Влада Кельна виправдала знамениту відьму, спалену 400 років тому, – що стало сигналом для вчених, які прагнуть розвінчати ключові міфи про Святу інквізицію, пише Олексій Бондарев у №9 журналу Корреспондент від 9 березня 2012 року.
Ні інквізиторів, ні відьом давно не лишилося, але примара
боротьби за чистоту віри все ще бродить по Європі. І 2012 рік може ввійти в
історію як переломний момент цієї боротьби. "Відьми" нарешті беруть
гору над церквою, і допомагають їм у цьому, як не дивно, представники самої
церкви.
Хартмут Хегелер, 65-річний протестантський священик і
викладач слова Божого в одній зі шкіл Кельна, оголосив хрестовий похід проти
Святої інквізиції і домігся дивного успіху.
У підсумку його діяльності влада Кельна офіційно засудила
полювання на відьом, яке завершилося майже 400 років тому. За період з 1446 по
1662 роки в Кельні були викриті в чаклунстві понад 100 осіб. Всі вони були
засуджені, і тільки за офіційними даними 38 з них були публічно спалені.
Подібні злодіяння не повинні залишитися безкарними навіть незважаючи на те, що ті, хто їх здійснював, давно самі стали частиною історії і покарати винних немає можливості. Повна реабілітація жертв церковних репресій сама по собі важливіша
за покарання винних
Хегелер вважає, що подібні злодіяння не повинні
залишитися безкарними навіть незважаючи на те, що ті, хто їх здійснював, давно
самі стали частиною історії і покарати винних немає можливості. Повна
реабілітація жертв церковних репресій сама по собі важливіша за покарання
винних. При цьому морально-етична позиція міської ради Кельна, на думку
Хегелера, важливіша за розпливчасті юридичні формулювання.
Історик Девід Хейнс вважає, що німецький священик вчинив дуже
мудро, вибравши для розгляду справу Катаріни Хенот, голови кельнського
поштамту, яку по-звірячому катували, а потім задушили і спалили у 1627 році.
Протягом століть Хенот вважалася найвідомішою з так званих "кельнських
відьом".
Між тим, за словами Хейнса, наука має в своєму
розпорядженні вагомі свідчення того, що Хенот була страчена за політичними
мотивами.
"Інквізиція була інструментом наведення порядку, –
розповідає Хейнс. – Приблизно як сталінські репресії 1937 року. А відьми і
нечиста сила були такою ж ширмою, як зловісні "вороги народу".
Історик: Інквізиція була інструментом наведення порядку. Приблизно як сталінські репресії 1937 року. А відьми і нечиста сила були такою ж ширмою, як зловісні "вороги народу"
Хенот була дочкою багатого і впливового громадянина
Кельна. У спадок вона отримала одну з поштових установ міста. Незабаром Хенот
вступила в конфлікт з представниками місцевої знаті, які хотіли централізувати
пошту в окрузі Кельна. Вона рішуче пручалася "рекетирам" у суді. І
тут несподівано з'явилася якась черниця, яка звинуватила Хенот в чаклунстві.
Хенот заарештували і катували кілька місяців, але вона ні
в чому не зізналася. За законами інквізиції людина, яка не зізналася в
чаклунстві під жорстокими тортурами, вважалася невинною, констатує Хейнс. Однак
Хенот все ж спалили на багатті всупереч законам.отже , у неї були впливові
вороги, констатує історик.
Родичі Хенот давно виступали з вимогою її повної
реабілітації. Влада Кельна пішла їм назустріч кілька років тому, коли іменем
мучениці назвали одну з вулиць міста, а потім і одну зі шкіл.
Однак лише після кампанії, розгорнутої протестантом
Хегелером, Хенот отримала остаточну реабілітацію. "Можливо, ця подія
підштовхне владу інших міст і цілі держави переглянути своє ставлення до подій
Середньовіччя", – каже німецький історик Карл Майєр.
Історик: Розвінчання міфів про інквізицію дає можливість зайвий раз переконатися в правоті Достоєвського, який писав, що зло приховується в самій людині
За словами Майера, за останні десятиліття історики
накопичили масу цікавих фактів, що дозволяють поглянути на інквізицію під
зовсім іншим кутом. "Вражаюче, але розкриття історичної правди аж ніяк не
завжди кидає ще більшу тінь на католицьку церкву, – констатує вчений. –
Навпаки, розвінчання міфів про інквізицію дає можливість зайвий раз
переконатися в правоті Достоєвського, який писав, що зло приховується в самій
людині".
