За 20 років українська столиця втратила безліч можливостей істотно змінитися. Корреспондент представляє найбільш амбітні будівельні проекти, які померли у коридорах столичної влади, пише Інна Прядко у №4 журналу Корреспондент від 3 лютого 2012 року.
Нові виставкові центри, вписані в конструкції мостів,
водна транспортна мережа, що з'єднує дніпровські острови Києва, а замість засмічених
хащ Гідропарку і Труханового острова – сафарі-парки. Такі майже фантастичні
перетворення міська влада обіцяє в найближчі роки найбільшій зоні відпочинку
столиці.
Нещодавно Головне управління містобудування та
архітектури КМДА представило проекти, які перемогли в міжнародному конкурсі на найкращу
концепцію збереження та розвитку 37 київських островів.
"Це був конкурс ідей – якими острови можуть стати, якщо
їх привести в порядок", – уточнює голова КМДА Олександр Попов, наголошуючи, що
концепція перетворення зеленої зони на Дніпрі закладена в стратегію розвитку
Києва до 2025 року. Мовляв, вона ще має пройти експертизу міжнародних фахівців
та обговорення городянами.
Втім, обіцяного можна чекати роками і навіть
десятиліттями. Тому епоха незалежності України знає вже масу прикладів, коли
спроби здивувати киян, країну і навіть весь світ помпезними проектами так і
залишалися на стадії барвистої комп'ютерної графіки, розтиражованої пресою.
Так, столична влада анонсувала спорудження Діснейленду в Гідропарку, Київ-Сіті
на Рибальському півострові, пішохідну набережну від Подолу до мосту Патона,
модернізацію Хрещатика й багато іншого.
Не змогли домовитися з київськими чиновниками на початку 2000-х ні грецька компанія Mikhaniki, ні шведський меблевий гігант IKEA
Не змогли домовитися з київськими чиновниками на початку
2000-х ні грецька компанія Mikhaniki, ні шведський меблевий гігант IKEA. Перший
в підсумку побудував один з найбільших торгових центрів на Грецькій площі в
Одесі. Другий оголосив про будівництво свого першого супермаркету в Україні там
само, в Одеській області.
Експерти вважають, що більшість проектів не були
реалізовані, оскільки столиця так і не дочекалася інвестицій для них. "А щоб
прийшли інвестиції в Київ, потрібні певні умови, – пояснює Олександр Сергієнко,
директор аналітико-дослідницького центру Інститут міста. – Щоб не було
хабарництва і [чиновники] не вставляли палиці в колеса на кожному кроці".
Корреспондент пропонує зробити невеликий екскурс в Київ,
яким він міг би стати, якби численні ініціативи, озвучені владою в не настільки
віддаленому минулому, були реалізовані.
Місто-привид
Архітектор Володимир Шевченко двічі вигравав конкурси з
реконструкції головної вулиці столиці. Його проект перетворення хаотично
забудованих дворів Хрещатика між ЦУМом та бульваром Шевченка був затверджений ще
в середині 1990-х. Передбачалася участь в реконструкції британських інвестицій у
розмірі $ 300-350 млн.
За три-чотири роки на місці старого кварталу повинен був
вирости сучасний торгово-розважальний і офісний комплекс площею 120 тис. кв. м
з пішохідним пасажем і трьома рівнями терас. Причому впізнавані фасади будівель
вздовж Хрещатика зберігалися, а старий гастроном напроти ЦУМу повинен був замінити
п'ятизірковий готель.
Проект завмер в кроці від старту через економічну кризу
1998 року. І поки реконструкція чекала кращих часів, залаштункова приватизація
розбила квартал на десятки офісів, магазинів і кафе, серед власників яких, за
словами архітектора, виявилися і "відомі люди з депутатськими значками".
Архітектор: "Всі хотіли отримати нові приміщення, нові паркінги, хороші заїзди, однак хором твердили: "Починайте не з мене, а з мого сусіда"
Поступитися своїми бізнес-інтересами заради комплексної
реконструкції кварталу вони не змогли. "Всі хотіли отримати нові приміщення, нові
паркінги, хороші заїзди, однак хором твердили: "Починайте не з мене, а з мого
сусіда", – згадує Шевченко.
З аналогічною проблемою зіткнулися інвестори торгового
центру Либідь Плаза площею близько 100 тис. кв. м на площі біля станції метро
Либідська. На початок 2000-х він повинен був стати найбільшим в столиці
об'єктом такого типу. Угорська компанія Транселектро була готова інвестувати в
проект до $ 100 млн і навіть встигла закласти перший камінь, але орендарі
ділянки не побажали звільняти її під забудову, і після десяти років безплідних
спроб домогтися свого в чиновницьких кабінетах угорці відступилися.
Непереборні перешкоди виросли і на шляху модернізації ще
одного містоутворювального об'єкта – Бессарабської площі. Архітектор Янош Віг,
який стояв біля витоків масштабного проекту, що очікує своєї реалізації з кінця
1980-х, розповідає, що $ 150-200 млн в нього готова була вкласти австрійська
компанія Maculan, корейський автогігант Daewoo, ізраїльська Zeevi Group та
інші.
Наприклад, австрійці бачили на місці нинішнього клубу
Арена дорогий готель на 300 місць, офіси класу А і В загальною площею 35 тис.
кв. м і трирівневий підземний паркінг, а корейці – 18-поверховий
готельно-офісний центр площею 60 тис. кв. м.
