Корреспондент: Ялинки й олів’є. Як оформилися сучасні українські традиції святкування Нового року

Найбільш радянське з нинішніх свят – Новий рік – за часів існування СРСР якнайменше зазнало впливу комуністичної ідеології, і навіть несло в собі релігійний відтінок, пише Валентина Червоножка у №1 журналу Корреспондент від 13 січня 2012 року.

Передноворічна гонитва по магазинах, велика ялинка на Хрещатику, масові гуляння, дитячі ранки – з усіма цими традиціями Київ знайомий ще з кінця XIX століття. Спочатку святкові клопоти мали релігійний зміст і стосувалися Різдва. А за радянських часів влада не тільки перенесла дату свята – з 25 грудня на 1 січня, – а й зробила це свято світським.

Його основні атрибути остаточно оформилися в 1960-х роках, і потім два десятки років поспіль кияни, як і решта жителів Країни Рад, щорічно розігрували один і той самий сценарій: спочатку гонитва за делікатесами, потім затишне домашнє свято, а після нього – масові гуляння для дорослих і ранки для малюків. Ця традиція найбільш незаполітизованого свята у радянській круговерті урочистих дат з легкістю пережила і людей, що її породили, і сам СРСР.

Старорежимне дерево

Спочатку для киян та інших українців, які жили на території Російської імперії, ялинка була символом Різдва. Традицію прикрашати хвойне дерево на простори величезної країни занесло з Німеччини разом з прусською принцесою Шарлоттою, яка стала дружиною імператора Миколи I. У 1817 році для неї прикрасили ялинку в Петербурзі.

Спочатку ялинка була символом Різдва. У другій половині XIX століття традиція стала повсюдною, причому із сімейної вона швидко перетворилася на громадську і
навіть – благодійну

У другій половині XIX століття традиція стала повсюдною, причому із сімейної вона швидко перетворилася на громадську і навіть – благодійну. Саме в такому вигляді ялинка вперше з'явилася й у Києві.

"На третій день свята Різдва Христового, 27 грудня, найвище затвердженим київським товариством для допомоги бідним буде влаштована в залі Київської міської думи на Хрещатику ялинка на користь дітей, опікуваних цим товариством, – писала газета Киевлянин 12 грудня 1878 року. – Ціна квитка для дітей 50 коп., для дорослих – 1 руб. На кожен дитячий квиток буде подарунок".

З того часу Хрещатик став центром підготовки до різдвяних свят. У численних магазинах на цій вулиці можна було придбати подарунки на будь-який смак, а на ялинкових базарах, що проводилися тут таки, – хвойні дерева. "У багатьох дворах на Хрещатику проводиться продаж ялинок, а також цілі ліси ялинок можна помітити на площах, – наголошувалося в Киевлянине за 23 грудня 1902 року. – Ціни на них порівняно невисокі".

На тому ж Хрещатику розташовувалися і магазини з ялинковими прикрасами вітчизняного і зарубіжного виробництва. Причому торгували вони досить вишуканим товаром. Наприклад, на початку XX століття в моду ввійшли іграшки з так званого дрезденського картонажу – фігурки птахів і звірів, складені з двох половинок блискучого опуклого картону. Досить тонкої роботи були й іграшки з вати, накрученої на дріт, розфарбовані і посипані блискітками, – ангели, херувими, діти, моряки, клоуни. А от традиційні нині скляні кулі з тонкими стінками тоді тільки навчилися робити, і тому коштували вони дуже дорого.

З другої половини XIX століття в Києві почали проводити дитячі різдвяні вистави, героями яких ставали лісові звірі, Дід Мороз, Снігуронька, Сніжинки, образи
Старого і Нового року

З другої половини XIX століття в Києві почали проводити дитячі різдвяні вистави, героями яких ставали лісові звірі, Дід Мороз, Снігуронька, Сніжинки, образи Старого і Нового року. Такі свята проводили в усіх виховних і навчальних закладах та в інших громадських місцях.

На звання головної ялинки Києва в той час, за словами Ольги Друг, завідувача відділом Музею історії Києва, претендували два дерева. Перше встановлювали в Дворянському зібранні на Хрещатику – цей будинок не зберігся (у радянський час на його місці побудували Будинок профсоюзів). Друга ялинка красувалася в Купецькому зібранні – будівлі, де сьогодні розташовується філармонія. Саме навколо неї влаштовували найбільше дитяче різдвяне дійство.

Один з таких заходів, на якому дерево прикрашали вже не звичайні свічки, а електричні лампочки, рекламував у грудні 1910 року Киевлянин. "Влаштована буде хода всіх дітей з прапорами і в костюмах різних народів, – писало це щоденне видання. – У ході візьмуть участь Снігуронька, Дід Мороз, Баба-яга та інші. Діти прочитають вірші та байки".

Новий сенс

Зі встановленням в Україні радянської влади різдвяні традиції виявилися класово чужими, і з ними почали боротися. Почалося все з календарної реформи в січні 1918 року, що вводила григоріанський стиль, як і в інших країнах.

Православна церква брати до уваги його не захотіла, продовжуючи відзначати Різдво за старим, юліанським календарем. І день 25 грудня – дата традиційного святкування – припав на 7 січня за новим стилем. У підсумку виникла плутанина. А слідом за реформою календаря стартувала антирелігійна кампанія, що висміювала традиції церковних свят.

Однак пересічні громадяни, незважаючи на політику атеїзму, продовжували святкувати у сімейному колі Різдво. Тому в 1928 році влада, незадоволена небажанням людей позбутися "релігійних пережитків минулого", починає новий, більш жорсткий етап боротьби з релігією. У результаті продаж ялинок опиняється під забороною, з магазинів зникає і вся різдвяна мішура.

Замість релігійного свята влада стала проводити для школярів та молоді різні військово-спортивні ігри. А дорослим запропонували проводити різдвяні дні на антирелігійних лекціях і самодіяльних сценічних постановках про революцію.

За чотири дні до настання 1936 року кремлівські правителі вирішили реабілітувати старе свято. Що стало причиною такого рішення, точно не відомо

Проте всі ці спроби викорінити традицію і замінити Діда Мороза пролетарськими лекторами і фізкультурниками, що розтягнулися на вісім років, провалилися. І за чотири дні до настання 1936 року кремлівські правителі вирішили реабілітувати старе свято. Що стало причиною такого рішення, точно не відомо. Але воно вписується в загальну стратегію середини 1930-х років з перегляду дореволюційної спадщини і "взяття на озброєння" тих його моментів, які могли стати в пригоді радянській владі у виховній та освітній роботі.

Колишнє різдвяне дерево відродилося в новому статусі – радянської новорічної ялинки, головної складової свята. Уже напередодні 1937 року цей день відзначили з великим розмахом – в Кремлівському палаці прикрасили величезну ялину і провели грандіозне свято.

Колишнє різдвяне дерево відродилося в новому статусі –радянської новорічної ялинки, головної складової свята

Ініціативу підхопили по всій країні, причому свята влаштовували на будь-яких відповідних майданчиках – у клубах підприємств, школах, дитсадках. Найчастіше організатори при їхньому проведенні використовували дореволюційні сценарії.

Повернулася і традиція прикрашання ялинки, що змусило радянську промисловість згадати навички виготовлення відповідних іграшок. Хітом стали прикраси з пресованої вати, причому до традиційних фруктово-звіриних сюжетів та Діда Мороза додалися герої казок – Червона Шапочка, Доктор Айболіт, Кіт у Чоботях, а також радянські актуальні мотиви – фігурки дирижаблів з написом СРСР, літаки, парашутисти, полярники, прикордонники з собаками, червоноармійці, піонери.

У довоєнні часи покупні іграшки були рідкістю. Радянські люди частіше прикрашали ялинки тим, що робили своїми руками з паперу, вати або картону

Втім, у ті часи покупні іграшки були рідкістю. Радянські люди частіше прикрашали ялинки тим, що робили своїми руками з паперу, вати або картону. "То щось виріжемо, то зліпимо, то з чогось ще створимо, – згадує довоєнне дитинство киянка Зінаїда Сотникова. – То яблучка маленькі загорнемо і повісимо на ялинку, то цукерки".

Фото Валентини Червоножки
Технічний прогрес знаходив своє відображення і в ялинкових прикрасах. На фото іграшки 1930-50-х років

Війна ненадовго перервала цю традицію, але вже перший післявоєнний рік країна зустріла пишно. Знову хвиля свята прокотилася від Москви до всіх околиць.

