Корреспондент: Спаси і вилікуй. Епідемії наркоманії в Україні протистоїть усе більше реабілітаційних центрів

Епідемії наркоманії, що вразила Україну, протистоять сотні реабілітаційних центрів, де повертають до життя за допомогою сауни, психологів і Бога, пише Кароліна Тимків у №4 журналу Корреспондент від 3 лютого 2012 року.

У реабілітаційному центрі для наркоманів Нарконон на краю села Устимівка, що в 80 км від Києва начебто все перевернуто з ніг на голову. Тутешніх мешканців називають студентами, процес лікування – навчальними парами, а головним викладачем і наставником є ​​26-річна струнка брюнетка Катерина Кислинська, в минулому – наркоманка з восьмирічному стажем.

"Я вживала ширку [ін'єкції опію], трамадол. Мама привезла мене сюди силою, і я не вірила, що мені це допоможе", – згадує Кислинська, яка лікувалася тут більше півроку і третій рік вже сама витягає з безодні своїх товаришів по нещастю.

Кількість реабілітаційних центрів, у яких хворим допомагають позбавитися небезпечної звички, за роки незалежності збільшилася в рази. Тільки згідно з офіційними даними, сьогодні їх 65 – чотири державні, а решта – приватні

Кількість реабілітаційних центрів, у яких хворим допомагають позбавитися небезпечної звички, за даними Романа Трохіна, президента Всеукраїнського руху протидії наркоманії і наркокорупції, за роки незалежності збільшилася в рази. Тільки згідно з офіційними даними, сьогодні їх 65 – чотири державні, а решта – приватні.

Хоча в громадській організації Український центр вивчення наркополітики переконані, що число таких центрів лише релігійної спрямованості сягає 160, а загальна цифра ще більша. Кількість пацієнтів у них теж різна – від кількох десятків до кількох сотень, втім, як і кінцевий результат: за даними фахівців, від 2% до 40% пацієнтів після завершення курсу можуть сказати: я вільний від наркотиків.

Як би там не було, реабілітаційні центри допомагають позбутися залежності кільком тисячам людей на рік, розповідає Сергій Шевченко, заступник начальника управління Державної служби з контролю за наркотиками. Однак цим цифрам не вдається змагатися навіть з офіційною статистикою поширення наркоманії.

Україна може "пишатися" понад 400 тис. тільки ін'єкційних наркоманів. Реальна їхня кількість, на думку експертів, сягає 2-3 млн

Якщо у 1994 році на обліку МВС було 33,5 тис. залежних, то сьогодні їх 160 тис. У МОЗ цифри вищі – Україна може "пишатися" понад 400 тис. тільки ін'єкційних наркоманів. Реальна їхня кількість, на думку експертів, сягає 2-3 млн.

Найбільш вражені тяжким недугом жителі південно-східних регіонів. За даними МВС, якщо в середньому по країні на 10 тис. населення припадає 33 зареєстровані наркомани, то в Луганській області – 69, в Дніпропетровській і Одеській – по 65. Серед міст лідирують Севастополь (60) і Київ (42).

Навколо найбільших мегаполісів країни (Києва, Харкова, Донецька та Дніпропетровська) і зосереджені реабілітаційні центри – як правило, в глухих селах подалі від цивілізації, щоб обмежити коло спілкування пацієнтів. Причому робота більшості цих закладів заснована на релігійних методах.

"Наркотик – це сила, – міркує Трохін. – Цій силі або треба підкоритися, або знайти іншу. Тому люди повинні звернутися до Бога і просити про допомогу".

Від приходу до приходу

Дивлячись на Олексія Терехова, 25-річного москвича спортивної статури, який проходить курс реабілітації в Наркононі вже більше року, ні за що не скажеш, що у нього за плечима 12-річний стаж прийому зілля. Після кількох невдалих спроб лікування в інших місцях він опинився тут. Терехов вирішив виїхати в Україну ще й для того, щоб опинитися подалі від приятелів, пов'язаних з наркотою.

"Був в пітерському центрі, – згадує він. – Після лікування приїхав додому, зустрів знайомого, знову почав вживати і загнав себе в такий стан, що сюди їхав трупом".

Терехов запрошує Корреспондент у свою кімнату, де він живе ще з трьома друзями по нещастю з України та Росії. У невеликому приміщенні стоять три двоярусні ліжка, шафи-купе з дзеркальними дверима, тумбочки для речей і невеликий телевізор.

