Представники колишньої влади перебувають у скрутному становищі, рейтинг тане на очах, соратники розбігаються.
За 2 місяці Євромайдану
Партія регіонів перетворилася з абсолютної влади в країні на кризову політичну організацію, яку багато хто закликає і зовсім заборонити.
Події в Криму і на сході України - базових для ПР регіонах, розтоптали її рейтинг, опустивши його до мінімальних показників за всю історію бренду Партії регіонів. На
виборах президента України 25 травня кандидат від регіоналів
Михайло Добкін посів шосте місце, набравши лише 3% голосів виборців.
Таким чином, домінуюча політична сила за короткий проміжок часу залишилася без лідера, без половини партійного складу і з дискредитованим ім'ям.
Корреспондент.net розбирається з тим, як Партія регіонів докотилася до такого життя, і які подальші перспективи цієї політичної організації.
Власники акцій
Партії регіонів за три роки перебування при владі вдалося досягти неймовірного для української політики результату за концентрування управління країною в своїх руках.
Президент, прем'єр-міністр, спікер Верховної Ради, більшість у парламенті, губернатори - все представляли одне об'єднання - Партію регіонів.
За старою українською традицією за 3 роки регіоналами ставали бізнесмени, промисловці, різні директора і політичні діячі.
Партійний квиток ПР отримали всі ті, хто до 2004 року були вірними прихильниками Кучми, потім стали яскраво помаранчевими, трохи згодом пішли в «Батьківщину», а в підсумку добралися і до Регіонів.
У підсумку ПР перетворилася на акціонерне товариство, клуб за інтересами, всередині якого були свої
групи впливу і боротьба велася дужче навіть, ніж між владою і опозицією.
Контрольний пакет довгий час ділив між собою Віктор Янукович і Рінат Ахметов, останнім часом вплив сім'ї Януковича почав посилюватися, що, на думку багатьох спостерігачів, і згубило регіоналів.
Люди, близькі до старшого сина екс-президента Олександра швидко прорвалися у вищі ешелони влади, заробили прізвисько "младореформатори" і серйозно дратували всіх інших акціонерів.
Група Ахметова залишалася найбільш численною, і йому було простіше знаходити мову з Януковичем та його сім'єю. Існувала ще і група Фірташа-Льовочкіна, яка поступово втрачала свій вплив, йдучи в тінь у владних структурах.
Не варто забувати про стару гвардію донецьких і луганських - людей, які створювали ПР і перебували в ній весь час.
З розростанням партії своїх людей в ній намагалися тримати практично всі олігархи країни і помітні політики
Ось така різношерста публіка під тиском Майдану швидко розвалилася і впала в різні сторони.
Утримувала разом їх тільки наявність влади, впливу і можливість користуватися дивідендами від своєї присутності у ПР. Слабка Партія регіонів, яка втрачає владу, мало кому була потрібна.
При цьому боротьба між різними групами за вплив на Януковича підштовхнула крах системи, а може навіть і ініціювала його.
Корабель, що тоне
Покидали ПР і відхрещувалися від неї люди дуже швидко. Першою була, звичайно, так звана сім'я екс-президента - Арбузов, Пшонка, Клименко, Захарченко та інші. Ця група бігла слідом за Януковичем, хапаючи все, що було під рукою, а тепер з вигнання спостерігаючи, як розбирають їхні активи - все те, що було нажито "непосильною працею" під час перебування при владі.
Команда Льовочкіна-Фірташа, яку багато хто і пов'язує з навмисним сприянням краху режиму Януковича в часи Майдану, ретирувалася краще, «зберігши обличчя».
Екс-глава адміністрації Януковича першим відчув, що справа погано і спокійно вийшов з-під удару.
Представники цієї групи в постреволюційний час не стикаються з жодними проблемами в Україні, не піддаються критиці, проти них не відкриваються кримінальні справи.
Навіть навпаки Льовочкін і Фірташ готуються знову зайти у владу тільки тепер вже разом з Порошенком і Кличком.
Просто варто було вчасно змінити ставку?
За ними вже пішли всі інші. У підсумку фракція Партії регіонів у Верховній Раді стала вдвічі менша, втративши не менше 100 осіб.
62 регіонала взаглі увійшли в нову більшість, ставши основою для роботи нової влади.
Прихильність Партії регіонів зберегла тільки група Ахметова, який цю партію утримував весь час її існування і стара гвардія - Рибак, Єфремов, Звягільський та інші.
Монополіст Ахметов
Рятувати рідну партію в умовах революційних перетворень і появи нових і нових проблем, мало хто хотів.
Регіонали кілька разів відкладали з'їзд, на якому мали відбутися радикальні зміни і закріпитися нова розстановка сил всередині ПР.
Виключивши з партії Януковича та його "младореформаторів", регіонали прийняли рішення більше ніколи не бути партією лідерського типу та приймати рішення колегіально, внісши зміни у статут партії.
