ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

Справжні чоловіки. У світі знову стали затребуваними політики-мачо

Корреспондент.net, 16 березня 2016, 13:03
0
308
Справжні чоловіки. У світі знову стали затребуваними політики-мачо
Дональд Трамп будує свою президентську кампанію на гучних популістських гаслах й іміджі сильного лідера

Чому політики у стилі мачо стають популярними не тільки в авторитарній Азії, а й у демократичних Європі й Америці.

В американській президентській гонці поступово починають визначатися головні фаворити, пише Павло Сивокінь у №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року. Від демократичної партії боротися за прописку в Білому домі буде Хілларі Клінтон. Вона вже багато років у політиці, виборці й експерти в принципі знають, чого саме від неї чекати.

А ось кандидатом від республіканців цілком може стати мільярдер Дональд Трамп. По суті, він лише номінально йде у владу від цієї партії, а реально будує кампанію на власному іміджі і популізмі.

Він обіцяє закрити кордони для мусульман і мексиканців, ввести додаткові податки на всю продукцію з Китаю і змусити бізнес повернути все виробництво на американську землю. І кожен день до нього приєднуються все більше прихильників.

Але головний козир Трампа – образ сильного і вольового політика, який в обмін на владу готовий вирішити всі проблеми суспільства, не надто обтяжуючи громадян розповідями про деталі своїх планів.

Експерт: Коли система міжнародних відносин розвалюється, то і демократичні суспільства більше схиляються до образу сильного лідера, навіть якщо за його гучними обіцянками нічого немає

«Коли система міжнародних відносин розвалюється, то і демократичні суспільства більше схиляються до образу сильного лідера, навіть якщо за його гучними обіцянками нічого немає», – каже Корреспонденту Клайд Престовіц, глава Institute of Economical Strategy.

На його думку, навіть традиційно демократичні країни розглядають образ політика-мачо як альтернативу для лідерів, які не змогли зберегти світову систему незмінною. Найбільш показовий приклад тут – Барак Обама. Він ніколи не створював собі образ рішучого лідера, а скоріше був реформатором. А тепер затребуваний типаж Трампа, який вже не говорить про потрібні реформи, а обіцяє загальне благоденство без зайвих деталей.

Аналітики вважають, що попит на «крутих» лідерів зростає не тільки у США, а й у Європі. А почалося все це як реакція на посилення влади в державах Азії. Там правителі поступово почали відходити від усталеної влади невеликих закритих суспільств, і збирати в одних руках всі важелі управління.

Особливо показовим є приклад Китаю, який під керівництвом Сі Цзіньпіна активно розвиває свою економіку і наздоганяє США за макропоказниками. З іншого боку, є Росія, яка не може похвалитися такими економічними успіхами, зате стала єдиною країною, що відкрито кинула виклик однополярному світу. А її лідера Володимира Путіна, незважаючи на санкції та кризу, підтримує більшість населення країни.

Ці приклади виявилися заразливими не тільки для політиків, а й рядових виборців, які вбачають панацею у сильному лідерстві. Звичайно, ніхто не говорить про диктатуру або зростання популярності націоналізму. Справа, швидше за все, в потребі захиститися від непередбачуваного світу. А отже, потреба в мачо тільки зростатиме.

Заразливий приклад

Для лідерів, які хочуть показати свою силу і сміливість, еталоном, безсумнівно, є президент Росії. Багато хто, особливо в Європі або Америці, явно не схвалює його політику й агресивні устремління, але розуміє, що він зміг побудувати централізовану систему влади.

Путін став не просто президентом для своїх громадян, а справжнім народним героєм, готовим захистити їх від будь-яких ворогів. Навіть недавні протести далекобійників, які могли стати одними з наймасовіших у РФ за останні роки, зайвий раз довели це. Оскільки протестувальники не вимагали реформ, а зверталися до лідера, щоб він навів лад і розібрався з чиновниками.

Фото ЕРА
Володимир Путін протягом багатьох років планомірно вибудовував образ сильного лідера 

На думку експертів, формування такого образу почалося у 2008 році, коли президентом був обраний Дмитро Медведєв, а Путін начебто відійшов на другий план. Але саме тоді пішов процес активної героїзації колишнього президента. Путін літає на винищувачі, полює на тигрів або веде за собою журавлів до місця зимівлі. Путін створює молодіжний рух і катається з байкерами по Криму, який тоді ще не анексував.

Усе це були елементи образу крутого лідера, який може зробити Росію знову великою. Інша справа, що економічні показники країни продовжують падати, і в цьому році ніхто не чекає зростання ВВП РФ хоча б на 1%.

Але багато росіян давно змінили вимоги високих доходів на відродження величі. І навіть коли Росія стала підтримувати сепаратистів на Донбасі й отримала взамін західні санкції, ніхто не поспішав на мітинги проти вождя. Всі згуртувалися навколо нього і готові були жити десятиліттями в «обложеній фортеці».

