Народжений в Україні балетний танцівник Сергій Полунін став наймолодшим в історії прем’єром лондонського Королівського балету. Журналісти називали його наступним Нурієвим або Баришніковим. Проте нещодавно він шокував британський театральний світ, коли несподівано пішов з роботи.
В своєму першому після цього кроку інтерв’ю Полунін пояснив причини такого рішення.
Сергій Полунін охоче визнає, що репетиції – далеко не його стихія, і він отримує справжнє задоволення від танцю лише під час вистав.
"Тільки тоді моя професія мені подобається. Це – спілкування з людьми, це – можливість показати все, чому я навчився за останні дев'ять років", – каже він.
"Треба дуже багато репетирувати та вчитися, інколи місяцями... Деколи доводиться сперечатися, і це триває по дев'ять годин на день, – продовжує Полунін. – Тому, коли ти нарешті опиняєшся на сцені, особливо коли роботу над виставою вже закінчено, то в тілі з'являється так багато адреналіну, так багато задоволення, що це почуття і тримає в професії".
Проте здається, що для 22-річного Полуніна радість виконавця вже видається недостатньою – якщо взяти до уваги жорстку дисципліну, що потрібна для того, аби бути балетним танцюристом.
Повна концентрація
"Треба жити життям танцюриста. Це не просто робота. Це життя, і його треба любити настільки, щоб витримувати це щодня шість днів на тиждень, а інколи і сім днів", – пояснює Полунін.
Саме на цю повну відданість балету за рахунок всього іншого нарікає танцюрист, коли йдеться про причини його скандального рішення.
"До певної міри я відчував, що артист в мені починає потроху вмирати, і я більше не віддаю себе на всі 100 %, більше не вкладаю ту творчу енергію, яку можу і маю вкладати", – каже Полунін.
В січні цього року, лише за тиждень до його запланованої появи як головного танцюриста у виставі Сон і пісня Землі (за комедією Шекспіра Сон літньої ночі), він відвів в сторону директора лондонського Королівського балету Моніку Мейсон та повідомив її про своє рішення піти.
Полунін стверджує, що зробив це не через бажання покласти край своїй кар’єрі, а навпаки –продовжити її на новому рівні.
"Я не хочу сидіти та вити комфортне гніздо. А я відчував себе настільки комфортно, що вже не присвячував себе цьому на особистому та творчому рівні. Мені це не подобалося, – зізнається танцюрист. – Я не хочу мати комфорт, не хочу мати сім'ю, не хочу мати квартиру. Тому я, можливо, знищив все, що у мене було, аби мати можливість будувати".
"Це майже як натиснути на клавішу "delete", коли хочеш почати щось нове", – додає він.
В новому напрямку
Полунін стверджує, що подібні радикальні кроки підвищили його життєвий настрій, "адже ти просто відкидаєш все, що в тебе було, і певною мірою очищуєш себе".
Утім, на запитання, чи це зробило його щасливим, він відповідає негативно. Принаймні, поки що.
"Не можу назвати себе щасливою людиною. Мені все ще треба знайти, що я робитиму далі. Я хочу рухатися в нових напрямках", – каже Полунін.
На практиці це означає продовження кар’єри танцівника. Зараз він виступає в спектаклі Чоловіки в русі (Men in Motion), який присвячений чоловічому балету. Це – проект його приятеля, також екс-танцюриста Королівського театру Івана Путрова.
Путров також бачить вихід Полуніна з Королівського балету в позитивному світлі і оцінює його як творчий, а не деструктивний крок.
"Дуже часто у мистецтві, не лише в балеті, люди обмежують себе лише тим, що вони роблять, і дивляться в одному напрямку. Вони ніколи не шукають, і певною мірою у них починається клаустрофобія, – вважає Путров. – Це одна з найважчих речей – залишатися вільним і відкритим. Можливо, це саме те, що Сергій робить зараз: він намагається бути відкритим для багатьох різних речей, і це прекрасно".
Репетиція як спосіб життя
Принаймні одна зміна в житті Полуніна його повністю влаштовує: йому більше не треба відвідувати ранкові репетиції.
"Що для мене добре, так це те, що все починається пізно ввечері. У мене є багато часу, аби прокинутися, трошки займатися своїми справами, а вже потім приходити на роботу", – зізнається танцюрист.
З іншого боку, він наполягає, що йому все одно доводиться важко працювати на репетиціях нової вистави. "Я над цим досить важко працював, вивчав нові фрагменти довжиною 10 хвилин, 5 хвилин, працював над хореографією власних фрагментів", – розповідає Полунін.
Але навіть якщо тепер його влаштовує репетиційний графік, танцюрист все одно не бачить себе в балеті через п’ять або десять років.
"Не думаю, що хотітиму танцювати за шість років. Але мені хотілося б досягнути чогось у іншій професії, – каже він. – Як тільки ти маєш досягнення у чомусь, одразу хочеться рухатися далі і досягнути чогось іншого і робити це постійно. Так як Олександр Македонський – він спочатку захоплював одну країну, а потім переходив до інших".
Нова мета
Полунін вважає своєю наступною метою стати успішним актором.
Він почав думати про це після того, як в кінці сезону 2009-2010 років його зробили прем’єром лондонського Королівського балету.
"Коли я став прем’єром в Королівському балеті, то це було здійснення моєї дитячої мрії, і мені тоді було лише 19 років. Я запитав себе: що далі? І тоді я в 19 років поставив собі іншу мету: стати актором, – розповідає Полунін. – Я почав більш уважно дивитися фільми, стежити за грою акторів, за тим, як фільм знімається. Це, можливо, лише хобі, але це також і щось, до чого можна прагнути в майбутньому".
За матеріалами Української служби Бі-бі-сі