Арсенале 2012, найбільший культурний проект незалежної України, за перший місяць роботи у столиці відвідали 20 тис. українців. У планах організаторів – межа 200 тис. глядачів, що можна порівняти з європейськими проектами-знаменитостями, пише Ірина Ілюшина у № 23 журналу Корреспондент від 15 червня 2012 року.
Яскраво одягнена темноволоса дівчина років 17 у компанії
більш скромного однолітка вручає охороні музейного комплексу Мистецький арсенал
два вхідних квитки і нетерпляче чекає, поки їй дозволять пройти. Але
правоохоронці входу залишаються нерухомими, пояснюючи прихильниці мистецтва, що
запрошення – за її словами, віддані їй батьком – були дійсні тільки у день
відкриття.
Доки молоді люди розмовляють з охороною, за ними виростає
черга – навіть у будній день охочих потрапити на Першу українську бієнале
сучасного мистецтва Арсенале 2012, яка до 31 липня розмістилася у Мистецькому
арсеналі, чимало. І ціна квитків 50-80 грн., що можна порівняти зі світовими аналогами,
українців не відлякує: з моменту відкриття виставку відвідали понад 20 тис.
осіб, а кожен тиждень, за словами комісара бієнале та директора Мистецького
арсеналу Наталії Заболотної, додається ще 5-7 тис. осіб.
Ціна квитків 50-80 грн. українців не відлякує: з моменту відкриття виставку відвідали більше 20 тис. осіб і кожен тиждень додається ще 5-7 тис. осіб
"Виставка дуже затребувана, адже вперше в Україні проходить
настільки масштабна подія, – повідомляє вона. – 100 іноземних зірок [сучасного
мистецтва] беруть участь; також цікаво подивитися, як виглядають у цьому
контексті наші художники".
Першу українську бієнале помітили і за кордоном –
фактично всі великі видання Європи та США написали про цю подію. "Щоправда, вони
чомусь вирішили, що цей захід організувала українська влада. Якби це було б так",
– гірко посміхається Заболотна, уточнюючи, що організувати цю подію вдалося
швидше всупереч, ніж завдяки владі.
Як би там не було, після початку чемпіонату з футболу та
приїзду іноземців, організатори очікують збільшення кількості гостей – за
їхніми прогнозами, до кінця липня, тобто до закриття виставки, число глядачів
зросте до 200 тис.
Поки що цієї межі подібні заходи в Україні не досягали, хоча
потенціал є. Наприклад, на найгучніші виставки у центрі сучасного мистецтва
PinchukArtCentre приходять понад 180 тис. глядачів. І вхід туди, на відміну від
Арсенале, безкоштовний.
Найстарішу бієнале світу у Венеції відвідують кілька сотень
тисяч глядачів. До того ж цікавість рік від року зростає: так, у 2011-му
експозицію побачили рекордні 440 тис. осіб, хоча ціна питання – 12 євро, одна з
найвищих у світі.
Найстарішу бієнале світу у Венеції відвідують кілька сотень тисяч глядачів. До того ж цікавість рік від року зростає: так, у 2011-му експозицію побачили рекордні 440 тис. осіб, хоча ціна питання – 12 євро, одна з найвищих у світі
Якщо не за масштабом, то за рівнем представлених
художників і робіт вітчизняну бієнале можна порівняти з венеціанською, впевнена Леся
Авраменко – український мистецтвознавець. Вона неодноразово була на італійському
огляді сучасного мистецтва і в числі перших встигла відвідати Арсенале.
"Дуже високий рівень експозиції", – зазначає Авраменко. І
додає, що в Україні гігантський потенціал для таких заходів як з боку
публіки, так і з боку митців. Так що через два роки, сподівається вона, українська
бієнале буде ще масштабнішою.
Втім, і цього разу подивитися є на що: у наново відкритих
просторах музейного комплексу розмістилися більше двох сотень робіт, і, щоб
хоча б кинути погляд на кожну з них, відвідувачам потрібно пройти близько 2 км.
Ну а щоб ознайомитися з усіма творами детально, необхідний цілий день –
організатори підрахували, що загальний хронометраж тільки представлених на
виставці відео становить 6,5 годин.
Біля деяких робіт шикуються черги – наприклад, біля
інсталяції Наслідки знищення вічності японської художниці Яйої Кусами, що являє
собою темну кімнату, залиту водою, з маленьким острівцем біля входу. В
очікуванні своєї черги побачити, що залишилося від вічності, Корреспондент
цікавиться враженнями від бієнале у двох молодих людей, що стоять попереду, і у
відповідь отримує чи не мистецтвознавчий аналіз експозиції.
Але запитання, чи не займаються вони самі мистецтвом,
змушує їх розсміятися. Денис Богінич і його ровесник Андрій Тищенко – юристи, а
настільки підкованими у сучасному мистецтві почуваються завдяки тому, що
регулярно, впродовж уже декількох років, відвідують майже всі виставки – в
Мистецькому арсеналі, PinchukArtCentre та столичних галереях.
Одне з найпопулярніших у глядачів місць на Арсенале –
російська інсталяція Олега Кулика, створена ним спільно з Деном Крючковим і
Гермесом Зайготтом. Це відеоперформанс, що проходить у
відгородженому від решти залу просторі, куди глядач потрапляє, пройшовши крізь
парову завісу. В результаті його чекає темний п'єдестал, на який відвідувач
вмощується, і кілька екранів з тонкої, майже невагомої матерії, на які під
музику Клаудіо Монтеверді, Георга Фрідріха Генделя і традиційних буддійських
ритмів транслюється відео.
Ось на екрані з'являються фігури, що нагадують чайок у
польоті, й одна зі співвітчизниць, що спостерігає за перформансом, змахує
руками. "Здається, я сама стану тут птахом", – з непідробним подивом і радістю
ділиться вона враженнями з подругою.
Ідилію перериває охорона – галерея зачиняється.
– Як непомітно минув час! А я ж іще не все подивилася! –
скаржиться жінка-птах. Інша, покірно виходить із зали у супроводі охоронця,
заспокоюючи подругу:
– Нічого, вони відкриті до липня, прийдеш ще якось.
Авраменко також збирається ще раз відвідати експозицію.
"Вона того варта! До того ж я б хотіла глибше розібратися в нюансах деяких
робіт", – не приховує як захоплення, так і професійного інтересу
мистецтвознавець.
***
Цей матеріал опубліковано в № 23 журналу Корреспондент від 15 червня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.