Нарконон, розрахований на 20 осіб і розташований в глушині, мало чим відрізняється від звичайного заміського маєтку. Спеціально під центр його купив Віталій Чепик, підприємець, що підтримує методи міжнародної програми реабілітації наркозалежних Нарконон. Вона діє у 40 країнах світу й розроблена Роном Хаббардом, засновником Церкви саєнтології. На нульовому поверсі будинку – невелика сауна і спортзал, на першому – кухня і вітальня з плазмовим телевізором, на другому – житлові кімнати, а на третьому – навчальна аудиторія.

Щомісячний внесок за лікування, яке тут називають добровільним, але по суті воно є обов'язковим, становить 12 тис. грн

Щомісячний внесок за лікування, яке тут називають добровільним, але по суті воно є обов'язковим, становить 12 тис. грн. За ці гроші пацієнтів виводять зі стану ломки без використання медикаментів – за допомогою спеціальних процедур, що нагадують масаж. Отруйні речовини з їхніх змучених організмів виводять у сауні. Раз на день кожен пацієнт Нарконону проводить в ній 4,5 години при температурі +80 º С. А здоров'я відновлюють ударними дозами вітамінів.

"Курс сауни залежить від того, як довго людина приймала наркотики, – розповідає Кислинская. – Я пройшла його за 24 дні".

Фізичну реабілітацію в Наркононі доповнює психологічна. Після сніданку у підопічних Нарконону чотири пари занять з перервою на обід. Тут вони під керівництвом наставників, найчастіше колишніх наркоманів, розбирають складні життєві ситуації, в які потрапляють залежні, займаються арт-терапією – наприклад, за допомогою пластиліну, а також фарб і пензлика зображують свої емоції.

Більшість реабілітаційних центрів в Україні створені при західних релігійних конфесіях, найчастіше протестантських

Більшість реабілітаційних центрів в Україні створені при західних релігійних конфесіях, найчастіше протестантських, наголошують експерти. Тут наголос робиться на дотриманні правил християнського способу життя – від молитов до поста, а також трудотерапії. Мешканці центрів вирощують домашню худобу, рубають дрова, облагороджують територію.

Наприклад, Трохін, який у минулому страждав від наркотичної залежності, а тепер став пастором церкви Посольство Боже, відкрив чотири безкоштовних реабілітаційних центри в Київській та Чернігівській областях, через які щорічно проходять до 200 осіб.

Для 25-річного Ярослава, який вживав наркотики дев'ять років, порятунком стала 12-крокова програма групової психотерапії, яку він проходить в приватному центрі За право на життя в передмісті столиці. Програма заснована на принципах товариства Анонімних алкоголіків і наркоманів, що виникло в 1930-х у США. Заняття, що йдуть в поєднанні з арт- та трудотерапією дали результат – Ярослав вже вісім місяців не вживає наркотики.

"Я зрозумів, що не боюся роботи [як раніше], і можу заробляти собі на життя, а не красти [для того щоб добути наркотики]", – розповідає він.

Якщо приватні центри засновують свою допомогу залежним на психотерапії і зверненні до Бога, то державні більше використовують хімічний метод – замісну терапію

Якщо приватні центри засновують свою допомогу залежним на психотерапії і зверненні до Бога, то державні більше використовують хімічний метод – замісну терапію. Хворим під наглядом лікарів вводиться замінник опіатів – метадон. Сьогодні цей препарат вколюють 20 тис. ін'єкційним наркоманам у 12 лікарнях країни.

Серед їхніх пацієнтів – Ольга, вона регулярно отримує свою дозу метадону в київському Центрі профілактики і боротьби зі СНІДом. Зі своїх 34 років 15 вона кололася і, мабуть, тому виглядає старше. "Замісна терапія – це краще, ніж кустарний бруд, –- каже вона, насилу добираючи і розтягуючи слова. – Та й наркомани не грабуватимуть людей заради дози".

Замінник зілля – світло у віконці і для Дмитра, наркомана з 25-річним стажем. "Де я тільки не лікувався! Я був у радянських дурдомах, у Довженка [лікар-нарколог, що розробив метод кодування]. Пам'ятаю, як він каже: "Все, наркотики більше приймати не будеш!", а я ледве дотягував до їдальні, де в мене був захований мак", – розповідає Дмитро. Під час розмови з Корреспондентом в Центрі профілактики він раз у раз схоплюється і швидко крокує по кімнаті.

