Корреспондент: СТОП-10. Найбільш ексцентричні витівки і вчинки, які гальмують еволюцію України

Наскільки нудним, передбачуваним і тихим було б життя в Україні, якби не політики і їхнє оточення, які з року в рік не втомлюються робити до болю смішні дурниці і просто дивні вчинки, пише журнал Корреспондент у №12 від 29 березня 2013 року.

Щороку Корреспондент напередодні Дня сміху складає десятку цих неймовірних витівок.

У нинішньому році перед редакцією стояло непросте завдання – на місце у списку претендували як мінімум три десятки людей. Видання пропонує свою версію першої десятки. Самі фігуранти першоквітневого рейтингу Корреспондента зазвичай не бачать у своїх діях приводу для сміху. Тим не менш редакція вірить, що сТОП-10 допоможе його героям поглянути на себе з боку, а читачам – не втратити почуття гумору в місцевих реаліях.

Лаврська діва

Влада Прокаєва, радник гендиректора заповідника Києво-Печерська лавра

Чи багато чоловіків знають, що у світі йде таємна війна між блондинками і брюнетками за звання абсолютного втілення жіночої логіки? До сильної статі долітають лише відгомони цієї жорстокої боротьби, у якій подруга йде на подругу, а сестра – на сестру.

Один зі сплесків цього суперництва потрапив на сторінки бульварної преси у 2012-му.

Події розвивалися, як у гарному фільмі жахів, – від ідилічної зав'язки до кошмарного фіналу. Спочатку Міністерство культури призначило Вікторію Лісничу (блондинку) гендиректором заповідника Києво-Печерська лавра. Трохи пізніше в міністерстві вирішили віддати крісло її заступника Владі Прокаєвій (брюнетці), подумавши, що якщо Ліснича і Прокаєва подруги, спрацюватися їм буде легше. До того ж на цю посаду в Лаврі, де священики не гребують їздити на представницьких автомобілях і оточувати себе розкішшю, Прокаєва підходила як рідна: респектабельні колишні чоловіки, модельна юність і участь в гучній еротичній зйомці для Playboy.

Але не склалося: подружки посварилися з перших днів. Ліснича звільнила Прокаєву і її людей. Та у відповідь викликала журналістів в кабінет суперниці і заявила, що за призначення на посаду директриса змусила її дати хабар $ 50 тис. Ліснича аж підскочила в кріслі і тої ж миті повідомила, що подає до суду. І якщо б не було при цьому камер, хто знає, чим би закінчилася словесна дуель екс-подруг.

Хоча це був ще не фінал: через деякий час після скандалу мінкульт звільнив Лісничу і відновив Прокаєву. Однак незабаром у відомстві вирішили тихенько скоротити посаду, яку займала екс-фотомодель. Таким чином на фронті протиборства блондинок і брюнеток відновився колишній статус-кво.

Родинні цінності

Михайло Кулиняк, екс-міністр культури

"Діти-діти, куди вас подіти?" – це вічне українське питання постало навесні минулого року перед тодішнім міністром культури Михайлом Кулиняком з усією гостротою. Воно й зрозуміло – рідний племінниці Оксані Гайдук виповнилося 23 роки, а що є в її резюме? Лише запис, що вона два роки пропрацювала звичайною журналісткою. У колах, де обертається Кулиняк, таке вважається моветоном або ознакою слабкості – отже не мужик, якщо не може влаштувати долю юної родички.

Але Кулиняк навіть дуже мужик. Він і на скрипочці грати вміє навіть тоді, коли смичок затиснутий між його ніг або коли скрипка лежить на голові. Якщо він таке з музичним інструментом виробляє, то з працевлаштуванням племінниці і не то зможе. І зміг: чиновник-віртуоз взяв та й зробив рідну кровинку редактором журналу з авторитетною назвою Українська культура, який фінансується за рахунок Мінкульту.

Щоправда, Кулиняк заявив, що призначення відбулося без його відома, – мовляв, ніхто більше не хотів на цю посаду йти. Довелося чиновникам з великою неохотою звернутися до Гайдука. А оскільки любов до культури у представників сімейного древа Кулиняків у крові, дівчина відмовитися не змогла. І як добре все вийшло у підсумку: і племінниця влаштована, і державні гроші з родини не йдуть.