Однак приклад Путіна був би не таким заразливим, якби інші країни так само не йшли цим шляхом. Головним тут є Китай. Лідер компартії Сі Цзіньпін вже кілька років проводить впевнену програму, збираючи владу у своїх руках.

Значна частина членів Політбюро, які працювали за його попередника, вже відправлені на пенсію, а окремі популярні лідери партії – у в'язниці. Звичайно, все це підноситься суспільству як боротьба з корупцією.

«Глава КПК Китаю сильно обмежив традиційний китайський принцип колегіального правління. До нього такі повноваження мав хіба що Мао Цзедун», – каже Корреспонденту Мартін Лі, політичний активіст з Гонконгу.

Слідом за Пекіном позиції сильного лідерства зміцнюються і в Японії. Місцевий прем'єр Сіндзо Абе також намагається відповідати стилю мачо. Щоправда, з місцевим колоритом.

Глави уряду до Абе були досить слабкими фігурами і швидше нагадували глав правління великих корпорацій. Але нинішній прем'єр заговорив про корінні економічні реформи і навіть про те, що країна повинна відродити свою військову міць. Більшість цих заяв робиться у відповідь на маневри китайського флоту біля берегів Японії, але Абе демонструє дедалі більшу впевненість у собі.

Нарешті, третя велика країна Азії, Індія, не так давно обрала людину, яка постійно говорить про свою особисту політичну силу. Це колишній губернатор штату Гуджарат, а нині прем'єр Нарендра Моді. Він не приховує своїх трохи націоналістичних поглядів і також закликає Індію бути великою. І тут найбільшу на планеті демократію не лякають його напівавторитарні методи правління – головне, щоб інтереси Делі ніхто не став утискати.

Фото ЕРА
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган сконцентрував у своїх руках дуже багато влади 

Якщо рухатися далі на Захід, то тут можна побачити ще одного подібного лідера – президента Туреччини Реджепа Ердогана. Він поступово зосередив у своїх руках дуже багато влади і став майже єдиновладним правителем держави. Навіть конфлікт з Росією навколо збитого бомбардувальника показав, як два авторитарних лідери перекидаються звинуваченнями.

Ердоган ні в чому не поступається Путіну і також продемонстрував, що готовий відстоювати велич Туреччини, садити опозиційних лідерів і бомбити позиції курдів. Турецький лідер, якого так поважає російська опозиція за рішучу відсіч Путіну, обходиться зі своїми дисидентами ще жорстокіше.

Зараз багато експертів каже, що Туреччина поступово рухається до все більш авторитарного правління. І якщо цього не зупинити, то вона стане нічим не кращою за Росію.

Західні фюрери

Багато років Європа дуже боялася приходу нових диктаторів і повторення світових воєн. Хоча країни іноді все-таки голосували за політиків типу Сільвіо Берлусконі, які постійно напирали на свої особисті сили і заслуги. Однак це були радше диктатори із замашками опереткових персонажів. Їхні радикальні обіцянки спокійно стримували партійні механізми і далі банального збагачення і популізму вони не йшли.

Приблизно те саме сталося і в Греції, де населення вибрало Алексіса Ціпраса. Він обіцяв припинити жити під диктовку європейських донорів, але в підсумку спокійно погодився урізати витрати.

Тепер же серед європейських виборців все більше тих, хто готовий ризикнути й обрати президента, який буде говорити з диктаторами зі Сходу на рівних. Так, в Угорщині підтримали на посаді прем'єра Віктора Орбана, який не приховує своєї прихильності ідеям націоналізму і готовий відстоювати угорські інтереси, навіть якщо це приведе до розпаду ЄС.

У Франції багато хто тужить за епохою Шарля де Голля і жадає більш сильного лідера, ніж Франсуа Олланд, рейтинг якого – нижче нема куди. На наступних виборах у 2017 році він уже не буде кандидатом у президенти. Тоді, можливо, битися будуть два кандидати – колишній президент Франції Ніколя Саркозі і представниця радикальних сил Марін Ле Пенн. Обидва політики напирають на свій авторитет.

Поки оплотом поміркованості залишається Німеччина. Але і там рейтинг Ангели Меркель після скандалів з мігрантами поступово падає. Далеко не всі підтримують політику розселення біженців із Сирії на їхній території. І тому федеральний канцлер незабаром може виявити більш популярного конкурента, який закличе видворити всіх чужинців з країни.

Аналітики вважають, що посилення мачизму в політиці – це природна реакція на нестабільність у міжнародних відносинах. Поки вона зберігається, багато жителів США і ЄС будуть гостро відчувати потребу в захисті.

***

Цей матеріал опублікований в №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: суспільствомачоавторитаризм
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах