Учені, продовжуючи копирсатися в минулому, уточнюють історію – у підсумку з'ясувалося, що Марко Поло ніколи не був у Китаї, Туринську плащаницю підробили в Середні віки, а ось Ноїв ковчег і справді лежить на горі Арарат, пише Олексій Бондарев у №35 журналу Кореспондент від 9 вересня 2011 року.
Справжні вчені знають, що в історії немає фактів, є
тільки версії. З плином часу історики змогли спростувати величезну кількість
міфів, які століттями кочували з одного підручника історії в інший.
У XX столітті історики довели, що єгипетські піраміди не
були побудовані рабами, що Нерон не грав на скрипці, поки горів Рим, що цариця
Соломія принесла Іродові на блюді голову Івана Хрестителя, що одним з пап в
XIII столітті була жінка, а статуя Колос Родоський мала настільки гігантські
розміри, що кораблі проходили в бухту між її ногами.
XXI століття обіцяє ще більше цікавих відкриттів, а
відповідно і нових викриттів міфів. Достатньо сказати, що перше десятиріччя
нового століття принесло чимало історичних скандалів. Було знайдено Євангеліє
від Іуди, стародавню піраміду в Боснії і надгробок Понтія Пілата.
За останній рік потік відкриттів поповнився розвінчанням міфу про великого мандрівника Марко Поло і новими даними про місцезнаходження Ноєвого ковчега
За останній рік потік відкриттів поповнився розвінчанням
міфу про великого мандрівника Марко Поло і новими даними про місцезнаходження
Ноєвого ковчега.
Фальшивий мандрівник
Марко Поло ніколи не був у Китаї. Один з основоположних
документів середньовічної історії – праця італійського мандрівника Книга про
різноманітність світу – виявилася фальшивкою. Але ж це книга, яка посприяла
початку ери великих географічних відкриттів – відомо, що Христофор Колумб
зачитувався нею і взяв її на борт під час історичного плавання, в ході якого
відкрив Америку.
Поло ніколи не був східніше за сучасну Туреччину і
написав свою книгу на підставі розповідей азіатських купців, з якими він
зустрічався в розважальних закладах.
Цей сенсаційний висновок був зроблений групою італійських
учених, які вели археологічні розкопки в Японії. Керівник дослідження, професор
Університету Неаполя Даніеле Петрелла переконаний, що у його групи з'явилися
незаперечні докази того, що Поло писав свою книгу на підставі інформації з
других рук.
Учені виявили суттєві невідповідності в тому, як Поло
описував одну з найбільших подій своєї епохи – напад монгольського хана Хубілая
на Японію в 1274-1281 роках. Якщо Поло і справді бував так далеко на Сході, як
стверджував, він повинен був описувати ці епохальні події з великою
вірогідністю.
Раніше вчені вважали, що так і було. Навіть більше,
уявлення істориків про війни Хубілая багато у чому ґрунтувалися на описах Марко
Поло.
Учені на чолі з Петрелла проводили розкопки в Японії з
метою уточнити деталі військової кампанії монгольського хана і виявили, що
реальні свідчення не відповідають даним з текстів Поло.
Хубілай був онуком великого Чінгісхана і прославився тим,
що завоював для Монголії весь Китай. Саме Хубілай переніс столицю імперії в
Ханбалик – місто, яке пізніше отримає сучасну назву Пекін. Окрім Китаю, хан
завоював і приєднав до імперії також території сучасної Мьянми, Камбоджі та
Кореї. Хубілай також здійснив два походи до Японії – у 1274 і 1281 роках.
Мандрівник пише, що в ході своїх мандрів зупинявся в гостях у самого Хубілая і від нього особисто чув історію про японські походи. Але в книзі Поло плутає дві військові кампанії Хубілая
За словами Петрелли, опис цих походів у Марко Поло видає
той факт, що книга – фальшивка. Мандрівник пише, що в ході своїх мандрів
зупинявся в Ханбалик в гостях у самого Хубілая і від нього особисто чув історію
про японські походи.
