Політик Віталій Кличко, який стрімко набирає популярність і чия партія УДАР в листопаді стала п'ятою силою в країні за рівнем підтримки, в інтерв’ю оглядачу журналу Корреспондент Ірині Соломко розповів про гроші партії, перетворення України в Польщу і небажання повторювати долю Віктора Ющенка. Матеріал опубліковано в №47 за 2 грудня 2011 року.
Прямий погляд, прості фрази, паузи у відповідях. Сьогодні
у спаринг-партнера Корреспондента Віталія Кличка, чемпіона світу в суперважкій
ваговій категорії і лідера партії УДАР, з'явилися блискучі перспективи і на
іншому полі бою – в українській політиці.
За даними соціологів з КМІС, якби вибори до Верховної
Ради відбулися в листопаді 2011-го, УДАР вперше у своїй історії пройшов би до
парламенту: на сьогодні він став п'ятою за популярністю політсилою – за нього
готові проголосувати 8,4% українців. Ще п'ять місяців тому показник "ударників"
був значно гіршим – 3%.
На сьогодні УДАР став п'ятою за популярністю політсилою – за нього готові проголосувати 8,4% українців
За 5%-го прохідного бар'єра і змішаної системи, яку
Верховна Рада схвалила для виборів восени 2012 року, нинішній результат
означає, що Кличко і Ко отримали б 23 мандати. У підсумку УДАР став би разом з
БЮТ і Фронтом змін Арсенія Яценюка фундаментом парламентської опозиції – ці
політсили одержали б 114 мандатів і разом з мажоритарниками могли б
претендувати на створення в Раді більшості.
Потенційна зірка виборів 2012 року розмовляв з
Корреспондентом в своєму офісі, який розташований у Парусі – найдорожчому
бізнес-центрі країни. Проте його кабінет виглядає скромно – погляд чіпляється
хіба що за стелаж з книгами і фотографію на стіні, на якій відображена убога
українська глибинка. Це фото, каже Кличко, стимулює його до політичної
активності.
- Ваш рейтинг як політика і підтримка вашої політсили,
партії УДАР, збільшуються. Але ви все ще більше боксер, ніж політик. Коли ми
побачимо вас вже винятково в статусі політика?
- Політикою я займаюся 90% свого часу. Тільки двічі на
рік дозволяю собі на кілька тижнів відірватися, щоб підготуватися до виходу в
ринг.
- Нещодавно з'явилася інформація, що найближчим часом ви
повісите рукавички на цвях.
- У мене ще є одна мета в професійному боксі, якої я поки
що не досяг. Щойно це відбудеться, я повішу рукавички на цвях.
- Що це за мета?
- Я звик робити, а потім говорити. До того ж я
забобонний. Тому коли мета буде досягнута, я всім подякую і попрощаюся з
уболівальниками.
- А в політиці ваші цілі вже визначені? Могли б озвучити
свою мотивацію, навіщо вам лізти в цю нечисту справу? Чи не простіше спочивати
на лаврах боксера-чемпіона?
- 20 років тому я, як і 90% українців, голосував за
незалежність своєї країни. Я був впевнений, що нам вдасться побудувати
демократичну державу рівних можливостей і з кращим майбутнім для нас всіх.
20 років пролетіли, як одна секунда. Вони були для нас
часом втрачених надій, якщо порівнювати Україну з Угорщиною, Польщею чи
Словаччиною. Немає гарантії, що і наступні 20 років не пройдуть так само швидко
і безрезультатно.
І тут є два варіанти – або сидіти і чекати добрих і
мудрих правителів, або зробити все, щоб змінити ситуацію і реалізувати те, що
задумувалося 20 років тому. Але той, хто лише чекає, повинен знати – від нього
нічого не залежить. А без боротьби перемоги не буває, це я знаю як ніхто інший.
Тому вибрав другий шлях.
- Українська політика, втім, як і суспільство, має
подвійну мораль: говоримо одне – робимо інше. Кличко як політик і як людина
готовий бути моральним не на словах, а на ділі?