Корреспондент пропонує своїм читачам поспостерігати за
тим, як сучасні вчені розвінчують три основні міфи про жахи Середньовіччя.
Іспанське прокляття
Країною, яка найбільш звірствувала в Середньовіччі, була
Іспанія, яка "подарувала" світу Томаса де Торквемаду і найбільшу кількість
єретичних багать. Це один з найбільших міфів про інквізицію. І для того щоб
розвінчати його, потрібна, мабуть, найбільша кількість зусиль, кажуть вчені.
Насправді історична правда, як це часто буває,
виявляється повною протилежністю міфу. В інших країнах Європи з єретиками поводилися
набагато гірше, ніж в Іспанії, констатує британський історик Едвард О'Брайен.
На підтвердження своїх слів О'Брайен наводить кілька
красномовних фактів. Наприклад, недавня розшифровка листування священиків
інквізиції, зроблена за допомогою комп'ютерної техніки, показує, що метою
їхньої роботи не було переслідування єресі.
Суди інквізиції в Іспанії були набагато гуманніші, ніж в
інших країнах Європи, а умови утримання у в'язницях – більш м'якими. У зв'язку
з цим ув’язнені світських тюрем часом навіть починали навмисне зневажати Бога,
щоб потрапити в більш комфортні в'язниці інквізиторів, констатує О'Брайен.
Торквемада, Великий інквізитор, чиє ім'я стало прозивним і символізує нещадну жорстокість, насправді був одним із реформаторів юриспруденції того часу. Він зумів стримати непомірний запал ранніх інквізиторів
А Торквемада, Великий інквізитор, чиє ім'я стало
прозивним і символізує нещадну жорстокість, насправді був одним із реформаторів
юриспруденції того часу, стверджує американський історик Вільям Уолш.
Торквемада зумів стримати непомірний запал ранніх
інквізиторів, впевнений Уолш, зокрема, обмежив застосування тортур і пом'якшив
їхні методи.
"При Торквемаді катували не більш страшними
методами, ніж в поліцейських дільницях Нью-Йорка у 1930-х", – каже Уолш.
Торквемада обіймав посаду Великого інквізитора 15 років
(1483-1498). За цей час іспанська інквізиція розглянула справи 100 тис.
обвинувачених. Страчені було не більше 2% від загальної кількості, зазначає
Уолш.
В інших країнах Європи таких низьких показників, як в
Іспанії "великого і жахливого" Торквемади, просто не було, констатує
О'Брайен.
"Якщо позначити на карті кожен достовірно
встановлений випадок спалення відьми, то найбільша концентрація точок опиниться
в тій частині Європи, де розташовані Франція, Німеччина та Швейцарія, –
стверджував відомий американський історик Генрі Чарльз Лі. – Також суцільні
плями з таких точок рясно заляпали б Англію, Шотландію і скандинавські країни".
Так звідки ж узявся міф про звірства саме в Іспанії?
Відповісти на це питання нескладно, кажуть сучасні історики.
Бажання істориків таких країн, як Англія, показати, що наука розцвіла на півночі Європи саме тому, що там не було інквізиції, привело до очорнення образу південних країн, в першу чергу Іспанії
Міф про інквізицію пов'язаний з уявленням, ніби рух
Реформації, ініційований Мартіном Лютером, породив трансформацію суспільства,
зміну феодального ладу на капіталізм, що і привело до промислової революції і
дало поштовх розвитку науки.
Бажання істориків таких країн, як Англія, показати, що
наука розцвіла на півночі Європи саме тому, що там не було інквізиції, привело
до очорнення образу південних країн, в першу чергу Іспанії, констатує Хейнс.
Атака на церкву
Відомо, що до початку процесу реабілітації жертв інквізиції
доклали руку нацисти. У зв'язку з цим існує точка зору, що боротьба проти неї в
сучасному світі – це лише чергова атака на нинішню церкву, яка має мало
спільного з тією церквою, яка відправляла людей на багаття століття тому.
Мотивація нацистів була досить прозорою: довівши
злодіяння церкви, можна було позбутися її влади. За тему інквізиції в Німеччині
відповідав сам міністр внутрішніх справ Генріх Гіммлер.
Його завдання полягало в тому, щоб впровадити в масову
свідомість думку про те, що католицька церква навмисно нищила німецьких жінок, які
являли собою кращий генофонд арійської раси. Робилося це нібито у змові зі
світовим єврейством.
До речі, Гіммлеру це завдання було доручено невипадково,
констатує Майер. Досліджуючи своє генеалогічне древо, рейхсфюрер СС виявив у себе
в роду жінку, спалену Святою інквізицією.