Щодо нової редакції статуту у період між з'їздами партії її вищим органом є президія політради (раніше ці повноваження були у політради).
8 з 9 членів президії обрали одразу. До її складу увійшли Рибак, Колесніков, Єфремов, Добкін, його колега з Харкова Дмитро Шенцев, Олександр Ледида (екс-губернатор Закарпаття), екс-віце-прем'єр Олександр Вілкул та нардеп Вадим Новінський, бізнес-партнер Ахметова.
Крім того, до складу виконкому автоматично увійшов новий голова центральної контрольної комісії Євген Геллер (нардеп від ПР, голова бюджетного комітету Ради).
Реальна влада в партії, по суті, буде зосереджена у двох людей - Бориса Колеснікова, якого обрали секретарем президії політради, і Геллера. Обидва вважають себе друзями Ріната Ахметова.
Більше того, у планах ще й відсторонення Єфремова від керування фракцією ПР у Раді і заміна його на Новінського.
Вибір Добкіна
З кандидатом в президенти регіонали теж довго не могли визначитися. За цей пост вибухнула справжня боротьба, яка в підсумку лише послабила претендента від партії. Між Тігіпком, Бойком, Шуфричем і Добкіним, Ахметов зробив вибір на користь останнього.
Таким чином, партія висунула найбільш одіозного кандидата, що має не найкращу репутацію і асоціативний ряд, зате відданого і найбільше схожого на Януковича.
Це була спроба мобілізувати електорат сходу, адже Добкін завжди виступав провідником популярних там ідей, але бойові дії на Донбасі внесли свої корективи у перспективи Партії регіонів на виборах.
Фактично Добкін так і не провів нормальної виборчої кампанії. Базові регіони для його електорату - Крим, Луганська і Донецька область практично взагалі не голосували. Погіршила рейтинг і конкуренція з Тігіпком по суті в одному виборчому полі.
Але навіть за таких умов результат Добкіна більш ніж сумний для його партії.
Тігіпко знову зрадив
До екс-віце-прем'єра в Партії регіонів завжди ставилися не найкращим чином, особливо після його демаршу в 2004 році.
Після повернення до регіоналів з обранням Януковича Президентом Тігіпко не зміг повернути собі прихильність однопартійців, навіть ліквідувавши на благо ПР свою власну партію.
Не дивно, що в Тігіпкові регіонали не бачили нового лідера. Він вирішив не підкорятися рішенню партії, вийшовши з неї і пішов на вибори президента самостійно.
Рейтинг Тігіпка - 5,2% теж не дуже високий, але разом з показниками Добкіна - це хоч щось.
Екс-регіонал, заручившись фінансовою підтримкою Коломойського, активно створює свою партію з прицілом на парламентські вибори
Його перспективи забрати ще більше голосів традиційних виборців регіоналів досить непогані.
Бунтівний Донбас
Сильніше всього по позиціях Партії регіонів б'ють події на рідних землях.
Сепаратистське повстання, утворення Донецької та Луганської народних республік показали, що Партія регіонів втратила вплив навіть на своїй вотчині.
Сам Ахметов стикається з величезними ризиками від
діяльності ДНР і досі не може навести ладна Донбасі, жителі якого відчувають себе покинутими Партією регіонів і навряд чи тепер готові підтримувати її.
Сепаратисти помножили на нуль рейтинг Партії регіонів на Донбасі
Навіть після стабілізації ситуації на сході ПР буде дуже складно повернути довіру виборця, набагато більш вірогідним є поява нових політичних сил у цьому регіоні.
Перспективи Партії регіонів
Фактично, після всіх проблем, Партія регіонів стоїть на межі зникнення. Антирейтинг політичної сили зашкалює, з такими показниками довіри обратися до Верховної Ради в разі проведення дострокових виборів вже восени 2014 року регіоналам буде вкрай складно.
При цьому у ПР залишається найбільша фракція в нинішньому парламенті, яка докладе максимум зусиль для того, щоб відтягнути призначення перевиборів.
Увійшовши до коаліції з тією ж Батьківщиною проти Порошенка, ПР ризикує розгубити і нинішні 3% голосів населення
Виходом для партії може бути проведення виборів за старою змішаною системою голосування. Тоді у регіоналів цілком вистачить сил для перемоги в мажоритарних округах на сході і півдні країни. Але за чинноїю редакцією конституції вибори відбуваються за пропорційною системою.
В принципі історія української політики навчає, що ПР навіть не треба нічого робити для підняття рейтингу під час перебування в опозиції, за неї все можуть зробити прорахунки влади, як це було після Помаранчевої революції.
Порошенко може врахувати помилки Ющенка, а самі регіонали занадто деморалізовані, позбавлені організаційної стійкості і популярного лідера, в порівнянні з 2005 роком
Ситуація складна, а проблеми головного спонсора партії тільки ще більше погіршують її.
Подивимося, чи зможе Партія регіонів вижити після найсильнішого удару по її позиціях, за весь час існування.