- Не хочу бити себе в груди і говорити про якісь банальні
речі. Я твердо впевнений, що кожен повинен почати із себе – спочатку навести лад
у себе в будинку, в своєму місті, у своїй країні.
- Ще трохи про моральність: ви коли-небудь давали хабар?
- Так, пам'ятаю, що був змушений це зробити багато років
тому ... мені соромно за цей вчинок. Це було на дорозі, даїшнику. Тоді я навіть
не уявляв, що може бути по-іншому, і сприймав це як норму. З того моменту я
багато чого переосмислив. Сьогодні для мене це категорично неприйнятно.
Якось у Німеччині мене зупинили поліцейські за те, що я не пристебнув ремінь. Спочатку фотографувалися, брали автографи, а потім виписали штраф
Якось у Німеччині мене зупинили поліцейські за те, що я
не пристебнув ремінь. Спочатку фотографувалися, брали автографи, а потім
виписали штраф. Хочу, щоб так система працювала і в Україні.
- Перша риба, як відомо, не ловиться. Ваша перша політична
риба, участь у виборах до Київської міськради у 2006 році, це правило
підтвердила. Тоді ваша політсила потрапила до ради, але потім фактично
розвалилася. Які висновки зробили з цього досвіду?
- Може, й, слава богу, що вона не ловилася, що багато
речей я усвідомив і переосмислив на старті своєї політичної кар'єри. Я не
приховую, що коли прийшов у політику, то багато речей ідеалізував. Я прийшов в
рожевих окулярах. І зняв їх буквально на першій сесії, коли люди, які пройшли
зі мною до ради і декларували певні принципи, побігли за посадами, дивідендами
і преференціями. Тому з такою командою я б каші не зварив.
Але під час дострокових виборів до міськради [травень
2008-го], я особисто формував списки і з кожним членом команди проводив розмови.
І в підсумку у нас велика фракція в міськраді і прецедентів гонитви за посадами
або дивідендами немає.
- Сьогодні всі партії в Україні будуються не на
ідеології, а винятково навколо лідера. І ваша партія в цьому плані від інших не
відрізняється.
- Роль лідера в політсилі має величезне значення. Але
хотів би наголосити, що наша партія не фанклуб Віталія Кличка. Це політсила, у
якій ми намагаємося об'єднати людей не навколо персоналій, а навколо ідеології,
принципів і цінностей. Ми будуємо нашу політсилу, орієнтуючись на партії
сучасних демократичних держав.
- Наприклад?
- Ми багато аналізували ХДС [німецька правоцентристська
партія Християнсько-демократичний союз, нею керує канцлер Німеччини Ангела
Меркель] і взяли її як приклад. Ми будуємо партію не згори, як це прийнято в
Україні, коли є олігарх і лідер, навколо яких все і зосереджено, а знизу. Ми
шість місяців обговорювали програму партії, її ідеологію. Визначалися, хто ж
ми, які у нас цінності.
- І хто?
- Соціал-ліберали, правий центр. Але я вам так скажу:
головне не декларувати програми, а виконувати їх. Адже у більшості українських
партій програми хороші, але їх не виконують. Наприклад, у програмі Парії
регіонів і Президента було прописано: підвищення пенсій, податкові канікули для
середнього та малого бізнесу, відкриті списки. Замість цього вони підняли не
пенсії, а пенсійний вік, прийняли Податковий кодекс, на який середній і малий
бізнес відреагував майданом, а також закон про вибори, який повернув змішану
систему і зберіг закриті списки.
- А ви готові на прикладі власної партії ввести систему
відкритих списків – провести праймеріз, конкурсний добір кандидатів, на
результатах якого і формувати список? Ви ж казали, що треба починати із себе.
- Ми це робимо, проводимо праймеріз, визначаємо лідерів в
регіонах. Нам важливо визначити критерії та принципи, за якими висувати
кандидатів по мажоритарних округах, щоб жодна потенційна тушка не пройшла.
