Мешканці лаоської глибинки ревно вірять в те, що кожен турист європейської зовнішності має здібності цілителя, володіє незліченним багатством й має величезне бажання щось у них купити. До незгодних прохання: не турбуватися і в Лаос не їхати, пише журналіст Ольга Коваленко у рубриці Лист з… у №16-17 журналу Корреспондент від 27 квітня 2012 року.
Затиснутий між Таїландом, Камбоджею, Китаєм, М'янмою і
В'єтнамом, Лаос витягнувся на карті світу, як похилена кокосова пальма.
У Лаосі мало що відбувається, його життя складається з
ранкових закликів до праці по місцевому радіо, жвавої традиційної музики,
всіляких буддійських святкувань, походів до храму і весіль. Любителям сучасного
мистецтва, нічного життя, шопінг-молів і неонового блиску тут робити нічого. В
Лаос приїжджають за іншим.
У плані туристичних атракціонів Лаосу було далеко до сусідніх Таїланду і Китаю, і його вожді зробили ставку на традиції і багатство природи
Перші туристи з'явилися в цій країні лише десять років
тому, коли країна прийшла до тями після двох індокитайських воєн і деяких
політичних реформ. У плані туристичних атракціонів Лаосу було далеко до
сусідніх Таїланду і Китаю, і його вожді зробили ставку на традиції і багатство
природи. Просто чудовий, каже офіційний слоган Лаосу, і це абсолютно
справедливо.
Так чи інакше, з кожним роком країна приваблює все більше
приїжджих – близько 1 млн на рік. Причому неходжені стежки стають таким само
популярним напрямком, як і культурні центри Луанг-Прабанг і В'єнтьян.
Горбиста лаоська північ, що плавно переходить у китайську
провінцію Юньнань, є осередком етнічних племен акха, хмонг, яо, дао, шань.
Туристичні агенції щодня возять мандрівників подивитися на їхній традиційний
уклад, а тамтешні жителі охоче позують перед камерами. Вони щиро вірять в
лікарські здібності будь-якого західного туриста, в його незліченні багатства,
як і в його нестримний потяг до місцевих брязкалець.
Тому представниці деяких племен щодня спускаються з
довколишніх пагорбів і пропонують туристам свої вироби. Не просто пропонують, а
наполегливо переслідують потенційних покупців, поки ті у них щось не придбають –
легку сумочку з мішковини, браслетики з ниток і шматочків фольги, пояс з
тканини і мушлів. Турист, який виявив слабкість і купив дрібнички в однієї
торговки, тут таки стає мішенню всіх інших. Вони жадають справедливості: якщо купив
в однієї, треба виявити повагу до всіх.
В цілому села на півночі Лаосу нагадують сусідній Таїланд. Бамбукові будинки на дерев'яних палях, дивно схожі на хатинки на курячих ніжках, шикуються зазвичай вздовж шосе
В цілому села на півночі Лаосу нагадують сусідній
Таїланд. Бамбукові будинки на дерев'яних палях, дивно схожі на хатинки на
курячих ніжках, шикуються зазвичай вздовж шосе. Тут таки поруч лаоски в
традиційних костюмах просівають вручну рис, діти граються в пилюці, а чоловіки
відпочивають в тіні після роботи на рисових полях. Під ногами плутаються чорні
поросята, квокчуть худі кури, шкіряться ще більш худі пси. На плетених підносах
сушаться перець чилі, нарізане смугами м'ясо, а також листя для крівлі. Серед
усього цього традиційного побуту стирчать гриби супутникових тарілок – жителі
Лаосу вечорами дивляться серіали на каналах Таїланду.
І якщо раніше туристи могли поскаржитися на те, що в
Лаосі нема чого купити, то тепер тамтешні ткалі забезпечують багатий асортимент
текстильних крамничок. За допомогою іноземних інвестицій та урядової програми
вирощування шовку і ткацтво знайшли тут нове життя.
Тамтешні ткалі забезпечують багатий асортимент текстильних крамничок. За допомогою іноземних інвестицій та урядової програми вирощування шовку і ткацтво знайшли тут нове життя
У всій країні, яка складається з десятків етнічних
регіонів, налічується відповідна кількість своєрідних способів виробництва
тканин. Причому лаоски люблять похизуватися красивим одягом, хоча головний
покупець місцевого текстилю – все-таки іноземець. Одні села працюють винятково
на туристів, яких привозять на мікроавтобусах, – місцеві жителі тчуть прямо
перед приїжджими, фарбують тканини і тут таки їм продають. Інші, більш
віддалені села, куди туристи потрапляють рідко, поставляють свої роботи у
великі центри, такі як Луанг-Прабанг, куди звозять текстиль з усіх провінцій.
Взагалі міста Лаосу поступово перетворюються на музеї під
відкритим небом. Так, Луанг-Прабанг приваблює любителів колоніальної
архітектури та старих храмів. Тут можна поспостерігати за життям ченців і
послушників – їх фотографують, малюють, з ними розмовляють.
У цьому місті сконцентрована незліченна кількість ченців:
тут вони отримують безкоштовну трирічну освіту, а разом з тим, можливо, путівку
в життя, тобто на Захід. Мало хто хоче носити чернечі роби все життя – для
багатьох це всього лише спосіб отримати освіту і знайти спонсора, який оплатить
їхнє навчання за кордоном. Тому монахи і послушники з ентузіазмом практикують
свою англійську – французька тут, як і в усьому світі, уже не в моді, – і не втрачають
можливості запитати, як вас звуть і звідки ви.
Агентства щосили рекламують печери та водоспади, природні заповідники, польоти на повітряній кулі, сплав по річці, прогулянки на слонах – останні вважаються
символом Лаосу
Втім, в цьому місті туристи затримуються ненадовго.
Агентства щосили рекламують печери та водоспади, природні заповідники, польоти
на повітряній кулі, сплав по річці, прогулянки на слонах – останні вважаються
символом Лаосу. Поряд з місцевими природними смарагдами – парками і водоспадами
– облаштовуються містечка з готелями, кафе, масажними салонами і турагентствами.
Тут таки в барах організовуються концерти і дискотеки, наповнюючи шумом
найближчі ландшафти. І тільки в прибраних полях, де бродять корови, можна
почути справжню музику Лаосу – скрегіт цикад і тишу.
І нарешті, коли ваша подорож підійде до завершення, ви зверніть
увагу на ще одне лаоське багатство – просту каву. Зелені дерева з червоними ягодами
ростуть по всьому Болавенському плато. Тут панує спокій – бджоли запилюють
молоді суцвіття, зібрані ягоди сушаться на сонці, зелені – наливаються теплом.
І тільки готовий продукт – чорна, міцна і густа, з додаванням молока та льоду
кава – вселяє в вас якесь нетерпіння і знову штовхає в дорогу.
***
Цей матеріал опублікований в № 16-17 журналу Корреспондент від 27 квітня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.