Українська офіційна культура не просто у великому боргу перед народом – вона вже давно оголосила дефолт. За такого стану речей той факт, що ця сама культура змогла повернути свій борг хоча б одній юній українці, нехай і племінниці профільного міністра, тішить.

П'ятірка з російської

Володимир Путін, президент РФ

У лютому 2013 року президент Росії Володимир Путін нагородив п'ятьох регіоналів – депутатів Вадима Колесніченка, Сергія Ківалова, Дмитра Шенцева, Олега Царьова і екс-нардепа Юрія Болдирєва – медаллю Олександра Пушкіна. Російська нагорода знайшла українських героїв як знак поваги до їхнього великого внеску у збереження і популяризацію російської мови та культури за кордоном.

Особливо доречною медаль була у випадку з Колесніченком і Ківаловим – вони у 2012 році ініціювали закон, який зробив російську регіональною мовою в Україні. За закон Колесніченка вже намагалися "нагородити" – зробила це опозиція, яка з кулаками накинулася на нардепа. У відповідь той виголосив промову із застосуванням виразів, знати які може лише справжній знавець мови Пушкіна.

Російський інтернет-ресурс vladimir.vladimirovich.ru, який уже багато років пише іронічну історію життя Путіна, напевно відгукнувся б на новину про нагородження таким чином.

"Одного разу Володимир Володимирович™ зайшов у свою кремлівську комору. На нижній полиці, поруч з ногою терориста Шаміля Басаєва і льодяником з діоксином, який Янукович намагався всучити Володимиру Володимировичу™ на київському параді у 2004 році, лежали п'ять срібних кружечків.

Досвідченим поглядом розвідника Володимир Володимирович™ визначив їхній діаметр – 32 мм. У центрі кружечків проглядався якийсь портрет. Володимир Володимирович™ торкнувся його пальцями, і в голові сплив рядок з листа Олександра Сергійовича™ Пушкіна: "Оце так Пушкін! Оце так сучий син!".

Володимир Володимирович™  зрозумів: в його коморі звідкись узялися п'ять зайвих медалей Пушкіна. Ці значки в Кремлі придумали спеціально для того, щоб громадяни сусідніх держав дізналися про тих своїх земляків, хто потроху співпрацює з Москвою.

Володимир Володимирович™ несподівано згадав свій сміх, коли по Першому каналу в новинах показували, як у Раді били Колесніченка за його мовний закон. "Ех, повторити б!" – став мріяти Володимир Володимирович™, оскільки він був великим любителем кулачних боїв.

Володимир Володимирович™ на мить задумався, а потім викликав прес-секретаря: "Брателло, пиши указ: нагородити Колесніченка медаллю Пушкіна за сприяння у популяризації російської мови в Україні. І впиши прізвища ще чотирьох яких-небудь клоунів, щоб веселіше було".

Володимир Володимирович™ усміхнувся своїй ідеї і сказав уголос: "Оце так Путін, оце так сучий син!".

Тонкощі лижного спорту

Владислав Каськів, голова Держагентства з інвестицій та управління національними проектами

Якщо в Київ їдуть іспанці, пов'язані зі спортом, буде біда – це закон, який багато разів був доведений.

Доказ перший – свіжий. Іспанці тихо приїхали на Євро-2012, нічого особливого не робили, тільки ногами смикали, – і повезли з Києва головний приз. У той час як українці заради Євро мільярди бюджетних гривень виклали.

Доказ другий не свіжий, з 1995 року. Тоді в Києві з'явився іспанський суддя Антоніо Лопес Ньєто, через якого столичне Динамо оштрафували на $ 30 тис. і дискваліфікували з єврокубків. Адже теж тихо приїхав, попросив йому дві хутряні шуби і шапку в магазині допомогти купити.

Але забули українці про ці приклади і знову потрапили в халепу. Приїхав в кінці 2012-го до Києва лижний інструктор Джорджі Бонвехі. І сказав, що він представляє іспанські компанії, готові побудувати в Україні LNG-термінал для постачання зрідженого газу – вартість проекту перевищує $ 1 млрд.

Владислав Каськів, якому держава дозволила на свій розсуд визначати, в якому напрямку краще за все кидати гроші на вітер, з радістю вхопився за можливість зустрітися з гарною людиною. А щоб Бонвехі зрозумів, що Каськів не якийсь там прокатник лиж з Буковеля, а представник держави, чиновник покликав на зустріч весь енергетичний бомонд – прем'єра Миколу Азарова та міністра енергетики Юрія Бойка.