- І ці люди гарантовано потрапляють у список?
- Так, якщо вони показують певні результати своєї
партійної роботи.
- Скільки членів нараховує сьогодні ваша партія?
- Ми не женемося за кількістю, у нас лише близько 10 тис.
осіб. Підходимо до добору дуже уважно. Кандидат повинен горіти ідеєю, поділяти
нашу програму та ідеологію, мати енергію провести реформи, бути професіоналом,
моральною людиною.
- Українська політика б'є всі антирекорди ще й тому, що
партії продають місця у списках. У ЗМІ з'являлася інформація, що і ваша
політсила продавала місця в списку на місцевих виборах восени 2010-го.
- Можу сказати тільки одне: не читайте на ніч радянських
газет. Останнім часом в інтернеті з'являється багато інформації, яку
розповсюджують наші недоброзичливці. Я щодня читаю небилиці про себе, своє здоров'я,
сім'ю, колег. Але це гарний показник, він свідчить про те, що ми ростемо, і нас
починають боятися. Мета цієї інформації – дискредитація.
- Як ви вирішуєте питання з фінансуванням своєї
політсили?
- Якщо людина не відчуває свою особисту фінансову
причетність до справи, це зменшує її відповідальність. Так що у нас є внески
для кожного члена партії. Хотів би зазначити, що у багатьох українців, переважно
представників малого та середнього бізнесу, які не є членами УДАРу, є бажання
підтримати нас фінансово. Вони непублічно роблять пожертвування. У нас немає,
як це прийнято в українській політиці, залежності від однієї
фінансово-промислової групи, УДАР підтримує середній бізнес.
- Яким великим є ваш внесок?
- Моя фінансова участь у житті партії вагома.
- Ви є головним спонсором партії?
- Ні, я один із них.
- Ваш головний мінус як політика – це відсутність
досвіду, насамперед управлінського. Як ви вирішуєте цю проблему?
- Я не соромлюся вчитися і продовжую це робити. Багато
читаю, пропускаю все через себе. Ми [УДАР] намагаємося працювати з людьми, які
мають великий управлінський досвід, вони діляться ним з нами. І я не соромлюся
питати їхньої поради.
- Озвучте їхні прізвища.
- Наприклад, Іван Плачков [екс-керівник Міністерства
палива та енергетики, колишній губернатор Одеської області].
- Назвіть п'ятірку, яка складає кістяк вашої політсили.
- Моя команда – це не обов'язково люди публічні і відомі
всім.
- Але їх потрібно робити публічними, щоб виборці
розуміли, хто стоїть за вами.
- Добре, це Віталій Ковальчук [глава київської міської
організації], Наталія Новак [депутат Київської міськради], Роман Романюк [глава
правління Фонду правоохоронних органів столиці], Артур Палатний [друг Кличка,
заступник голови партії]. Насправді список більше – це лідери всіх наших
обласних осередків.
Навіть більше, сьогодні УДАР веде переговори з багатьма
відомими людьми, які вміють працювати в опозиції і з якими у нас збігається
світогляд та ідеологія. Коли будуть досягнуті домовленості, ми озвучимо їхні
прізвища.
- Механізм, який працює зараз, дозволяє набрати якісну
команду?
- Я працюю в цьому напрямку. Є гарний принцип: хочеш зазирнути
в майбутнє людини, подивися на її минуле. Ми так і робимо.
- Які помилки нинішньої влади вважаєте основними?
- Кілька днів тому я повернувся з Брюсселя, зустрічався з
ключовими політиками Європейського Союзу. Всі наші розмови зводилися до
наступного: не можна говорити про інвестиції в країну, яка нестабільна, де
відсутні основні демократичні принципи. Це непорушні істини, яких не
дотримується влада.
Ще ми говорили про парафування Договору про асоціацію [з
ЄС], адже ці порушення – перешкода і для євроінтеграції. ЄС дуже зацікавлений в
Україні, і перш за все як в стабільній державі на кордоні з ЄС.
