав псевдонім "Зленко",
згадував, що на початку 1947-го його підопічного турбували болі в ногах. У
генерала-підпільника з'явилася пухлина навколо коліна, і повстанці,
порадившись, вирішили, що Шухевичу потрібно піти до лікаря. Вибрали лікаря з
міста Ходорів, розташованого на південному сході Львівської області.
Рано вранці
командир УПА, одягнувшись у ватник, у старій шапці, з пістолетом і гранатою в
кишені, на самоті вирушив з лісу на обстеження. "У мене не вкладалося в голові,
щоб командир [Шухевич] пішов до більшовиків в руки. Але все пройшло, як слід", –
розповідав Заєць-Зленко, маючи на увазі, що лідер повстанців благополучно
повернувся з цієї вилазки. Щоправда, із собою він приніс неприємну звістку – ходорівський
лікар діагностував у нього складну форму ревматоїдного артриту.
Складність була і в
тому, що медик прописав хворому спокій, дієтичне харчування і постійний догляд.
Забезпечити все це в умовах підпілля було практично неможливо.
Українська Повстанська Армія. Історія нескорених. - Львів, 2007
Роман Шухевич (зліва) на підпільній квартирі в селі Білогорща (нині - частина Львова)
Через кілька
місяців, у травні 1947-го, Шухевич трохи поправив здоров'я, коли вибрався зі
схрону в лісовий табір УПА. І все ж уже в червні під виглядом такого собі "бухгалтера"
він навідався до львівського лікаря Матвія Лотовича, який виявив у підпільника
не тільки ревматизм суглобів, а й хвороби шлунку, а також ослаблення серцевого
м'яза.
Нова зустріч з
Лотовичем відбулася в лютому наступного року – "бухгалтер" скаржився на болі в
серці, а лікар, відзначивши певний прогрес в лікуванні ревматизму, констатував,
що із серцем проблеми тривають. Повстанський командарм отримав рекомендації з
лікування, а також список препаратів.
З цього моменту Шухевич,
підлаштовуючись під вимоги львівського медика, попрощався з підземними схронами.
Літо він намагався проводити в лісовому таборі зі своєю армією, а взимку жив на
конспіративних квартирах. Як згадував Заєць-Зленко, "стан здоров'я командира
вимагав життя "нагорі". Життя в криївці було неможливим". Він жалкував про такі
зміни: саме в цей період МДБ активізувало зусилля зі знищення верхівки
націоналістичного підпілля.
Уперше на південь
Лікування не мало бажаних
результатів. Навіть більше, Шухевича стали мучити часті головні болі, викликані
високим тиском.
Про стан командарма
УПА до того часу дізналися і співробітники МДБ, які почали вести ретельне
спостереження практично за всіма лікарнями й оздоровницями регіону. Навіть більше,
приблизно до чотирьох десятків львівських аптек приставили підглядачів, у
завдання яких входило повідомляти про всіх підозрілих покупців.
Повстанці, у свою
чергу, стали добувати ліки для Шухевича винятково через відданих націоналістичній
ідеї лікарів або студентів-медиків.
З часом оточенню
підпільного лідера стало зрозуміло, що лікувати командира УПА треба в
стаціонарі, інакше він довго не протягне. На нараді керівництво "лісової армії"
вирішило вивезти Шухевича за межі Західної України, де виявляло активність МДБ,
щоб далеко від реалій партизанської боротьби той зміг кардинально поправити
здоров'я. Місцем лікування обрали Одесу, яка славилася кваліфікованими медиками
та курортами.
Першою на розвідку
туди вирушила Галина Дідик, зв'язкова УПА і довірена особа Шухевича, яка діяла
під псевдонімом "Анна". Путівку на південний курорт їй роздобув голова артілі
Червоний промінь Іван Парубчак, який співпрацював з підпіллям і оформив
документи на Дідик через Львівський облліспромсоюз.
Українська Повстанська Армія. Історія нескорених. - Львів, 2007
Галина Дідик супроводжувала Романа Шухевича у поїздках до одеських санаторіїв
"Анна" виїхала до
Одеси за фальшивим паспортом на ім'я Софії Ксьонжик. У санаторії імені Карла
Маркса вона провела місяць. "Поїхала я в Одесу подивитися, чи можна йому [Шухевичу]
там підлікуватися. Трішки було страшно, адже до цього часу ми сиділи в лісі, а
тут довелося вийти з нього, переодягнутися і їхати поїздом", – згадувала про
той вояж Дідик.
Лікувалася вона як
сердечниця, хоч і була абсолютно здоровою. Вже потім згадувала, що прийняті
тоді ліки через багато років негативно позначилися на її самопочутті.
"Одночасно побачила, що на Східній Україні люди – як люди. Що це не ті типи, до
яких ми звикли тут – енкаведисти, – пише у своїх спогадах зв'язкова УПА. – А
головне те, що коли вони дізналися, що я з Галичини, стали до мене дуже добре
ставитися".
Навесні 1948 року
серцеві хвороби Шухевича загострилися, він вже не міг повноцінно працювати.
Тоді Дідик, використовуючи напрацьовані зв'язки, дістала два направлення на
лікування в одеський санаторій Лермонтовський. Оформили їх за підробними
документами, виданими двом "вчителям" – Ганні Хом'як і Ярославу Польовому.