У такій теплій кампанії Україна і підписала з лижним інструктором договір щодо консорціуму на будівництво терміналу.

Українці були щасливі, але тут іспанські компанії, з якими нібито підписали договір, заявили: не знаємо ми ніякого Бонвехі, і підписувати нічого не хотіли, не хочемо і не будемо.

Бомонд був в ауті, Азаров запропонував Каськіву випити чогось зрідженого – отрути чи газу. І тільки витримка Президента України врятувала становище: Віктор Янукович побачив, що підписані документи не містять жодних фінансових зобов'язань, і наказав готувати новий договір. А Каськіву навіть догану не виніс.

Чому Каськів в цій ситуації виявився людиною, яка стояла на асфальті, в лижі взута? Може, лижі не ті? Або сам Каськів не вчив історію?

Вічний нежид

Ігор Мірошниченко, нардеп від партії Свобода

Україна – в кільці ворогів. З півночі її затискають газовим зашморгом москальські угро-фіни, із заходу лізуть зі своїми демократичними принципами кляті ляхи та інші гоміки з числа афро- й арабоєвропейців. Та й усередині великої України-Русі важко: на Ізюмському шляху кримські русофіли паскудять, та з донецьких степів виповзли чахлики невмирущі – син білоруського народу з одним своїм татарином – і княжий стіл у Києві захопили. А дніпропетровські сіоністи всі багатства захопили, у списки мільярдерів позалазили і п'ють кров народну та облизуються.

Так би й розтерзали всі ці вороги Україну-Русь, але не перевелися ще на цій оспіваній Тарасом Шевченком землі горді івасики-телесики – представники ВО Свобода. Захищають націонал-патріоти свій народ як можуть.

Один з них, нардеп Ігор Мірошниченко, раніше за інших соратників розгледів, що головна небезпека для суверенітету України прихована не в місцевих олігархах іудейського походження і навіть не в панах-регіоналах, а в Мілі Куніс – уродженці славетного міста Чернівців, в юному віці вивезеної у США, де вона стала голлівудською зіркою.

За словами Мірошниченка, ця "жидівка" (як назвав він її у своєму Facebook), сидячи в "Гамериці" (придуманий нардепом універсальний термін, що одночасно позначає і назву країни, і ставлення до неї) ганьбить Україну – розповідає західній пресі страшилки про Чернівці, що загрузли в антисемітизмі, і наголошує, що в Нью-Йорку вона відчуває себе зовсім не українкою, а супер'єврейкою.

"І зірку Давида їй в руки [за це]", – чи то іронізує, чи то погрожує Куніс у своєму пості Мірошниченко.

Гамериканці та інші жидомасони як почули сміливу промову нардепа, скандал на весь світ роздмухали, давай його неонацистом називати. А який же Мірошниченко нацист? Він євреїв на вулицях не б'є, мільярдерів Віктора Пінчука та Ігоря Коломойського жидами не обзиває.

Та й саме слово "жид", на думку Мірошниченка, зовсім не образливе, а народне, як "негр" або "москаль". Не повинен єврей, африканець чи росіянин, опинившись в Україні, ображатися на ці слова. Тим більше якщо їх виголошує представник титульної нації в Києві, а не який-небудь хохол в Москві, Кіншасі чи Тель-Авіві.

Перше перо країни

Віктор Янукович, Президент України

Як деколи несподівано великі письменники приходять в літературу! Астрід Ліндгрен, автор Пеппі Довгапанчоха, була домогосподаркою, і казки, які зробили її знаменитою, почала складати як усні історії для дочки. Агата Крісті, яка подарувала світу міс Марпл, свій перший детектив написала, посперечавшись із сестрою.

І ось, нарешті, Віктор Янукович. Він зібрав у кулак весь свій талант – тобто спічрайтерів, секретарів та Ганну Герман, – і результат перевершив очікування: видавництва стали друкувати книги Президента України багатотисячними накладами.

Бачачи, якою далекою дорогою податківці та представники інших держорганів обходять друкарні, де видають твори глави держави, гравці ринку розгорнули справжнє полювання за його творчою спадщиною. У нелегкій боротьбі перемогу вирвали земляки Президента – донецька компанія Друкарня Новий світ, за 16,4 млн грн. купила у класика права на всі його написані і навіть не написані твори.

