Корреспондент: Свобода, рівність, бардак. Лист з Ефіопії

У крайній бідності Ефіопії, звичайно, винні її географічне положення та історія, але в першу чергу – життєві установки її жителів, наївних простаків і оптимістів, які не бажають працювати, пише Антон Зайковський, директор з розвитку Агентства Марини Рожкової, у №39 журналу Корреспондент від 4 жовтня 2013 року.

Характерна риса перебування в Ефіопії – кожен начебто буденний процес може обернутися непередбачуваним фіналом. Перший такий інцидент стався зі мною ще в Дубайському аеропорту. Уявіть собі довжелезну чергу на посадку на рейс до Аддіс-Абеби з єдиним світлошкірим пасажиром – мною. Більша частина публіки – гастарбайтери, серед яких виділяється групка молоденьких дівчат з яскравим макіяжем. І тут ці самі дівчата починають розступатися, когось пропускаючи вперед, – ні, не свого сутенера, а двох темношкірих батюшок в малинових сутанах. Трохи пізніше краєм ока я помітив, що заставкою на смартфоні однієї з красунь є не що інше, як ікона Діви Марії.

За кілька днів в Аддісі можна взагалі втратити здатність дивуватися

Далі – більше. За кілька днів в Аддісі можна взагалі втратити здатність дивуватися. Приміром, почувши вранці крик муедзина, а потім прислухавшись, ви помітите, що фоном йому виступає дзвін цілком християнських дзвонів. Тобто одночасно з намазом в сусідній заклад запрошують на службу ефіопських християн. Судячи з усього, запрошення користується неймовірним успіхом. Що казати, якщо після проповіді десятки прихожан в релігійному екстазі б'ються головою об землю перед уже зачиненими дверима церкви.

Тим часом Ефіопія продовжує дивувати: Новий рік тут святкують у вересні, наречений на весілля приходить у білому, а місцеві таксисти в один голос нахвалюють свої розвалюхи-Жигулі – копійки і шістки становлять більшу частину автопарку столиці. За всіма цими несподіванками перестаєш помічати навіть тотальну убогість, яка пронизує Аддіс-Абебу від останньої халупи до президентського палацу. Що казати, якщо прямо навпроти штаб-квартири Африканського союзу ( Аддіс – африканський аналог Брюсселя) на пустирі пасуться кози. Тут таки в центрі міста в асфальті передбачені спеціальні дірки – для зливу помиїв. Ще одне свідчення бідності: вночі на узбіччях доріг сплять численні бомжі.

Ця сама загальна бідність поєднується з неймовірно низькими цінами. Дешевше, ніж в Аддісі, бари та ресторани я бачив тільки в українських райцентрах. Кухоль доброго ефіопського пива можна отримати приблизно за еквівалент 3 грн. – куди вже дешевше? А ситно поїсти і випити в хорошому ресторані на центральній площі міста можна гривень за 45. Однак роблячи замовлення, варто врахувати, що всі страви національної кухні – похідні від шаурми. Що не замовиш, все одно принесуть шаурму. Тільки замість лаваша подадуть сіруваті кислі млинці. У них загортають усе – пряні густі супи, м'ясо зі спеціями всіх видів і салати. Втім, перебирати стравами місцевої кухні в країні, де досі голодують люди, було б блюзнірством.

В ефіопської бідності безліч причин: це і неродючість гористих земель, і відсутність морських портів, і горезвісна "важка спадщина комуністичного режиму". Але основна причина убогості – в самих ефіопах

В ефіопської бідності безліч причин: це і неродючість гористих земель, і відсутність морських портів, і горезвісна "важка спадщина комуністичного режиму", що зіпсувала життя чималій частині сучасного людства. До речі, на центральній площі Аддіса зараз розбитий парк пам'яті жертв червоного терору. Але основна причина убогості – в самих ефіопах. Те, що їх важко назвати трудоголіками, стає зрозуміло після першої ж прогулянки по місту. Майже весь центр Аддіса – тотальна будівництво нових доріг, причому на кожній ділянці працюють не більше двох-трьох осіб, включаючи в обов'язковому порядку китайського виконроба.

Якщо підвести в цій темі риску, то достатньо сказати, що ефіопи не на словах керуються принципом "свобода, рівність, бардак". Коли я запитав одного німецького інженера, чи можна в Аддісі пити пиво на вулиці, отримав вичерпну відповідь: "В Аддісі можливо абсолютно все". У справедливості його слів я переконався дуже швидко, коли побачив поліцейського, який справляє малу нужду під власну "будку", що стоїть посеред місцевого аналога Майдану Незалежності.

Невелику любов до фізичної праці місцеві жителі компенсують добротою і привітністю. Наприклад, білому туристові на вулиці завжди допоможуть

Невелику любов до фізичної праці місцеві жителі компенсують добротою і привітністю. Наприклад, білому туристові на вулиці завжди допоможуть. До блідолицих ефіопи звикли, як і до того, що європеєць обов'язково повинен їздити на джипі, адже більша частина білих в країні – співробітники російських енергетичних компаній та делегації з ЄС або ООН, які приїжджають сюди боротися з голодом.

Взагалі приємні сюрпризи Ефіопія дарує набагато частіше, ніж негатив. Приміром, я потрапив у цю країну випадково, через скасування транзитного рейсу Ethiopian Airlines, і як компенсацію отримав відмінні умови проживання: авіакомпанія заплатила за мене готелю більшу суму, ніж коштували мої квитки на чотири рейси. Тут вже точно повіриш, що в Африці неможливе можливо.

Завдяки цим та іншим приємним несподіванкам після Ефіопії залишається довгий післясмак. Та й як забути наївний оптимізм жителів її столиці? Як сказав водій готельного бусика, який відвозив мене в аеропорт: "Дивися, ці новенькі автобуси зроблені у нас. Китайці завод будували. Якщо так справа піде, в Аддісі скоро і літаки почнуть складати". В очікуванні райдужного майбутнього проходять будні мешканців "африканського Парижа". "Парижа"? – Перепитаєте ви у них. А чим же ще, з точки зору ефіопів, є Аддіс, на тлі сусідів на кшталт Південного Судану, Еритреї та Пунтленду, які межують з їхньою країною?

***

Цей матеріал опубліковано в № 39 журналу Корреспондент від 4 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.