RU
Головна
 

Корреспондент: Золота лихоманка. Лист з Узбекистану

21 червня 2012, 17:29
0
12
Корреспондент: Золота лихоманка. Лист з Узбекистану
Фото: АР
В узбеків нестримний потяг до зовнішнього блиску

Жителі небагатого Ташкента, де зарплата у $ 500 – межа мрій, схиблені на зовнішньому блиску: роботяги ходять з iPhone, кофточки на дівчатах блищать стразами, а ресторани вражають фонтанами і позолотою, пише спеціаліст зі зв'язків з громадськістю Марія Єременко у рубриці Лист з… у №23 журналу Корреспондент від 15 червня 2012 року.

На перший туристичний погляд Узбекистан неймовірно нагадує Єгипет – таке ж пекуче біле сонце, сухий вітер, пил й окрики смаглявих базарних торговців "Ей, брате!". Потім часто звучить російська мова, білборди і вивіски на великій і могутній дають зрозуміти, що ні, це не Єгипет – ви опинилися в колишній союзній середньоазіатській республіці.

Побіжний огляд Ташкента з його типовою радянською архітектурою, хоч і з прикрашеною східними орнаментами, посилює враження. Місту 2.200 років, але землетрус 1966 року знищив його давній вигляд – воно було фактично відбудоване наново. А тим, хто хоче побачити стародавню узбецьку красу, треба їхати в Самарканд, Бухару або Хіву.

Побіжний огляд Ташкента з його типовою радянською архітектурою, хоч і з прикрашеною східними орнаментами, посилює враження. Місту 2.200 років, але землетрус 1966 року знищив його давній вигляд

Після автомобільної різноманітності Києва Ташкент викликає подив: по дорогах бігають тільки машини місцевого складання – Daewoo Matiz, Nexia і Damas. Рідше зустрічаються Chevrolet Lacetti, і майже так само часто, як Lacetti, можна побачити віз, запряжений осликом. Майже всі машини білі, щоб хоч якось захиститися від пекучого сонця.

Іномарки перетворилися для місцевих автолюбителів на справжню розкіш через урядові заходи щодо підтримки місцевого автопрому: загороджувальні мита збільшують вартість машин майже вдвічі.

Центр Ташкента вражає помпезними урядовими будівлями, порожніми бутиками та музеями, чистотою й ідеальними газонами. Коли в одному з парків ми вирішили сфотографуватися біля красиво підстриженого дерева, перед нами раптом виросла людина в штатському і ввічливо, але жорстко попросила повернутися на доріжку: по газонах ходити заборонено.

Тільки під вечір у вихідні центр міста наповнюється людьми. Переважно це приїжджі з регіонів, яких легко впізнати за квітчастим одягом і домашніми капцями - таке взуття тут ходове.

Ташкентці мріють про розкіш, але живуть скромно: зарплата $ 200 вважається нормальною, а $ 500 – дуже великою, притому що вартість життя тут не набагато нижча, ніж у Києві

Ташкентці мріють про розкіш, але живуть скромно: зарплата $ 200 вважається нормальною, а $ 500 – дуже великою, притому що вартість життя тут не набагато нижча, ніж у Києві. Щоб прогодувати свої, як правило, багатодітні сім'ї, узбекам доводиться крутитися, шукаючи, крім основного, ще й додатковий дохід.

Приміром, наш сусід Алішер, 50-річний вчений-фізик, примудрився купити двокімнатну квартиру в Ташкенті і влаштувати дітей в престижні столичні вузи, отримуючи досить скромну зарплату (узбецьку науку фінансують приблизно на такому самому рівні, як і українську). Виявилося, що він не тільки доктор наук, а й власник автомийки та СТО.

Вранці вас розбудять протяжні крики: "Молоко-о, кайма-а-ак!". Це торговки, готові кожен день доставляти вам свіжі молокопродукти прямо додому. Вулицями спальних районів ходять точильники ножів, продавці віників і мочалок, торговці фруктами і кавунами. Побачивши на базарі цілий ряд тортів з величезними кремовими квітами, я запитала в продавця, хто виробник. Той зам'явся: "Ну як хто ... Дружина, теща".

Після прочитання російських газет створюється враження, що всі узбеки мріють переїхати в Москву. Це вірно лише частково. Студенти, з якими я познайомилася в Ташкенті, і правда збираються їхати вчитися, але в Південну Корею, Китай і Малайзію. На запитання, чому не в Росію чи Європу, 19-річний Улугбек відповідає: "Там краще. Рівень розвитку вже зовсім інший".

Треба віддати узбекам належне: працьовитості їм не позичати. При цьому у них є одна слабкість – незнищенний східний потяг до розкоші

Втім, для того щоб поїхати навчатися за кордон, хлопцям доводиться докладати чималих зусиль. За великим рахунком оплатити навчання за кордоном по кишені тільки нащадкам багатих сімей. А мій 21-річний приятель Ікбол, поєднуючи навчання у вузі, курси англійської та корейської мов, вперто намагається виграти грант на навчання в Сеульському університеті. Треба віддати узбекам належне: працьовитості їм не позичати.

При цьому у них є одна слабкість – незнищенний східний потяг до розкоші. Так, водій Бабур із зарплатою $ 200 мало не кожен місяць хвалиться в офісі черговою покупкою – iPhone або BlackBerry. Хоч і не нові, але бренд. Дівчата обожнюють одяг зі стразами і блискітками. А ресторани змагаються один з одним у кількості фонтанів, позолоти, кришталю і дзеркал. При цьому якість є вторинною, головне – зовнішній блиск.

Узбецькі весілля святкують з небаченим розмахом, навіть якщо для цього доведеться по вуха залізти в борги. Запрошують і найдальших родичів, і сусідів, і колег, і просто знайомих. Причому в країні, де 93% населення – мусульмани, у багатьох сім'ях до цього часу батьки відіграють вирішальну роль при виборі нареченого чи нареченої. А закохані парочки в місті – рідкісне явище.

Незважаючи на свої солідні розміри і кілька мільйонів осіб населення, Ташкент зберігає традиції, невластиві великим містам. На вулиці з вами вітатимуться незнайомі вам діти. А сусіди не тільки ходять один до одного в гості

Дивно, що, незважаючи на свої солідні розміри і кілька мільйонів осіб населення, Ташкент зберігає традиції, невластиві великим містам. На вулиці з вами вітатимуться незнайомі вам діти. А сусіди не тільки ходять один до одного в гості, але й разом у дворі варять у казанах ароматну овочеву ікру на зиму, влаштовують дитячі ранки, а у великі релігійні свята готують пряний плов з баранини. Причому барана ріжуть тут таки, біля будинку.

"Я люблю своє місто, – сказав мені один таксист. – Таких ягід і динь немає більше ніде. А які у нас гори! А те, що з грошима сутужно, – так удвох в сім'ї треба працювати". Узбеки не звикли скаржитися і сидіти склавши руки – вони готові прибрати двір своєї п'ятиповерхівки, замість того щоб лаяти комунальні служби.

***

Цей матеріал опубліковано в № 23 журналу Корреспондент від 15 червня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: УзбекистантрадиціїжиттяТашкент
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах