В ексклюзивному інтерв'ю Челсі Клінтон, дочка колишнього американського президента і нинішнього держсекретаря США, розповіла Ірині Соломко про зв'язок з Україною, свою кар'єру і знаменитих батьків. Матеріал опубліковано у № 3 журналу Корреспондент від 27 січня 2012 року.
Скромно одягнена американка на тлі ледь не східної розкоші – так виглядала 31-річна Челсі Клінтон у фойє одного з найфешенебельніших готелів Києва, Прем'єр Паласу, вийшовши на інтерв'ю з Корреспондентом. Дочка двох знакових американців – ключового чиновника нинішньої американської адміністрації держсекретаря Хілларі Клінтон і 42-го президента США Білла Клінтона, вона приїхала до Києва на два дні на запрошення Віктора Пінчука, українського мільярдера і філантропа.
Мета її вояжу – публічна дискусія з 350 українськими студентами. Челсі Клінтон намагалася переконати молодих українців, що змінити світ може кожен
Мета її вояжу – публічна дискусія з 350 українськими студентами. Надзвичайно активна викладачка Нью-Йоркського університету, яка пише докторську в Оксфорді, працює у фонді свого батька, та ще й веде програму про благодійність на телеканалі NBC, намагалася переконати молодих українців, що змінити світ може кожен.
У Києві Клінтон-молодша встигла не тільки подискутувати зі студентами, але й відвідати синагогу, а також Софію Київську та Києво-Печерську лавру. Причому побувати в лаврі їй порадив батько, який називає православну святиню своєю улюбленою київською пам'яткою.
- Чому вирішили приїхати в Україну? Які у вас враження від Києва?
- У мене насправді було дві мотивації. Перша пов'язана з тим, що дідусь мого чоловіка [Марка Мезвінські, який прилетів до Києва разом з Челсі] емігрував у США в 1917 році з України [з невеликого містечка під Житомиром]. Тому ми завжди хотіли приїхати сюди. Вчора були в синагозі, це місце зворушило нас. Ми хотіли б повернутися сюди ще і мати більше часу для знайомства із землею предків мого чоловіка.
Друга причина – співпраця фондів Віктора Пінчука та Білла Клінтона, обидва зосереджені на пошуку рішень проблем сучасного світу. Я була вранці в лікарні [у київській дитячій спеціалізованій лікарні Охматдит, де Пінчук реалізовує проект Колиска надії] і бачила, що фонд робить. Як спеціально впроваджуються найостанніші технології для порятунку новонароджених. Це дуже вразило мене.
- Не шкодуєте, що не стали лікарем? Чому після кількох років вивчення медицини ви вирішили змінити професію? На вибір вашого життєвого шляху впливали і впливають батьки?
- Я завжди цікавилася здоров'ям, але вже в Стенфорді [один з найпрестижніших американських вузів, в якому Клінтон вчилася на медика] зрозуміла, що мене більше цікавить сама система охорони здоров'я, ніж лікування. Коли я сказала про це своїм батькам, вони підтримали мене.
- Вони завжди підтримують вас?
- Абсолютно. Звичайно, мої батьки завжди чекають, що я буду дуже старанно працювати і робити все гідно. Але водночас вони завжди намагаються допомогти мені зробити правильний вибір. Вони дотримуються того самого золотого балансу підтримки та стимулювання до вирішення нових завдань.
- Як ви оцінюєте досвід, який набули в період проведення кампанії вашої матері Хілларі Клінтон перед виборами 2008 року, і свій внесок у справу?
- Під час кампанії моєї мами я провела понад 400 заходів для неї. Іноді говорила з двома людьми, іноді і з 20 тис. Спілкувалася з тими, хто хотів цього. Для мене було дуже почесно, коли люди слухали, чому я підтримую Хілларі Клінтон і як донька, і як молода американка.
- Під час кампанії ви категорично відмовляли журналістам в інтерв'ю, тепер от самі працюєте журналістом на телеканалі. Вам вже хтось відмовляв у коментарях?
- Ні, але кампанія була вже давно. На той момент я була більш закритою, була приватною особою. Але потім, коли я стала більш публічною людиною, коли стала працювати у фонді батька, то зрозуміла, що треба використовувати якомога більше платформ, щоб донести свою позицію людям з тих проблем, які мене найбільше цікавлять. І робота на NBC – це можливість підкреслити важливі для мене речі. Моя програма Змінюючи життя на краще розповідає про волонтерську та благодійну роботу окремих людей.
- І як люди реагують, коли ви, Челсі Клінтон, приходите до них з мікрофоном?
- За своє життя я спілкувалася, напевно, із сотнями тисяч людей. Я була публічною людиною ще з дитинства, але водночас хотіла і захисту від цієї публічності. Сьогодні я не бачу ніякої різниці в моєму статусі. Я бачу, що люди довіряють мені і розповідають мені свої історії.
- У Давосі на Всесвітньому економічному форумі ви будете вести дискусію про онлайн-філантропію за участю Тоні Блера, екс-прем'єра Великобританії, Юрія Міллера, засновника mail.ru, Алека Росса, радника вашої матері з питань інновацій і технологій, Шона Паркера, співзасновника соцмережі Facebook, Еріка Шмідта, голови ради директорів компанії Google. Як готувалися до дискусії? Це була ваша ініціатива?
- Взяти участь у дискусії як модератор мені запропонував Віктор Пінчук. Я завжди ретельно готуюся незалежно від того, що я роблю – чи то модерую дискусії, чи то викладаю або ж захищаю те, що для мене важливо. Я завжди готуюся і працюю над собою – продумую питання, вивчаю тему. Я завжди вчуся для того, щоб стати розумнішою, бути більш результативною й успішною.
***
Цей матеріал опубліковано в № 3 журналу Корреспондент від 27 січня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.