Португальці відмовилися від свого фірмового напою – нехай портвейн п'ють туристи. Нова фішка країни – легке біле вино з незрілого винограду, першокласний компаньйон для морепродуктів, пише Ганна Мороз, заступник головного редактора журналу Кореспондент, у рубриці «Лист з…» у №44 видання від 11 листопада 2011 року.
Для того щоб вирушити до Португалії, є як мінімум три
причини. По-перше, це хоч і Європа, але цілком екзотична, якій є чим здивувати
досвідченого мандрівника. По-друге, країну омиває океан – це особливо важливо
для тих, хто збирає не магніти на холодильник, а власні враження, у тому числі
від запливів у водоймах світу. І по-третє, Португалія – країна
сонячна, 330 днів у році на небі – жодної хмаринки. А сніг, наприклад, в місті Фаро
на португальському півдні востаннє падав півстоліття тому. Хоча враження
справив: про нього донині розповідає старше покоління.
Отже, якщо ви вирушите до Португалії не раніше середини
квітня і не пізніше початку жовтня, відмінний пляжний відпочинок вам
гарантований. Водночас, як, втім, і цілий рік, тут можна оглядати замки
тамплієрів (знаменитий орден був організований саме в Португалії), давні
фортеці і храми, гуляти по Порто або Ліссабону і пити відмінне місцеве вино.
Португальці надають перевагу сухим винам. Лідером місцевого виноробства вважається Vinho Verde – зелене вино з незрілого винограду, що росте в певному
регіоні на північному заході країни
До речі, про вино: португальці давно віддали свій
фірмовий напій портвейн туристам, а самі надають перевагу сухим винам. Лідером
місцевого виноробства вважається Vinho Verde – зелене вино з незрілого
винограду, що росте в певному регіоні на північному заході країни. Здавалося б,
напій має бути схожим на оцет, але ні: португальське сонце, океанський бриз і
майстерність виноробів створюють легке біле вино, здатне скласти ідеальну
компанію морепродуктам.
Дари моря – беріть вище, океану – окрема португальська
історія. Особлива національна гордість – катаплана, фірмова страва з мешканців
морських глибин. Їх тушкують на блискучій мідній сковороді – привіт від маврів,
які поневолювали середньовічну Портігалію.
Місцеві історики на них, прибульців з Північної Африки,
не в образі: маври виявилися політкоректними завойовниками: іслам особливо не
насаджували, розвивали науки і вчили "диких" європейців своїм архітектурним
премудростям. Сьогодні по всій Португалії з дахів стирчать довгі тонкі труби,
що йдуть від спеціальних арабських пічечок, здатних нагодувати велику сім'ю,
зігріти будинок в холоди, а в спеку створити вентиляцію.
Державі з правителями, як правило, щастило: у більшості своїй
це були неагресивні добропорядні ліберали, здатні на злочини хіба що в ім'я
любові – так стверджують легенди. Хоча звали їх з нашої точки зору не дуже
велично: королями ставали найчастіше Альфонси і дони Педро.
Дістався Португалії й один диктатор – так ще зовсім
недавно називали Антоніу Салазара, який очолював країну в середині ХХ століття.
Тепер його співгромадяни визнають, що за багатьох неоднозначних кроків саме
завдяки Салазару країна уникла участі у Другій світовій війні, а потім вступила
в НАТО в рік його створення.
І те й інше врятувало Португалію від багатьох бід, які
пережили інші держави Європи.
Проте сьогодні вона не перебуває на вершині успіху:
батьківщина потомствених рибалок і виноробів, яка могла нагодувати півсвіту
апельсинами і рибою, фактично розпрощалася зі своїм сільським господарством,
харчовою промисловістю і рибальським промислом. Тому провиною – квоти на власне
виробництво, отримані Португалією від Євросоюзу.
Те, що сталося з португальською економікою, до цього дня –
причина бурхливих суперечок: багато хто звинувачує у тому, що сталося, керівництво
ЄС, яке надало більш комфортні економічні умови для європейських локомотивів –
Німеччини та Франції.
Дістається і португальському істеблішменту, який не зумів
відстояти інтересів країни. Хоча замість землеробства та рибальства Португалія
отримала від ЄС загальноєвропейську альтернативну енергетику, яка гуманно
налаштована стосовно навколишнього середовища, але фактично не створює нових
робочих місць.
Тепер ті португальці, хто знає про європейські надії України, твердять: ви не повинні повторювати наших помилок. Євросоюз – це чудово, але за вигідних для вас квот і широких ринках збуту
Тепер ті португальці, хто знає про європейські надії України,
твердять: ви не повинні повторювати наших помилок. Євросоюз – це чудово, але за
вигідних для вас квот і широких ринках збуту.
А поки що запашні португальські апельсини осипаються на
землю, а вертка риба пустує в океані – португальці ловлять її хіба що для себе
і туристів.
Туризм – саме те, на що нині ставить країна, яка туго
затягує пояси в кризу. Поки що сюди їдуть тільки британці з голландцями. Зате
на півдні, де вони зазвичай відпочивають, влітку не вистачає робочих рук.
Серед тих, хто працює в туристичній сфері, – чимало
українців. Велика частина співвітчизників, з якими мені вдалося говорити,
приїхали до Португалії років десять тому. Тоді в країну вирушили ті, хто
зрозумів, що чекати щасливого майбутнього на батьківщині безглуздо.
Більшість з них вже має стабільний дохід, вільно говорить
португальською і відчуває себе цілком
щасливо. Не дарма до останнього часу Португалія вважалася найкращою країною
Європи для адаптації емігрантів. Хоча тепер, коли уряд посилено скорочує
соціальні витрати, цей статус вона може втратити.
Так чи інак, але тут не варто голосно вимовляти
по-українськи або по-російськи не призначене для чужих вух – в деяких містах
українці становлять до 10% населення, але ж є ще росіяни, молдавани і трохи
білорусів.
Серед тих, хто приїжджає до Португалії не працювати, а
відпочивати, українців поки що мало. Хоча в місцевій Конча-Заспі – курортній
зоні поруч з Альбуфейро на півдні країни – по сусідству з будинками Мадонни і
Гаррі Каспарова стоять володіння двох українських депутатів. Їхні імена мені
дізнатися не вдалося.
До приїжджих небагатих трудівників зі Східної Європи
португальці ставляться не зарозуміло, а з розумінням – взагалі статус і супутня
йому розкіш в їхньому житті відіграють незначну роль. Можливо, тому, що самі
вони чудово розуміють трудових емігрантів: згідно з місцевою статистикою,
близько 1 млн португальців працює за кордоном.
***
Цей матеріал опубліковано в № 44 журналу Корреспондент від 11 листопада 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.