Цей факт, оприлюднений в середині весни минулого року в офіційній декларації глави держави, водночас зробив його найбільш високооплачуваним українським літератором. Подейкують, що навіть британка Джоан Роулінг, "мама" Гаррі Поттера, дізнавшись про гонорари Януковича, хотіла перенести дію своїх романів зі школи чарівництва Хогвартс в казковий світ Межигір'я. Але Президент не дав на це згоди, заявивши, що резиденція йому не належить і право на використання бренду треба просити у справжніх власників.

"Якщо вам потрібні господарі, то шукайте їх. Переконаний, що вони знайдуться. Вони інколи приїжджають в Україну", – так прямо і сказав Президент.

Харківський Помпіду

Михайло Добкін, губернатор Харківської області

Як він це зробив? Та просто зібрав в одній з харківських будівель невикористану рекламну продукцію із символікою Партії регіонів. Після назвав усе це музеєм ПР і відкрив його двері в листопаді 2012-го, приурочивши акцію до 15-річного ювілею головної владної політичної сили країни.

Чи приємно стало Президенту Віктору Януковичу від цього музею? Звичайно. Адже значна частина експонатів – це плакати або книги, з яких на відвідувачів дивиться Віктор Федорович.

Чи приємно самому Добкіну? Безумовно. Мало того що він першим з 46 млн українців додумався відкрити музей ПР, так ще й примудрився прилаштувати тут свій шарфик, цікавий тим, що в ньому він колись дискутував з Юлією Тимошенко.

Чи отримав музей безкоштовний піар завдяки завбачливості маркетолога-самородка Добкіна? Поза всяким сумнівом. Коли преса дізналася, що серед експонатів є мініатюрна модель "мозку партії" – фрагмент півкулі з символікою ПР, – про музей згадало безліч вітчизняних ЗМІ. Вбийте у Google фразу Мозок партії регіонів – отримаєте майже 500 тис. посилань.

Чи варто тепер Добкіну турбуватися за своє губернаторське крісло? Навряд чи. Адже йдучи у відставку, він може забрати із собою "мозок ПР". А чи зможе партія перенести такий подвійний витік мізків – добкінських і пластикових – ще питання.

Жінка-"кішка"

Наталія Королевська, голова Мінсоцполітики

Що з жінкою робить любов, особливо любов до влади! Вона здатна перевернути її світогляд та кинути її в пучину найнесподіваніших переживань.

Взяти, приміром, Наталію Королевську. Ще рік тому вона була провідною (як у сенсі зовнішності, так і в сенсі частоти згадування у ЗМІ) опозиціонеркою. Так, Королевська зі скандалом вийшла з-під крила Юлії Тимошенко, створила партію Україна – вперед (УВ)!. Але вихід з опозиції не заважав їй лаяти владу найбільш неприємними висловлюваннями.

Спогади про ту непримиренну боротьбу з режимом зберігає, зокрема, блог Королевської на сайті Корреспондент.net. Так, у записі від 23 квітня 2012 року політик написала: "І 26 млрд грн. соціальних ініціатив [Президента Віктора] Януковича насправді більше схожі на "милостиню", ніж на реальну допомогу".

Минуло сім місяців, за які Королевська розгорнула дуже дорогу передвиборну рекламну компанію і вирішила, що має шанси прорватися в Раду. Проте близький запах депутатського мандата не послабив її запалу, і в блозі від 23 листопада 2012-го політик написала: "У нинішньої влади абсолютно відсутній творчий рефлекс – всі пропозиції написані як під копірку і зводяться до банального "відняти і поділити".

Через п'ять днів трапилися вибори, які УВ провалила, набравши лише 1,6% голосів виборців. І тут сталося щось неймовірне – слабка жінка, яка залишилася без мандата, з футболістом і актором на руках, знайшла в собі сили полюбити нинішню владу. І та відплатила їй сторицею – Янукович дав їй пост міністра соцполітики.

Королевська запам'ятала президентську доброту і тепер сумлінно співпрацює і з Януковичем, і з прем'єром Миколою Азаровим. І навіть перейняла в останнього лінгвістичний талант і здатність розгоратися люттю у відповідь на претензії депутатів-опозиціонерів. Тепер вся країна знає про те, що в країні є "кишчачи магазини", в які "контрабанда через гуманітарку не придет".