Українська Повстанська Армія. Історія нескорених. - Львів, 2007
Підробний військовий квиток Романа Шухевича
На лікування
"Польовий" і його колега вирушили літаком з Івано-Франківська. Прибувши на
місце, підпільники пройшли обстеження в поліклініці санаторію, а потім, за
рекомендацією лікарів, купили за готівку путівки, які коштували по 10 тис. руб.
кожна. Наступні півтора місяці пара перебувала під наглядом кардіологів і
навіть скористалася послугами дантиста.
У період лікування
Шухевич і Дідик вільно гуляли по місту, відвідували музеї, оперний театр,
фотографувалися. Підпільники настільки осміліли, що зробили "Польовому"
кардіограму на території військової частини, – апарат, здатний зняти показники
серцевої активності, був тільки у військовому госпіталі. "Я пішла туди
попроситися. Але мені сказали, що вони нікому не роблять. Однак коли почули, що
ми – галичани, що я приїхала з хворою людиною зі Львова, дуже добре поставилися
і зробили кардіограму", – згадувала Дідик.
Зв'язкова, описуючи
ті події, згадувала, що Шухевичу було психологічно нелегко – "серед людей він
уже давно не був, звик іншими командувати, тут довелося мені командувати ним".
Крім того, пригнічувало постійне очікування неприємностей – кожен вихід в місто
міг стати останнім. Тому, наприклад, поки Шухевич був на процедурах, Дідик
чекала його під дверима кабінету з пістолетом у кишені. Сам же командарм навіть
у такі моменти не розлучався з ампулою отрути.
Одеські "канікули" минули
досить швидко. Назад пара їхала за новим маршрутом: спочатку літаком до
Чернівців, звідти – поїздом до Кишинева і лише потім по залізниці – до Львова.
І знову Одеса
Морська відпустка
благотворно позначилася на стані Шухевича – протягом другої половини літа і
восени 1948 року він не мав проблем зі здоров'ям. Але вже взимку хвороби, як
стверджував Заєць-Зленко, повернулися.
Командарм УПА знову
став ходити до перевірених львівських лікарів, але поліпшень в його стані все
ніяк не наставало. Тому в перший місяць літа 1949-го він зважився на повторення
приморського відпочинку. У компанії з Дідик з тими самими фальшивими
документами Шухевич прибув до Одеси.
Спочатку
підпільники поселилися на квартирі навпроти санаторію Аркадія, але незабаром за
рекомендацією лікарів переїхали в передмістя, село Крижанівку, де зупинилися в
будинку бригадира місцевого колгоспу Матвія Жуматіна. Лікувався галицький гість
у тих самих медиків, що і раніше. Санаторний курс коштував 20 тис. руб. на
двох.
Під час цього
візиту на південь з Шухевичем стався неприємний інцидент – купаючись у морі,
він загубив медальйон із зображенням Богородиці, який йому в дитинстві
подарувала мати. Як згадує Дідик, після безуспішних пошуків глава націоналістичного
підпілля сказав: "Це означає, що незабаром я загину".
Назад в Галіцію
пара повернулася через Київ. Як і минулого разу, до настання холодів скарг на
погане самопочуття соратники від Шухевича не чули. Навіть більше, командарм
одного разу навіть взявся навчати повстанську молодь вправам на турніку. Однак
пізньої осені настала нова криза – навіть невеликі переходи в 10-15 км давалися
Шухевичу важко. Незважаючи на постійне лікування, дієти, уколи та інші
процедури, ситуація не змінювалася. Всі навколо розуміли, що командувач УПА
доживає останні дні.
Взимку 1950 року Шухевич намагався активно працювати. Поїздки за межі Галичини переконали підпільника, що повстанський рух можна відродити і на сході України
Взимку 1950 року
Шухевич намагався активно працювати. Поїздки за межі Галичини переконали
підпільника, що повстанський рух можна відродити і на сході України. Він
працював над планами перенесення підпільних баз на схід, будівництва нових криївок,
розробляв інструкції з роботи з молоддю, з населенням Східної України. А
зв'язкові УПА об'їздили майже всі обласні центри УРСР, організовуючи конспіративні
квартири.
Цей активний процес
обірвався 5 березня 1950-го, коли в ході спецоперації МДБ Шухевич був убитий.
Лише після його
смерті радянські спецслужби дізналися, що коли вони активно вели пошуки "бандита"
Шухевича в Галичині, той лікувався в радянських оздоровницях Одеси.
Слідчі МДБ,
розбираючись у тому, як командарм УПА примудрявся виїжджати "на моря",
констатували в рапорті, що "місцевими [одеськими] органами міліції вони
[Шухевич і Дідик] були тимчасово прописані на проживання згідно з наданими
підробленими документами". Причому в паспорт Шухевича була вклеєна фотографія,
ідентична тій, що була у збірці № 1 МДБ СРСР, що містить орієнтування на
розшукуваних по всьому Союзу державних злочинців.
Влада заднім числом
покарала керівництво одеської міліції "за втрату пильності".
***
Цей матеріал опубліковано в № 39 журналу Корреспондент від 4 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.