Напередодні 20-річчя знаменитого колективу Океан Ельзи його лідер і культовий рок-музикант Святослав Вакарчук провів певний час в компанії Корреспондента, розмірковуючи про час і про себе. Інтерв’ю Христини Бердинських зі співаком опубліковано у №41 журналу від 18 жовтня 2013 року.
Початок розмови
Корреспондента зі знаменитим українським музикантом Святославом Вакарчуком
можна охарактеризувати словами з його ж пісні Стіна: "Зробити так, щоби впала
стіна". Стіна впала не відразу: майже за два десятиліття існування рок-гурту
Океан Ельзи (ОЕ), беззмінним лідером якої є Вакарчук, йому набридло відповідати
на запитання, пов'язані з історією колективу.
Однак обійти цю
тему під час спілкування з музикантом, до чийого імені ось уже кілька років як
намертво прилип прикметник "культовий" і чиї пісні – без перебільшення – слухає
вся країна, видання не змогло. Тим більше що сьогодні Вакарчук, як і раніше, на
підйомі: після найуспішнішого в історії ОЕ всеукраїнського туру, що завершився
28 вересня, він збирається взяти нову планку. Першим з українських виконавців
ОЕ готується зібрати повний Олімпійський – головний стадіон країни. Подія
відбудеться 21 червня, коли на НСК заплановано концерт групи, присвячений
20-річчю її заснування.
Ювілейні концерти колектив, який перебуває на піку популярності, дасть ще в кількох українських, російських і білоруських містах. Потім відбудеться довга пауза
Вакарчук обіцяє, що
цим справа не обмежиться: ювілейні концерти колектив, який перебуває на піку
популярності, дасть ще в кількох українських, російських і білоруських містах.
Потім відбудеться довга пауза.
Як би там не було,
в розмові з Корреспондентом паузи у відповідях Вакарчука зустрічалися до того
часу, поки мова не зайшла про те, чим наповнене його життя, крім виступів,
автографів і фотографування з фанатами. На його обличчі навіть з'явилася
усмішка. А на компліментарну репліку про те, що лідер ОЕ – різнобічна людина,
Вакарчук віджартувався: "Неправда: я, наприклад, взагалі не вмію готувати".
За усмішкою легко
пішло "інше", не шоу-бізнесове, – враження про коротку політичну кар'єру,
подорожі і книги.
Фото Наталі Кравчук
Корреспондент
публікує витяги з бесіди з Вакарчуком у вигляді розповіді від першої особи.
Спілкування з лідером вітчизняної музики проходило в по-рокерськи аскетичному
офісі ОЕ, розташованому в одному з бізнес-центрів столиці, і зайняло трохи
більше години.
Школа
Вперше я пішов до
музичної школи, коли мені було шість років. Тоді так захотіли батьки – вони
віддали мене на скрипку. Але я був ліворуким, а викладач, очевидно, не вмів
вчити шульгу. Тому у мене нічого не вийшло.
Років у десять я
потрапив в музичну школу з класу баяна: на фортепіано йти було вже запізно. А
ось мого молодшого брата віддали на фортепіано, завдяки чому у нас вдома
з'явилося піаніно. Це стало першим кроком до того, що я почав писати пісні.
Ходити на заняття
зі своїм інструментом [баяном] мені не подобалося. Не можу сказати, що я це
ненавидів, ні. Але я не отримував справжнього задоволення. У мене був дуже
хороший викладач – Стефанія Григорівна. Вона мене якось м'яко вчила, і це її
заслуга, що я не кинув музичну школу раніше. Тому що там було нудно.
Мені здається, у
нас в музичних школах вчать не так, як потрібно. До дитини рідко підходять
індивідуально: сказано так – отже так. Є набір творів, які потрібно грати, є
техніка, яку потрібно так чи інакше ставити, ніхто не копається глибоко. А
видатні музиканти – індивідуальності, до них потрібен особливий підхід в
дитинстві і юності.
Океан Ельзи
Я випадково
потрапив у музику. На одній зі студентських вечірок познайомився з хлопцями,
які грали в групі Клан тишины. Я щось співав, їм сподобалося, і в якийсь момент вони
запросили мене пограти з ними: у них були напружені стосунки з їхнім вокалістом.
Я сприйняв це як якийсь прикол. Прийшов, пограв, це ні у що не вилилося. Але
пізніше прийшов ще раз, і вже з осені 1994-го ми стали грати разом. Ми відразу
ж вирішили, що це буде нова група. До кінця року у нас вже була назва, і ми
записали перші пісні.
З особистого архіву Святослава Вакарчука
Один з виступів ОЕ у середині 1990-х
Київ
У 1998 році ми
підписали контракт з продюсерським агентством Немо, яке очолював Віталій
Климов. Він дуже хотів, щоб ми переїхали до Києва, знайшов відповідне
спонсорське фінансування. Нам зняли дві квартири на Оболоні. У кожній жили по
два музиканти. Перший час, півроку чи навіть рік, нам платили щось на зразок
зарплати. Вона була не дуже великою, але жити було можна. Раз на два місяці ми
ходили на ринок Петрівка, щоб купити собі одяг. А я не люблю ринки взагалі,
навіть модні "блошині", але тоді мав ходити, тому що на магазинні речі грошей
ще не було.
Популярність
В Океану Ельзи або
в моїй кар'єрі ніколи не було різких стрибків популярності чи різких фінансових
поліпшень. Все завжди відбувалося дуже плавно. Я не встиг зрозуміти, як ми
стали популярними або як у нас з'явилися гроші.
Ми зрозуміли, що
досить відомі, вимушено. У 2001-му з нами як з модною молодіжною групою
підписала контракт компанія Pepsi. Однією з умов були концерти на великих майданчиках.
Ми трохи побоювалися, тому що ніхто ніколи не грав у палацах спорту, крім
західних й іноді великих російських зірок. Нас переконали, що ми зможемо, і так
– ми змогли. Змогли не тільки в Києві та Львові, а й у Харкові, Донецьку,
Дніпропетровську, Одесі та Запоріжжі. Тоді ми зрозуміли, що на правильному
шляху.
З особистого архіву Святослава Вакарчука
Святослав Вакарчук з членами гурту ОЕ у Парижі в кінці 1990-х років
Конкуренція
Конкуренція – це
бізнес-поняття. У творчості не існує конкуренції. Я завжди щиро, двома руками і
ногами підтримую людей, яких я особисто вважаю талановитими. Ніколи не
замислююся, що ось ці люди можуть забрати у мене частину пирога або популярності.
З іншого боку, не люблю награності і не намагаюся всім подобатися і бути
хорошим. Якщо вважаю, що більша частина музики, яка з'являється на українському
ринку, кон'юнктурна і в більшості своїй ще й бездарна, я про це кажу відкрито.
Творчість
Кілька днів тому я
прослухав свої записи і з подивом виявив, що починаючи з моменту, коли
закінчився український тур – а це було на початку липня , – в моєму архіві
з'явилося десь 15 нових пісень. Коли я встиг їх написати? Мене самого це
здивувало. За ці три місяці не пам'ятаю, щоб я підходив до інструмента
спеціально, тому що треба щось написати.
Хоча в житті і було
лише два таких випадки [коли писав пісні, тому що потрібно]. Першого разу
нічого доброго не вийшло. Другого разу вийшла гарна пісня, вона була написана
для реклами. Але ці два рази, незважаючи на те що один з них був успішним, не
найприємніші враження. В принципі і сексом можна зайнятися, тому що треба, і,
врешті-решт, отримати задоволення. Але це зовсім не те задоволення.
З особистого архіву Святослава Вакарчука
Таким був ОЕ у 2001 році
Випробування
Мені було 29 років,
я дуже болісно переживав відхід музикантів з групи [у 2004-му гурт залишили бас-гітарист
Юрій Хусточка і клавішник Дмитро Шуров, а у 2005-му сольну кар'єру розпочав
гітарист Павло Гудімов]. Зараз я ставлюся до цього по-філософськи. І вже не
шкодую, що так сталося. З різних причин. Час усе розставляє по своїх місцях. Стосунки
в нашої початковій групі були побудовані в першу чергу на дружбі, в другу чергу
– на музичній взаємодії. А потім все це розсипалося, як картковий будиночок.
Після чого я зрозумів, що треба навпаки – спочатку музична взаємодія, а потім
вже особисті стосунки. Це дуже допомагає. Зараз над групою не тяжіє те, що ми
близькі друзі. Немає образ, немає ревнощів, нема чого ділити. Це дуже важливо.
Парламент
У парламенті важка
енергетика. Єдине спокійне місце, де почуваєшся вільно, – це буфет. Там все як
у нормальному житті. Навіть більше, навіть самі депутати там стають іншими:
сосиски і адигейський сир з медом роблять з ними диво.
Якщо говорити
серйозно, парламент – це дзеркало всього, що відбувається в країні. Причину "не
тих" депутатів потрібно шукати в суспільстві. Люди, які приходять до парламенту,
– вони ж не з космосу спустилися і не з іншої країни приїхали. Чомусь
українське суспільство викидає нагору саме таких людей, а не інших.
Так, у парламенті є
хороші і порядні, але їх не так багато, інакше все було б по-іншому.
Говорячи про
порядність в політиці, я маю на увазі глобальні моральні принципи: не
прогинатися, не опускати голову, а якщо ти вже пішов у парламент, не став
інтереси своєї сім'ї вище за інтереси країни. Звичайно, всі люблять своїх дітей
і хочуть, щоб у них все було добре, але якщо ти ставиш інтереси своїх дітей
вище, ніж інтереси країни, будучи політиком, – це непорядно.
Фото Наталі Кравчук
Коли я був у
парламенті, у мене не виникало депресії, але було важко. З тебе висмоктують всі
соки – я ж щиро до всього ставився , в тому числі і до роботи в парламенті. Як
людина творча, весь час хотів займатися творчістю, а там це важко поєднувати.
Тому що з тебе висмоктують всі соки. Мене почало обтяжувати: мало того що я
жертвую творчістю, так ще й перебуваю в ситуації театру абсурду. Я весь час
себе почував героєм Процесу [роману] Франца Кафки.
Коли ти туди
приходиш, залишається три варіанти. Погодитися стати таким, як усі, і прогнутися.
Другий варіант – не здаватися, але тоді сама система зробить з тебе вигнанця.
Ти станеш, будучи нормальною людиною, ненормальним. Тому що таких мало. І будеш
поступово маргіналізуватися. І третій варіант – піти звідти. Оскільки я не
схожий на другого і ніколи не займаюся першим, вибрав третій варіант. Тим
більше що в моєму випадку цей варіант навіть ефективніший. Я поза парламентом,
і, будучи незалежним, роблю набагато більше.
Суспільство
Українське
суспільство не звикло до того, що кожна людина – сам господар своєї долі. Ми
звикли, що за нас хтось щось зробить. У мене немає ніяких ілюзій з приводу
того, що сингулярні вибори президента чи парламенту здатні щось вирішити.
Звичайно, іноді такі люди, як президент, такі інститути, як парламент або
Кабінет Міністрів, можуть зробити дуже важливий крок в історії, який ніхто,
крім них, не зробить. Наприклад, Угода про асоціацію з ЄС – це дуже важливо.
Але я боюся, що
знову всі чекатимуть дива, а дива не станеться. Тому що диво в іншому. Диво – у
щоденній важкій роботі кожної людини над собою. Не хочеш працювати на державу –
працюй на себе. У тебе не вистачає освіти – займися самоосвітою. Якщо у тебе
брудний під'їзд – піди прибери. Поступово це приносить певні плоди.
Будинок
В Україні є єдине
місце, де я можу розслабитися і не думати про те, що [перебуваю] в центрі
уваги, – мій дім. Я навчився з цим жити. Папараці не чекають. У мене є велика
підозра, що все перебільшене полювання за зірками – бажання самих зірок. Є дуже
простий спосіб, щоб тебе не було у світській хроніці, – нікуди не ходити, і
тебе там не буде. Я на собі пробував – працює.
Фото Наталі Кравчук
Країни і міста
Якби можна було
зробити суміш Англії та Іспанії, для мене це був би ідеальний коктейль. Щоб
англійський стиль, англійська фундаментальність, почуття смаку, при цьому
іспанська погода, іспанська відкритість, кухня і настрій.
В Азії моє улюблене
місто, з тих, що я бачив, – Гонконг. У Європі багато улюблених міст. Нещодавно
я повернувся з Мадрида. Ніколи не думав, що Мадрид такий гарний. Відкрив його
для себе випадково. У Європі мені подобаються Лондон, Прага, маленькі італійські
міста в Тоскані, Флоренція, Амстердам.
Чим старше стаю,
тим частіше оцінюю міста з прицілом: зміг би я там жити чи ні? Венеція
дивовижно красива, але дуже незручна. А ось Мадрид ідеальний для життя: з
центру в 14:00 ми доїхали до аеропорту за 17 хвилин. Причому він за містом, як
і Бориспіль.
Сакура
Одна з причин ,
чому я хочу зробити більш усвідомлену тривалу паузу в концертах після нашого
20-річчя, – бажання поїздити. Хочеться побувати скрізь. Я вже п'ять років не
можу потрапити до Японії. Тому що я хочу поїхати туди або в березні-квітні ,
коли цвіте сакура, або на початку жовтня – це найкращий час. Але у мене весь
час концерти. Хочеться поїхати у подорож в Австралію і Нову Зеландію. Або до Південної
Америки. Якщо все вийде, на Новий рік поїдемо з друзями в Перу. Які-небудь
африканські джунглі мені теж цікаві. Навіть в Антарктиду я б поїхав. Хоча туди,
напевно, не в першу чергу.
Cтадіонні виступи
Виступ [присвячений
20-річчю групи] буде не один. Ми хотіли б, щоб концерти відбулися в кількох
містах України, Росії та Білорусі. У всіх містах, в яких логічно це зробити, ми
постараємося їх провести. Це будуть великі стадіонні концерти.