Однак міська влада поклала на інвестора непосильні для
нього зобов'язання – трудомістке і витратне підведення до об'єкта необхідних
комунікацій, розповідає Сергій Целовальник, начальник Головного управління архітектури
КМДА. Але і мерія, що взялася здійснювати проект своїми силами, так і не довела
справу до кінця.
Ще одна гучна ініціатива середини 2000-х, чий привид
перекочував з минулого в сучасне лише у вигляді перспективної ідеї, –
Київ-Сіті, діловий та адміністративний центр столиці на Рибальському
півострові.
У київський Манхеттен планувалося перенести столичну
мерію, спорудити там десятки офісних та адміністративних хмарочосів.
Будівництво оцінювалося в $ 5-10 млрд і повинно було зайняти вісім-десять
років. Проте жоден з потенційних інвесторів його так і не розпочав.
Півострів ще не готовий прийняти такий потужний
адміністративний центр через слабкі транспортні комунікації, пояснює
Целовальник затримку з Київ-Сіті, що розтяглася на роки. "Це 1 млн кв. м і
200-250 тис. осіб одночасного перебування, [які повинні] приїхати і виїхати з роботи,
– дає головний архітектор свої пояснення. – От коли така можливість буде
забезпечена, там піде, само собою, активне будівництво".
Спуститися на землю
На запитання про те, наскільки бюрократичні рогатки
впливали на містобудівний процес у Києві в останні 20 років, Целовальник реагує
з лаконічною прямотою: "Не відповідаю, користуючись очевидністю факту".
Архітектор: Вимоги до підготовчої документації доведені до такого абсурду, що їх не в змозі виконати ніхто. Приймають тільки у тих, хто платить відповідні гроші
Архітектору Георгію Духовичному кордони з циркулярів й
усталених корупційних схем на шляху затвердження проектів відомі не з чуток.
"Вимоги до підготовчої документації доведені до такого абсурду, що їх не в
змозі виконати ніхто, – розповідає він. – Приймають тільки у тих, хто платить
відповідні гроші, а всім іншим на підставі абсолютно об'єктивно наявних документів
кажуть, що вони не задовольняють вимогам".
Проект Духовичного з реконструкції Видубицького озера
біля мосту Патона або, як іменує своє дітище сам автор, "київська Венеція" ніяк
не реалізується через багаторічні розбіжності між архітекторами, інвестором та
владою.
"Там було [спроектовано] все – система каналів, бухта з
мариною [затокою для яхт] і системою декоративних маяків, упорядкована
пішохідна набережна, – розповідає Духовичний. – А на дахах три-чотириповерхової
забудови з виставковими комплексами, офісами і п'ятизірковим готелем ми планували
створити відкриту парково-рекреаційну зону".
Багато ідей залишилися на папері тільки тому, що у київської адміністрації до цього часу немає довгострокової стратегії розвитку міста, яка діяла б незалежно від зміни влади
Багато ідей залишилися на папері, наголошують експерти,
тільки тому, що у київської адміністрації до цього часу немає довгострокової
стратегії розвитку міста, яка діяла б незалежно від зміни влади.
Тільки при мері Леоніді Черновецькому в Генплан столиці
було внесено більше 1 тис. змін, нагадує Сергієнко. "Кожна нова команда починає
міняти адміністрацію [принципи керівництва], і якщо бізнесмен домовився зі
старою владою, йому доводиться домовлятися [заново] з новою. А всі ми
розуміємо, як це робиться", – резюмує Духовичний.
Відсутність прозорих і зрозумілих правил гри у сфері
будівельного бізнесу і міського містобудування – головне, що перешкоджає
перетворенню вигляду столиці, вважає Віктор Глеба, член президентської ради
Національної спілки архітекторів України та колишній заступник головного
архітектора Києва.
"Так звані інвестиції з Кіпру не вирішують проблему
інвестклімату, оскільки нерезидентам з реальними грошима не пройти через
шеренгу девелоперів місцевого розливу", – міркує Глеба.
Відсутність прозорих і зрозумілих правил гри у сфері будівельного бізнесу і міського містобудування – головне, що перешкоджає перетворенню вигляду столиці
Так, наприклад, на початку 2000-х грецька компанія
Mikhaniki і шведський меблевий гігант IKEA не зуміли продертися крізь
бюрократичні нетрі і домогтися дозволів на будівництво великих торгово-офісних
центрів у Києві.
Тому нинішній київський градоначальник Попов називає
поліпшення інвестиційного клімату в столиці пріоритетом влади. "У березні в
Києві пройде Перший київський інвестиційний форум, на якому місто представить
проекти еліті міжнародного бізнесу", – обіцяє він.
При цьому, попереджає Целовальник, щоб не накопичувати
чергові прожекти, Києву бажано надалі не замахуватися на помпезні ідеї типу
хмарочосів Дубая або Сінгапуру. До того ж, за його словами, в нинішніх
економічних умовах західні інвестори не беруться за довгострокові й об'ємні
ініціативи.
"Вони вже зіткнулися з тим, що такі проекти хороші лише
для тих країн, де є нафтодолари у величезній кількості, – пояснює головний
архітектор Києва. – А нам варто шукати не ті проекти, які будуть лякати своїм
розміром, а ті, що зможуть стати реальним інструментом залучення інвестицій".
***
Цей матеріал опубліковано в № 4 журналу Корреспондент від 3 лютого 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.