Корреспондент: Стиснутий потенціал. Як оцінюють іноземці українське культурне середовище

Іноземцям культурний ландшафт сучасної України бачиться сповненим цікавих проектів і свіжих сил. Зростанню і розвитку заважають внутрішні комплекси та ізольованість від глобального контексту, пише Оксана Мамченкова у №41 журналу Корреспондент від 18 жовтня 2013 року.

Коли в 1990 році театральний режисер з культового нью-йоркського театру La MaMa Вірляна Ткач вперше приїхала в Україну, яка тоді ще входила до складу Радянського Союзу, найбільше її вразила контрастність місцевого культурного середовища. Ткач згадує, як без зусиль знайшла тут для співпраці висококласних акторів. При цьому мешканку Нью-Йорка здивували недовіра і настороженість, з якою керівники театрів сприймали незвичайні постановки закордонного режисера.

"Ми були дуже експериментальним театром, тут тоді не було нічого подібного", – згадує в розмові з Корреспондентом Ткач переломний в історії країни рік і відразу звертає увагу на разючі зміни, що відбулися з того часу.

Режисер, яка майже щорічно приїжджає в Україну для реалізації нових проектів, із задоволенням спостерігає тепер за сприйнятливістю місцевого культурного середовища до нестандартних художніх рішень, а також за появою нового покоління талановитих авторів та акторів.

Основною перевагою українського культурного ландшафту є наявність великої кількості професійних і сповнених свіжих ідей творчих людей

З думкою американки багато в чому згодні інші й іноземці, які протягом останніх кількох років працюють у різних сферах української культури. За словами опитаних виданням західних арт-менеджерів, музикантів і режисерів, основною перевагою тутешнього культурного ландшафту є наявність великої кількості професійних і сповнених свіжих ідей творчих людей.

На руку місцевим учасникам процесу грає широкий спектр можливостей, зумовлений молодістю держави, а також різноманітністю незаповнених ніш і невикористаних ресурсів. Саме перспектива впливати на формування тут нового культурного середовища привабила в країну іноземних фахівців, які тут облаштувалися.

Ряд системних проблем на зразок застарілої системи освіти і брак фінансування заважають розкритися наявному тут потенціалу, кажуть експерти. Гальмує розвиток культурного середовища і внутрішня скутість, яка, як і раніше, властива місцевій творчій молоді.

Німець Екхард Шнайдер, який протягом останніх п'яти років займає посаду генерального директора одного з провідних київських центрів сучасного мистецтва, PinchukArtCentre, розповідає: "Є відчуття, що молоді художники вважають за краще залишатися в безпечному середовищі. Але не варто боятися ризикувати, адже успіх наздоганяє тих, хто вірить у себе".

Політика і джаз

Аналізуючи сильні сторони учасників українського культурного процесу, іноземні експерти в один голос говорять про енергійність, молодість і свіжість погляду. Наприклад, британський театральний режисер Керолайн Штайнбайс, яка протягом останніх двох років працювала з українськими драматургами в рамках спеціальної програми лондонського театру Royal Court, а тепер приїхала до України, щоб поставити п'єсу українки Оксани Савченко в київському Молодому театрі, у захваті від співпраці.

Фото Наталі Кравчук
Британський режисер Керолайн Штайнбайс задоволена роботою з українськими акторами

"Актори дуже розумні, дуже талановиті й веселі, вони захоплено імпровізують, підтримують один одного", – розповідає Штайнбайс. Вразили британку й українські сценаристи, які здалися їй відкритими, різнобічними і спраглими змін. При цьому від більшості сучасних британських авторів українців, на думку Штайнбайс, вирізняє підвищений інтерес до теми політики.

Молодість держави і непростий процес політичних трансформацій підштовхують творців сучасного мистецтва до високої в порівнянні із західними колегами критичності художніх висловлювань

Аналогічне спостереження, але вже про художників, робить бельгієць Бйорн Гельдхоф, який протягом останніх трьох років працює арт-менеджером у PinchukArtCentre. Молодість держави і непростий процес політичних трансформацій підштовхують творців сучасного мистецтва до високої в порівнянні із західними колегами критичності художніх висловлювань.

"Для них, думаю, важливо не стільки заявити про себе як про самостійні індивідууми, скільки сформувати спільну позицію в прагненні змінити щось у суспільстві", – упевнений куратор .

Гельдхоф наводить факти, що свідчать про ефективність обраного українцями підходу. У ході торішнього відбору номінантів на Future Generation Art Prize, найбільшу міжнародну премію для молодих художників, авторитетне журі, у складі якого були провідні світові критики та куратори, включило вітчизняну групу Р. Е. П. в число основних претендентів на перемогу.

Арт-менеджер також нагадує, що Жанна Кадирова та Микита Кадан вже домоглися визнання серед західних фахівців, поповнивши число українців, які застовпили свої позиції на світовій арт-сцені. До таких, зокрема, належать Борис Михайлов, Арсен Савадов та Сергій Братков, які вже стали класиками.

Якщо театр і мистецтво роблять ставку на політику, то з музикою ситуація прямо протилежна. Традиційно жорсткий і гостросоціальний реп абсолютно не розвинений в Україні

Якщо театр і мистецтво роблять ставку на політику, то з музикою ситуація прямо протилежна, розповідає серб Мілош Єлич, клавішник найпопулярнішої в країні та за її межами української рок-групи, Океану Ельзи. Традиційно жорсткий і гостросоціальний реп абсолютно не розвинений в Україні, зате місцеві музиканти є сильними в джазі, якісній поп- і рок-музиці.

Єлич зазначає, що багато тутешніх виконавців затребувані в Росії та інших країнах СНД. Серед свіжих прикладів він наводить гурт Бумбокс, що поєднує фанк і рок та активно гастролює, і співачку Джамалу, у творчості якої зливаються джаз й етніка. Вкрай популярні також Іван Дорн і група The Maneken – їх вирізняє уміння робити модну танцювальну музику. У Європі користуються успіхом колективи на кшталт рокерів Гайдамаки, що роблять ставку на фолк-складову.

Океанівець називає ще один плюс місцевого музичного середовища – тут працюють найкращі на пострадянському просторі фахівці зі звукозапису.

Невпевненість і страх

Коли мова заходить про проблеми українського культурного ландшафту, експерти виявляються не менш одностайними, ніж в описі переваг. Вони впевнені, що справі заважають замкнутість місцевої арт-спільноти та консервативність системи навчання.

Латвієць Крістс ​​Ернстон, який вивчав архітектуру в Лондоні, а тепер працює над розвитком донецького культурно-освітнього центру Ізоляція і перетворенням його на самоокупне креативне поселення, зазначає: "Тут гостро відчуваються нестача досвіду й освіти. Адже сучасні мистецтво та культура – неймовірно складна система. Це не самодіяльність".

Шнайдер наводить приклад Німеччини, де молодих вчать не фахівці середньої руки, а найкращі представники старшого покоління. Ті не соромляться роздавати не тільки похвалу, а й жорстку критику. У підсумку художники формують власний стиль і отримують важливий навик відстоювання власної позиції.

Українці, яким з освітою пощастило значно менше, не впевнені у власних силах і бояться вийти за межі звичної зони комфорту. Звідси йде корінням в радянське минуле любов до об'єднання в групи

Українці, яким з освітою пощастило значно менше, не впевнені у власних силах і бояться вийти за межі звичної зони комфорту. Звідси йде корінням в радянське минуле любов до об'єднання в групи.

"З одного боку, в об'єднаннях вони мають можливість глибше продумувати власні ідеї, з іншого – приналежність до групи дозволяє їм почувати себе більш захищеними", – ділиться спостереженнями Шнайдер.

Внутрішня скутість робить ведмежу послугу вітчизняним музикантам. Єлич пояснює наявні страхи комплексом неповноцінності перед обличчям потужного англо- американського шоу-бізнесу, характерного для більшості країн Східної Європи. Він з'явився ще тоді, коли колективи вперше взялися копіювати рок-музику, яка зародилася в 1960-х на Заході.

"Сьогодні немає усвідомлення того, що потрібно створювати щось нове зі знань про те, що було зроблено раніше", – резюмує музикант.

Системний збій

Біля витоків проблем, з якими стикаються творці нової української культури, стоять, на думку аналітиків, ще більш глибокі проблеми на зразок відсутності стратегічного мислення і нездатності більшості місцевих керівників у сфері мистецтва осмислити необхідність довгострокового планування.

Більшість українських виставкових просторів не представлені за кордоном і не беруть участі у жодному серйозному міжнародному арт-огляді

Така недалекоглядність виявляється, наприклад, в роботі галерей, зазначає Гельдхоф. Куратор звертає увагу на те, що більшість українських виставкових просторів не представлені за кордоном і не беруть участі у жодному серйозному міжнародному арт-огляді.

"Якщо галеристи почнуть інвестувати зараз, це кардинально змінить ситуацію в майбутньому", – наполягає Гельдхоф, адже плоди приносить лише довгострокова співпраця з художником.

При цьому ситуація для таких починань сприятлива, адже попит на сучасне мистецтво в суспільстві досить великий. Шнайдер розповідає, що, на відміну від Німеччини, де основу публіки на арт-заходах складають "люди у віці між 60 і смертю", в Україні інтерес до мистецтва виявляє переважно молодь.

***

Цей матеріал опубліковано в № 41 журналу Корреспондент від 18 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.