Як глядач – я точно
не пам'ятаю, але, здається, на відкритому стадіонному концерті востаннє я був,
коли ще навчався в школі: поїхав до Канади і потрапив на концерт гурту The
Rolling Stones. Це було 23 роки тому.
надано прес-службою гурту Океан Ельзи
Святослав Вакарчук під час туру на підтримку останнього альбому Земля
7 запитань до
Святослава Вакарчука
- Головна риса вашого
характеру?
- Наполегливість і
завзятість.
- Якість, яку ви
найбільше цінуєте в людях?
- Найбільше ціную
глибоких людей. Це має на увазі багато якостей. Бувають люди з негативною
енергетикою, з якими тобі некомфортно. Але ти цінуєш цю людину, бо точно знаєш,
що вона бачить усю палітру і в тому числі тебе наскрізь. А бути з людиною, яка
не може зрозуміти тебе апріорі, нецікаво.
Ваш головний
недолік?
- Упертість.
- З ким з нині живих
людей ви хотіли б зустрітися?
З учасниками гуртів
Led Zeppelin і The Beatles, з Кітом Річардсом з The Rolling Stones, та й з
Міком Джаггером теж. Я б хотів зустрітися з усіма футболістами ФК Барселона – з
тими, хто зараз грає, і з тими, хто вже давно не грає. З багатьма письменниками,
яких зараз читаю. Наприклад, з англійським лауреатом Букерівської премії
Говардом Джейкобсоном: я недавно прочитав його книгу. Дуже хотів зустрітися зі
знаменитим футурологом Мічіо Каку, коли він приїжджав до Києва, але мене не
було в той момент у місті. Мені цікаво було б поспілкуватися з Біллом Клінтоном:
він, звичайно, видатна людина. Ще цікаво було б поговорити з [останнім
радянським керівником Михайлом] Горбачовим.
Фото Наталі Кравчук
- Ваш стан духу в
нинішній момент?
Ти стоїш на
трампліні, де є вода, в яку можеш стрибнути. Не будинок, з якого хочеш
стрибнути, а саме басейн з водою або океан. Ти ще не стрибнув, може, і не
стрибнеш, але стоїш на цьому трампліні.
- Ваші улюблені
письменники?
- Мені не дуже
подобається стиль листа [Федора] Достоєвського, але я шалено люблю його смисли,
люблю те, про що він пише. За стилем письма мені дуже подобається [Антон] Чехов.
Фантастичні петербурзькі повісті [Миколи] Гоголя: Ніс, Шинель, Записки
божевільного. Мій улюблений український письменник – Іван Франко: краще тут я
нічого не зустрічав.
В Америці
подобається [Френсіс Скотт] Фіцджеральд. Нещодавно я відкрив для себе
португальського письменника Жозе Сараманго, нобелівського лауреата. Абсолютно
інша естетика, це щось зовсім інше. З німців подобаються Герман Гессе і Томас
Манн. На мене справила враження книга Гойя Ліона Фейхтвангера.
Плюс багато творів
античної класичної школи. Одна з моїх настільних книг – Моральні листи до
Луцілія Сенеки. Дуже сильна річ.
- Що для вас
найбільше щастя?
Творчість.
Фото Наталі Кравчук
З океану фактів
1 . Перший
публічний виступ гурту Океан Ельзи відбувся 12 січня 1995 року у Львові, перед
оперним театром. Кількість глядачів – більше 7 тис. – стала для молодих музикантів повною несподіванкою.
2 . Перший
зарубіжний виступ ОЕ відбувся в липні 1996-го в німецькому місті Гернсбасі.
3 . Тур на
підтримку альбому Dolce vita, що проходив з березня по грудень 2010 року,
охопив три частини світу, від Владивостока до Сан-Франциско, а його протяжність
склала 91.651 км (більше двох обертів навколо Землі).
4 . Альбом Суперсиметрія
(2003) вперше в Україні отримав статус двічі платинового.
5 . У вересні 2005-го
відбувся реліз альбому Gloria, який за перші шість годин продажів став
платиновим: тоді продали 106 тис. примірників.
6 . У вересні 2011
року ОЕ став першою українською рок-групою , що відіграла концерт у Державному
Кремлівському палаці в Москві.
7 . Всеукраїнський
тур Земля (2013), в рамках якого виступи ОЕ відбулися в 27 містах – переважно
на стадіонах і в палацах спорту, – став наймасштабнішим у всій концертній
історії України.
8 . З моменту
створення група випустила вісім студійних альбомів, чотири сингли, з'їздила у
14 турів і виступила на 30 фестивалях.
***
Цей матеріал опубліковано в № 41 журналу Корреспондент від 18 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.