Після виборів – диктатура? З дочасних виборів Україна може вийти авторитарною державою, в якій громадянам буде взагалі байдуже до політики, - попереджає в німецькому тижневику Die Zeit Йоганнес Фосвінкель
Великим сподіванням динамічної частини українського суспільства, починаючи від Помаранчевої революції майже чотири роки тому, настав не жахливий кінець, а жах без кінця. Герої київського народного повстання посеред віхоли Президент Віктор Ющенко та Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко неодноразово програвали самі собі. У середу Ющенко своїм розпуском парламенту завдав, можливо, смертельного удару "помаранчевій" коаліції.
Вона й перед тим виглядала живим трупом і за добрих півроку – при всьому скімленні та клоунаді обранців на трибуні – могла прийняти хіба що дюжину переважно незначних законів. Здається дивом, що, багато років не маючи стабільного та дієвого уряду, Україна все ж могла й далі розвиватися.
На початках київська політика з її любовним трикутником Ющенко плюс Тимошенко плюс переможений у революції лідер опозиції Віктор Янукович хоча б могла бути розважальною. Як у бразильській мильній опері, там сварилися, урочисто клялися в любові одне до одного, гострячи при цьому ножі, привселюдно страждали й драматизували так, наче кінець світу, а до примирення в наступній серії все забували. Хто нині чинив шляхетно, назавтра міг бути найбільшим негідником усіх часів. Тому-то, вариво української політики, яке на Заході часто здається гарячим, його кухарі їдять радше холодним. Але народ, що набрався розуму й дозрів, аби облишити своїх політиків, давно відчув пересичення. Ющенків розпуск парламенту остаточно підтвердив непридатність усього політичного класу.
Роками плекана любов-ненависть між Ющенком і Тимошенко зруйнувала б кожну спільну роботу. Врешті прем’єрка вдалася в парламенті до більшості з Партією регіонів Януковича, щоб ухвалити закони, які обмежили владу Ющенка та відправили його в політичну незначущість. Тимошенко стала покинутою коханою-демократкою і ще раз у присутності журналістів набрала прямий номер Президента. Марно, бо Ющенко більше не брав трубки. Вона благала з очима козулі про відновлення так званої демократичної коаліції й одночасно налаштовувалася на перевибори. Єдина з трьох головних фігур київської політики вона має шанс домогтися успіху чи навіть великого успіху на президентських виборах у 2010-му – як на заході, так і на сході розділеної України. І вселила цим в своїх конкурентів страх.
Те, що Ющенко розпустив парламент, ще раз показало, наскільки українська внутрішня політика не переймається своєю зовнішньою дією. Парламентські вибори призначено на 7 грудня, п’ять днів після саміту НАТО, що буде присвячений суперечливому приєднанню України. Це значно полегшує аргументацію нерішучим західноєвропейським членам НАТО: країна, що весь час сама себе паралізує, навряд чи прислужиться для зміцнення західного військового альянсу.
То чому ж Ющенко все ж розпускає в цей час парламент, якщо йому настільки дорогий вступ України до НАТО? Президент бачить унікальний шанс стратегічно забезпечити собі переобрання. Хто подивиться на мізерні показники його популярності, той вважатиме це за наслідок серйозної втрати відчуття реальності. І справді, чи не перше, що зробив голова президентського Секретаріату відразу після призначення, – це взяв під свій контроль усіх незалежних радників Ющенка. До того ж його українська національна самосвідомість та його радянське сприйняття політики легко відривають Ющенка від відчуття дійсності й демократичного добропорядного шляху, гасла якого він проголошував скоріше як вимушений революціонер на боці Тимошенко.
Для всіх трьох київських верховних політиків перевибори означають непевне майбутнє. Та найбільше програє, мабуть, Ющенко: винятково егоїстичні козацькі гетьмани з його різнорідного партійного блоку геть утратять політичне значення. Виглядає так, ніби він пожертвував своєю політичною партією, щоб зашкодити конкурентці Тимошенко; - якби не була неможливою несподіванка.
Адже у Києві подейкують про заснування нового виборчого блоку Ющенка. Хтозна чи не з тим крилом Партії регіонів, де вже давно з владних політичних міркувань зацікавлені в союзі з Президентом, але не можуть позбутися немилого їм Януковича. В Україні навіть немислиме – завжди можливе. Цей блок, як і більшість інших політичних угруповань, постав би як імітація партій, насамперед для задоволення підприємницьких інтересів своїх спонсорів. Він міг би себе позиціювати як альянс розсудливих, що їм інші дотепер перешкоджали в добрих ділах. Або взагалі презентуватися очисною бригадою під гаслом "Лад і стабільність".
Так із українського хаосу на найближчих чи подальших виборах може постати авторитарне панування. І чи протистоїть йому демократично налаштоване суспільство, чи залишиться в апатії – питання відкрите. У кожному разі, зрадивши всі надії громадян, помаранчеві зіпсували їм смак до будь-яких політичних ініціатив знизу.
Оригiнал матерiалу:
http://www.zeit.de/online/2008/42/ukraine-parlamentsaufloesung
За матерiалами: inoZMI