- Зараз у ЄС є дві позиції щодо парафування угоди. Перша –
припинити всі переговори, поки лідери опозиції Юлія Тимошенко та Юрій Луценко
залишаються за ґратами. Друга – підписати договір, щоб таким чином запобігти
вступу України до Митного союзу, куди нас активно тягне Росія. Яка ваша позиція
з цього питання?
- Підписувати треба обов'язково. Якщо парафування
відкладуть у довгий ящик, то це надовго заморозить європерспективи України.
Договір буде зобов'язувати владу дотримуватися ключових його пунктів. Ми
зможемо поступово запустити процес перетворення країни, який уже буде важко
зупинити.
Парафування зараз багато в чому залежить від Президента,
бажання української влади жити і працювати за європейськими правилами, а не
гратися з ними, піти від виборчого правосуддя і переслідування опозиції. У
європейців настрій підписати договір є, але вони ніколи не заплющать очі на
порушення прав людини.
- Вас вважають представником третьої сили, на яку в
суспільстві є запит, і зростання вашого рейтингу це доводить. Тобто Кличко стає
небезпечним конкурентом для влади. І, за інформацією Корреспондента, влада вже
готова вас нейтралізувати: мовляв, є компромат – кримінальні справи. Наскільки
ви почуваєте себе в безпеці?
- Безпечно в нашій країні не відчуває себе ніхто, навіть
влада – Віктор Янукович посилив собі охорону. Я не знаю, в чому можна
звинуватити мене. Я при владі не був. Свої гроші заробив чесно. Те, як я це
робив, бачив кожен українець, податки сплатив.
На жаль, політика не бокс, а бої без правил. Я розумію, що
це дуже брудне заняття, але водночас в ідеалі це інструмент, за допомогою якого
я хочу змінити країну, щоб вона стала не гірше Польщі або Словаччини. Я ніколи
не ставив перед собою мету займатися політикою. Але саме життя поставило мене
перед вибором – займатися політикою. Інакше вона займеться тобою.
- Ви для себе алгоритм походу у владу розробили? Яким
буде шлях Кличка: парламент – крісло мера – крісло Президента?
- Ми стараємося, щоб в політику прийшли люди з принципами
і моральними якостями. Вони змінили б чиновників, які зубами і кігтями
тримаються за свої крісла – кошти наживи. Я спілкувався з представниками
бізнесу, вони втомилися від цього, хочуть прозорості і чітких правил гри для
кожного. Тому влада для нас – інструмент реалізації цих прагнень.
- А алгоритм який?
- Ми хочемо мати представницьку команду в наступному
парламенті, яка буде брати участь у формуванні демократичної більшості.
Упевнений, у ВР нам багато чого вдасться.
- А мер Києва для вас пріоритетна посада? Чи ви не будете
балотуватися на градоначальника, а відразу спробуєте себе на президентських
виборах?
- Київ – це ключовий регіон, всі реформи починаються
звідси. Тому я не тільки братиму участь у виборах, наша політсила наполягатиме
на поверненні меру його повноважень. Київ – це місто, де самоврядування
навмисно поховали, ми будемо його реанімувати.
Ми зробимо все, щоб не повторити долю Віктора Ющенка і його команди, розгубили ті надії, які покладали на них мільйони українців
Мені довіряє велика кількість киян і не тільки. Довіра
українців – найцінніше, що є у нас [УДАРу]. І ми зробимо все, щоб не повторити
долю Віктора Ющенка і його команди, розгубили ті надії, які покладали на них
мільйони українців.
А свою професійну придатність, як політика національного
масштабу, доводиться доводити постійно, на кожній зустрічі. Я намагаюся донести
людям: щоб змінити країну, не обов'язковий лише управлінський досвід, головне –
це сила і воля однієї людини.
***
Цей матеріал опубліковано в № 47 журналу Корреспондент від 2 грудня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.