З Богом і метадоном

Рейтинг ООН споживання важких наркотиків ставить Україну, де їх використовують 1,2% населення, на третє місце в Європі – попереду тільки Росія (1,6%) і Естонія (1,5%). У світовому рейтингу, де лідирує Іран (2,8%), Україна на сьомому місці.

Рейтинг ООН споживання важких наркотиків ставить Україну, де їх використовують 1,2% населення, на третє місце в Європі – попереду тільки Росія (1,6%) і Естонія (1,5%). У світовому рейтингу Україна на сьомому місці

При цьому темпи щорічного приросту числа наркозалежних в Україні становлять 1% населення – удвічі більше, ніж у Росії (близько 0,5%), і майже у 20 разів більше, ніж у Польщі (0,05%).

Коренем зла Трохін вважає доступність зілля для підлітків. Він переконаний, що держава зобов'язана обмежити безрецептурний продаж ліків, що містять наркотичні речовини, таких як ефедрин і кодеїн. Якщо до останнього часу найбільшою популярністю користувалися гашиш та марихуана, то сьогодні цим Клондайком для мисливців за кайфом стали аптеки.

"Підліток побоїться їхати за наркотиками до страшного і беззубого наркомана кудись додому. Купити їх в аптеці – інша справа", – пояснює Володимир Моїсеєнко, керівник громадської організації Еней, яка працює з ВІЛ-інфікованими та наркозалежними. За його даними, кожне п'яте наркотичне отруєння серед неповнолітніх в Києві викликане аптечними препаратами.

Згідно зі статистикою МВС, 80% наркоринку Донецької області, одного з найбільш наркотизованих регіонів країни, – це зілля, кустарно виготовлене з медпрепаратів, придбаних без рецепта, зокрема знеболювальних та протизапальних таблеток. Обсяг таких доз, що вилучалися правоохоронцями протягом останнього року, зріс вчетверо.

"У нас епідемія наркоманії", – резюмує Трохін.

Першими оголосили війну соціальному лиху реабілітаційні центри баптистів і п'ятидесятників – вони з'явилися в середині 1990-х, розповідає Анатолій Вієвський, голова Українського центру з питань алкоголю та наркотиків МОЗ.

Плоди різних методів реабілітації експерти оцінюють по-різному. Причому Вієвський вважає, що добре зарекомендували себе деякі центри при протестантських церквах: 40% їхніх пацієнтів позбавляються важкої недуги.

Ефективність центрів може виявитися і нульовою, якщо пацієнти не налаштовані на одужання. "Як правило, добровільно [без наполягання родичів] туди ніхто не йде, а важливо самому хотіти позбутися залежності", – пояснює Моїсеєнко. Сам він – прихильник замісної терапії.

Однак у випадку застосування метадону виліковування взагалі не відбувається, зазначають експерти. У цьому випадку один наркотик по суті замінюється іншим, а ситуація з поширенням недуги стає набагато більш контрольованою з боку медиків.

Так, ін'єкції метадону роблять тільки тим пацієнтам, які не перебувають в даний момент під впливом іншого зілля. Замісна терапія виключає поширення серед пацієнтів СНІДу та інших важких інфекцій через голку, а також гарантує, що людина, яка отримує замінник, не піде на злочин заради дози і не буде працювати наркодилером.

Метадонова програма знижує злочинність серед наркоманів на 15-20% і дозволяє у 2,5 разу знизити смертність серед учасників програми

За даними Вієвського, метадонова програма знижує злочинність серед наркоманів на 15-20% і дозволяє у 2,5 разу знизити смертність серед учасників програми.

Деякі представники реабілітаційних центрів замісний метод ставлять під сумнів. Наприклад, Марина Грибанова, президент громадської організації Нарконон в Україні вважає, що залежність від метадону набагато сильніша, ніж від героїну або опію, а при спробі відмовитися від нього ломка важча і навіть може привести до летального результату. Крім того, на її думку, закупівля метадону та його поширення – благодатний ґрунт для корупції та фінансових махінацій.

Тим часом, медикаментозний метод, який використовується державою, і релігійний, а також психологічний не є конкурентними – у них одна мета, вважає Вієвський.

Центри з досвідом при конфесіях експерт вважає хорошою альтернативою державним клінікам, але їхня кількість в Україні поки що недостатня. Вієвський визнає їх створення непростим завданням, що вимагає великих коштів і досвіду.

"Надалі кількість центрів в Україні щорічно буде збільшуватися, – переконаний він. – У цьому є потреба суспільства".

***

Цей матеріал опубліковано в № 4 журналу Корреспондент від 3 лютого 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.