Життя на Балі настільки пронизане повір'ями про місцевих духів і ритуалами, пов'язаними з ними, що, повернувшись додому, навіть до шелесту дерев за вікном ставишся вже інакше, пише письменниця і піар-менеджер Марина Соколян у рубриці «Лист з…» журналу Корреспондент від 2 грудня 2011 року.
Про острів Балі часто кажуть, що це земля богів. Існує
стародавній переказ про те, що боги створили цей острів для проведення власного
дозвілля, а тепер ідея божественного походження Балі активно використовується
для залучення туристів.
Втім, потрапивши сюди, ви швидко зрозумієте, що Балі – земля
не тільки богів, але й різноманітних духів, домовиків, ангелів та демонів. Тут
і кроку ступити не можна, не наштовхнувшись на свідчення містичної участі в
житті балійців.
Таким, наприклад, був один з моїх перших кроків на
острові, коли, вийшовши з машини, я мало не наступила на кошичок з пальмового
листя з квітами, рисом і печивом – підношенням для духів. Пізніше такі самі кошички
зустрічалися мені буквально скрізь – від ошатних вівтарів до небезпечних
перехресть. Таким чином, як мені пояснили, балійці заклинають духів перехрестя,
щоб вони допомогли уникнути автомобільних аварій. Втім, вибігаючи з кошиками на
перехрестя саме під час ранкових заторів, "прочани" самі і створюють аварійні
ситуації.
Духи, природно, бувають не тільки добрі. Цей момент
обов'язково треба мати на увазі, особливо якщо ви збираєтеся на Балі в березні.
Справа в тому, що місячний рік тут починається в цей час зі свята Ньєпі, так
званого Дня тиші. У цей день, за повір'ями, злі духи виходять на землю, щоб
пакостити людям. Тому краще сховатися вдома і сидіти якомога тихіше, щоб духи
вирішили, що на всьому острові нікого немає, і забралися геть.
Балійці серйозно ставляться до цього свята: не працює взагалі нічого, від закусочних до аеропортів, світло не вмикається, на вулицю не виходить ніхто, крім учасників спеціального очисного ритуалу
Балійці серйозно ставляться до цього свята: не працює
взагалі нічого, від закусочних до аеропортів, світло не вмикається, на вулицю
не виходить ніхто, крім учасників спеціального очисного ритуалу. Не роблять виняток
і для туристів.
Також в арсеналі місцевих повір'їв є ще й вельми
колоритна дама, Рангда, королева демонів і пожирачка дітей. Її зображення у
вигляді ікластої старої з довгим язиком ви знайдете біля входу до храмів, обернених
до моря, або ж тих, які спочатку заплановані, як похоронні.
Дослідники припускають, що образ Рангди пов'язаний з
культом богині Дурги, і не дивно, оскільки на острові переважно сповідують
індуїзм. Особливою популярністю у туристів користується танцювальна вистава з
масками Баронга: її сюжет загалом простий і полягає в тому, що дух-захисник
Баронг (щось середнє між левом і собакою) б'ється з Рангдою, щоб захистити
підзвітне селище від її підступів.
Танцювальна культура острова заслуговує на окрему увагу,і, на мій погляд, побувати на Балі, не побачивши танців, – все одно що обійти стороною Єлисейські
Поля в Парижі
Танцювальна культура острова заслуговує на окрему увагу,
і, на мій погляд, побувати на Балі, не побачивши танців, – все одно що обійти
стороною Єлисейські Поля в Парижі. Танець для остров'ян – це й очищення, і
медитація, і прохання про заступництво.
Ці танці спочатку були ритуальними, та й тепер іноді
можна побачити, як танцюристи входять в транс і починають спілкуватися з духами
настільки безпосередньо, що їх доводиться виводити зі сцени, щоб не лякати
туристів.
Трохи вище я згадала, що зображення королеви демонів
зустрічається на храмах, обернених до моря. І це не просто так. Ставлення
остров'ян до моря досить специфічне, адже, за їхніми уявленнями, в океані
живуть злі духи. Добрі духи і духи предків живуть на найвищій горі – священному
вулкані Гунунг-Агунг, на схилах якого розташований Пура-Бесакі, головний
місцевий храм.
Поділ "гора – море" обов'язково присутній у плануванні
селища. Вхід до нього, прикрашений різьбленими ворітцями, завжди звернений до
гори, тоді як похоронний храм найчастіше виходить до моря.
Коли я попросила господаря нашого будиночка відвести мене
до храму, той ніяково зам'явся (потрібно сказати, місцеві неохоче пускають
приїжджих у свої святилища) і запропонував сходити до того храму, що на березі.
Мабуть, осквернити храм смерті важко навіть туристам – без п'яти хвилин
демонам. А що ще накажете думати балійцям про своїх божевільних гостей, які
добровільно хлюпочуться в морі, де живе усіляка нечисть?
У свято Меласті океан набуває для остров'ян більш
позитивного значення – тисячі людей приходять на берег, щоб очистити в морській
воді храмові святині. Це красива і барвиста подія, як, втім, і будь-який інший
балійський ритуал, в тому числі – похорон.
Краса має для остров'ян особливе значення. Можливо,
справа в природі, по-тропічному яскравій. Вражають навіть меблі та облаштування
побуту. Визирнувши у вікно нашої оселі, я вирішила було, що переді мною храм:
сусідній дах був прикрашений чудовим кам'яним різьбленням і позолотою. Виявилося,
ні – звичайний сільський будинок.
Дух краси, так само як й інші духи, облаштувалися у житті балійців дуже міцно
Словом, дух краси, так само як й інші духи, облаштувалися
у житті балійців дуже міцно.
Гуляєш, приміром, уздовж берега, а поруч місцева мешканка
зосереджено здійснює очисне обмивання; лежиш біля басейну, а в двох кроках –
дівчина в ошатному саронгу покладає підношення на вівтар предків. І все це так
щиро і природно, що незабаром і сам починаєш відчувати щось отаке –
незрозумілий, скажімо, шурхіт листя і відчуття погляду з темряви ...
Ні, я розумію, що це лише верткі гекони, що забігли на
вогник, але почуття чудесного після Балі не відпускає ще довго. Та й не
хочеться, щоб відпускало.
***
Цей матеріал опубліковано в № 47 журналу Корреспондент від 2 грудня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.