"Батьки встановили в кімнаті з балконом невелику гарну сосонку, прикрасили її іграшками і саморобною гірляндою з автомобільних електричних лампочок, які не мали цоколя, – згадував про підготовку своєї сім'ї до святкування приходу 1946 року Дмитро Малаков, заступник директора Музею історії Києва, у своїй книзі Київ. Війна. Німці. – Іграшки були ще довоєнні, зокрема штамповані з картону посріблені або позолочені звірі та птахи, ватяні, посипані блискітками ляльки, яблучка і мандаринки, розфарбовані скляні кулі, зроблені з відбракованих електричних лампочок".

Радянське означає звичне

У повоєнний час традиція святкування Нового року обростає новими деталями. Тим більше що наприкінці 1947 року 1 січня зробили вихідним днем. Причому тільки ним одним радянські люди не обмежувалися, розтягуючи низку застіль і гулянь на два тижні, до 14 січня – дня початку року за старим стилем.

"Коли я був студентом, це 1960-ті роки, то в обов'язковому порядку святкувався і старий Новий рік, – каже Анатолій Збанацький, заступник директора Музею історії Києва. – Не так гучно й пишно, як офіційний, але святкувався. І ялинку не розбирали до старого Нового року".

Поряд з ялинками, встановленими для публічних урочистостей в приміщеннях різних клубів, у післявоєнні роки вперше з'явилися і їхні вуличні аналоги –
на площах і в парках

Поряд з ялинками, встановленими для публічних урочистостей в приміщеннях різних клубів, в ті роки вперше з'явилися і їхні вуличні аналоги – на площах і в парках. Приміром, у Києві зразка 1950-1960-х тільки на головній міській вулиці, Хрещатику, ялинки ставили відразу в кількох місцях. Одна лісова красуня незмінно розміщувалася на площі Сталіна, нині – Європейській, біля Палацу піонерів, де зараз міститься філармонія. Друге дерево наряджали на площі Калініна, сучасному Майдані Незалежності. Третя ж ялина несла святкову варту біля входу на станцію метро Хрещатик.

Деревами справа не обмежилася – починаючи з 1960-х до Нового року центральну вулицю української столиці стали прикрашати святковою ілюмінацією. Спочатку вона була ідеологічно витриманою – складалася з п'ятикутних зірок і серпів з молотами, розтягнутих над проїжджою частиною.

А в домашньому побуті сталася чергова іграшкова корекція – з настанням епохи Микити Хрущова промисловість взялася виготовляти фігурки дівчат у національних костюмах, кукурудзяні качани, а також різні іграшки на космічну тематику – супутники, ракети, космонавтів.

Тема освоєння космосу потрапила і в дитячі новорічні вистави. "Я пам'ятаю, в 1960 році нам показували спектакль про політ у космос Білки і Стрілки [собак, які першими з тварин повернулися живими з орбітального польоту, що відбувся 19-20 серпня 1960 року]", – розповідає Людмила Мартинюк, методист Державного музею іграшки.

Ще однією яскравою деталлю радянського Нового року стала підготовка святкового столу, до якого кожна родина намагалася роздобути делікатеси. В епоху тотального дефіциту цей процес перетворювався на серйозне випробування

Ще однією яскравою деталлю радянського Нового року стала підготовка святкового столу, до якого кожна родина намагалася роздобути делікатеси. В епоху тотального дефіциту цей процес перетворювався на серйозне випробування.

Зате саме в грудні в магазинах з'являлися у вільному продажу грузинські мандарини, які стали таким самим символом Нового року в СРСР, як салат олів'є і Советское шампанское.

"Перед Новим роком починали продавати апельсини та мандарини – і з'являлися кілометрові черги, – згадує Мартинюк. – Усі намагалися купити до Нового року, щоб на столі це було. І в дитячі подарунки мандарини вкладали. Найпрестижніший і дорогий подарунок – це коли разом з цукерками дві мандаринки лежало".

В епоху Леоніда Брежнєва всі новорічні "напрацювання" радянського народу закріпилися, перетворившись на незмінну традицію: на вулиці – громадська ялинка і святкова ілюмінація, вдома – маленька сосонка або ялинка і стіл, що ломиться від делікатесів. І втомлені, але задоволені учасники свята – рядові громадяни величезної країни, для яких саме цей день став найбільш радісним у річному циклі офіційних урочистостей.

***

Цей матеріал опубліковано в № 1 журналу Корреспондент від 13 січня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.