Процес пошуку доказів умисного геноциду католицької церкви проти арійського народу проходив у Гіммлера зі скрипом. Найняті міністром історики постійно
натикалися на невідповідність фактів цій теорії, яку їм слід було довести
Процес пошуку доказів умисного геноциду католицької
церкви проти арійського народу проходив у Гіммлера зі скрипом, зазначає Майєр.
Справа в тому, що найняті міністром історики постійно натикалися на
невідповідність фактів цій теорії, яку їм слід було довести.
Зокрема, було складно спростувати факт, що на роль відьом
церква зазвичай вибирала жінок похилого віку, тобто тих, які вже встигали
виконати свій генетичний обов’язок. Якби церква
переслідувала цілі, про які каже Гіммлер, було б логічніше відправляти на
багаття молодих дівчат.
У будь-якому випадку реабілітація відьом не відбулася,
оскільки нацисти програли війну, і Ватикан продовжив своє спокійне існування в
післявоєнні роки. Католицька церква публічно покаялася за дії інквізиції тільки
за часів папи Іоанна Павла II. Великий реформатор заявив, що церква розкаюється
за діяння, продиктовані нетерпимістю, і жорстокість в служінні вірі. Наступник
Івана, папа Бенедикт XVI, ще жодного разу публічно не висловлювався з приводу
інквізиції.
Полювання на відьом
Церква полювала на нечисту силу і протистояла науці – ось
ще один міф, який сьогодні розвінчується істориками.
Батьками інквізиторської ідеології вважаються домініканські
монахи Генріх Крамер і Якоб Шпренгер, автори легендарного праці Молот відьом.
У цьому трактаті були кваліфіковані основні ознаки
"угоди з дияволом" і три типи злодійств, які "звичайно"
здійснюють відьми, а також описувалися формальні правила для засудження та
винесення вироку.
Прямим наслідком появи цієї книги стало спалення 300 тис.
жінок тільки в імперії Габсбургів. А загальна кількість жорстоко вбитих не
піддається обчисленню.
І для цього потрібно не так вже й багато, вважає історик.
У 1610 році молодий іспанський інквізитор Алонсо де Салазар, який відвідав
південні регіони країни басків, з'ясував, що більшість процесів були, що
називається, висмоктані з пальця.
Салазар вивчив матеріали безлічі судових справ і знайшов
факти кричущих фальсифікацій – наприклад, він з'ясував, що дівчатка, які під
тортурами зізнавалися в зляганні з дияволом, виявлялися незайманими, що, однак,
не заважало інквізиторам тут таки відправляти їх на вогнище.
Салазар розглянув сотні справ і дійшов приголомшливого для того часу висновку про те, що жодних відьом і демонів не існує
Практично в кожному судовому процесі обвинувачений
визнавався винним після самообмови під тортурами. Салазар розглянув сотні справ
і дійшов приголомшливого для того часу висновку про те, що жодних відьом і
демонів не існує.
Лі виявив документи, згідно з якими висновки Салазара
були підтримані вищими чинами держави, зокрема архієпископом міста Толедо,
Великим інквізитором Бернардо де Сандовалем.
Починаючи з XVII століття судові процеси над
"відьмами" ведуться переважно не інквізицією, а світськими і
місцевими властями. Політика, боротьба за владу, залякування, терор – ось
основні мотиви інквізиції. Типовий приклад такої боротьби з нечистю – справа
Катаріни Хенот в Кельні, наголошує Хейнс.
Неправдивим виявилося і поширене переконання в тому, що
інквізиція повсюдно переслідувала науку і вчених: церква мирно існувала
пліч-о-пліч з університетами.
Політика, боротьба за владу, залякування, терор – ось основні мотиви інквізиції
За словами Хейнса, гонінням в чистому вигляді можна
вважати справу Галілео Галілея, якого судили за його виступи проти
загальноприйнятої теорії про обертання Сонця навколо Землі. Однак Галілея ніхто
не спалював – він лише був засуджений до домашнього арешту.
А знаменитий процес над Джордано Бруно пояснюється зовсім
не його науковими теоріями. Якщо, звичайно, за словами Хейнса, не вважати такою
теорію Бруно про переселення душ. Бруно був монахом домініканського ордена і
брав активну участь у політичних інтригах при дворі.
"Інквізиція судила його за політику й окультизм, –
констатує Хейнс. – І хоча спалення на вогнищі за ці проступки навряд чи
виправдано, навряд чи це можна назвати переслідуванням науки".
***
Цей матеріал опубліковано в № 9 журналу Корреспондент від 9 березня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.