Кремлівський телекілер

Дмитро Кисельов, російський коментатор

Чи багато телекоментаторів можуть собі дозволити сказати, що у Президента Віктора Януковича "справи паскудні"? В Україні таких не знайти навіть на опозиційних "кнопках", а от Дмитро Кисельов, ведучий каналу Россия, запросто вишпетив жителя Межигір'я.

Коментуючи березневу зустріч українського Президента з главою РФ Володимиром Путіним в Тверській області, Кисельов на очах у багатомільйонної російської аудиторії зробив з Януковичем те, про що таємно мріє вся українська опозиція, – змішав з брудом.

Як грайливе щеня, ведучий почав з легкого покусування: мовляв, Янукович дуже довго вибирає між Євросоюзом і Росією. Далі він розклав на молекули безглуздість угод про асоціацію з ЄС, а потім довів, що без Росії в Україні настала "труба" всьому – промисловості, сільському господарству, економіці, армії. І навіть газовій трубі настала "труба".

У фіналі Кисельов ще й викрив Януковича у гріху – що той не мужик. Мовляв, приїхав до Путіна на чоловічу розмову, але залишитися на ночівлю побоявся. Конкретно за це Янукович отримав від російської телезірки кличку Обпечений.

Кисельов, який у середині 2000-х працював в Україні на провладному ICTV, нині працює в Москві на каналі державному. Тобто що у Путіна на умі, то у Кисельова на язиці. З такою зручною позицією "під Кремлем" можна вишпетити будь-якого світового лідера.

Виходить як в радянському анекдоті, коли росіянин і американець сперечаються про рівень демократії у своїх країнах, і у відповідь на репліку янкі, що у них кожен може прямо перед Білим домом сказати, що президент США – дурень, його радянський візаві відповідає: "У нас теж кожен може, стоячи перед Кремлем, сказати, що президент США – дурень".

Життя чудового Я

Володимир Чередниченко, журналіст, письменник

У житті кожного письменника настає момент, коли йому хочеться написати нову книгу про одного зі своїх колишніх героїв. Так колись одесити Ілля Ільф і Євген Петров реанімували зарізаного в Дванадцяти стільцях Остапа Бендера, внаслідок чого з'явився чудовий роман Золоте теля.

Шляхом веселих одеситів пішов і наш сучасник Володимир Чередниченко, який зробив з Президента Віктора Януковича літературного героя.

Вперше він присвятив свою музу головному регіоналу ще у 2010 році, коли видав книгу Національна ідея – твір, заснований, судячи з тексту, на нереальних фактах. У виданні, що фонтанує сміливими образами і несподіваними порівняннями, Президент і його свита постають людьми якщо не блакитних, то біло-блакитних кровей. Сам потомствений дворянин Янукович був описаний як денді, який якщо і з'являвся на публіці, то винятково в ділових костюмах і класичних кашемірових пальто.

Українські ЗМІ, вчитавшись в пасажі Чередниченка, широко розповсюдили їх. А коли ажіотаж спав, автор зрозумів: залізо треба кувати, поки не охололо. Він засукав рукави і приблизно за рік змайстрував новий твір із циклу януковичиани з прямолінійною назвою – Віктор Янукович.

На цьому 250-сторінковому полотні перед читачами постає інший Президент – вже не дворянин, а "інтелігент найвищої проби", простий сучасний українець, любитель полювання на вовків, доктор наук і людина, яка знає, що таке скайп.

Книга написана такою живою мовою, – вчинки головного регіонала країни, наприклад, названі богоугодними й боговідкритими, а сам Президент описаний "високою, з гарною статурою, красивою людиною" – що опозиційна преса захлинаючись кинулася цитувати окремі шматки оповіді. Це стало найкращим доказом того, що Чередниченко знайшов свого золотого теля.

Якщо письменник не буде лінуватися, то до кінця президентського терміну Януковича він цілком може видати ще кілька книг про свого героя. Наприклад, фантастичну повість Зоряні війни, епізод 2015: Переобрання джедая або кримінальну драму Бандитський Дніпропетровськ: Леді, яка вбила Щербаня.

***

Цей матеріал опубліковано в №12 журналу Корреспондент від 29 березня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.