"Але в книзі Поло плутає дві військові кампанії Хубілая,
приписуючи риси однієї з них іншій", - зазначає Петрелла. Зокрема, Поло пише,
що в ході першої кампанії флот Хубілая, який вийшов з Кореї до берегів Японії,
знищив тайфун і армія так і не дісталася до кінцевого пункту. Ці події і
справді мали місце, але під час другого, а не першого походу Хубілая в Японію.
"Якщо Марко Поло був свідком тих подій, то як він міг
переплутати дві речі, які відбувалися з інтервалом у сім років?" - запитує археолог.
Крім того, Поло припустився прикрих неточностей в описі
кораблів Хубілая. Мандрівник, який нібито своїми очима спостерігав за флотом
хана, стверджував, що у кораблів було по п'ять щогл. Насправді їх було три,
констатує Петрелла.
Учені вказують і на інші неточності. Так, описуючи
кораблі монголів, Поло розповідає про особливу смолу, яка надавала їм
водонепроникності. "Поло використовує перську назву смоли – chunam, –
розповідає Петрелла. – Це слово ніколи не використовувалося в монгольській або
японській мовах".
Перські назви свідчать скоріше про те, що Поло записував свої неточні розповіді зі слів перських купців
Для географічних назв у Китаї та Японії Поло також
використовує винятково перські варіанти. На думку Петрелли, це дуже підозріло.
Італієць, який дістався до Китаю, скоріше використав би місцеві топоніми або їх
переклад на італійську. Перські назви свідчать скоріше про те, що Поло записував
свої неточні розповіді зі слів перських купців, припускають вчені.
Розповісти про Китай, монголів і японські війни
італійцеві могли перські торговці-мандрівники, які дійсно забиралися так далеко
на Схід. Зустріти їх Поло міг на берегах Чорного моря, тобто за багато тисяч
кілометрів від земель, які він так "докладно" описує у своїх працях.
Петрелла і його колеги – не перші вчені, які звинуватили
Марко Поло в підробці. У 1995 році співробітниця Британської бібліотеки Френсіс
Вуд, фахівець з історії Китаю, опублікувала книгу з промовистою назвою Чи був
Марко Поло в Китаї? На думку Вуд, Поло займався плагіатом – він просто
скопіював працю якогось перського мандрівника.
"У всій книзі лише 18 речень написані від першої особи, -
констатує Вуд. - І майже відсутні повідомлення про те, що Поло щось бачив
своїми очима".
Однак історичний світ дуже критично сприйняв аргументацію
англійки. "Поло просто провів у подорожах багато років, а книгу писав уже після
повернення додому, - захищав великого мандрівника німецький історик Томас
Кранш. - Той факт, що він дещо наплутав, аж ніяк не свідчить, що його книга –
переказ з других рук".
Атака на Поло з боку його сучасних співвітчизників
виглядає більш значною. На відміну від Вуд, яка оперувала винятково дедуктивним
методом, італійці спираються на факти.
"Проведені нами в Японії розкопки і дослідження свідчать
про те, що записи Поло недостовірні", - констатує Петрелла.
До речі, за його словами, є й невтішні для прихильників
Поло дані з Китаю. У своїй книзі Поло стверджує, що служив емісаром при дворі
Хубілая. Однак дослідники перелопатили всі монгольські і китайські документи,
які дійшли до нас, – ні Марко Поло, ні будь-який інший мандрівник із Заходу у
такій ролі в них не згадується.
Привиди минулого
Якщо писанина знаменитого мореплавця більше не викликає
довіри, то й традиційні твердження про те, що залишки Ноєвого ковчега, які,
згідно з твердженнями Поло, розташовані на горі Арарат, мають бути переглянуті.
Проте група вчених з Туреччини та Китаю переконана:
інформація мандрівника вірна. Вони знайшли останки корабля, на якому Ной
врятував від Всесвітнього потопу "кожної тварі по парі". Причому знахідка була
зроблена саме там, де і слід шукати, згідно з Поло, - в районі гори Арарат.
Мандрівник писав у спогадах, що уламки легендарного судна
покояться на засніженій вершині Арарату. "Ніхто не може туди забратися, -
запевняв Поло. - Тим більше що сніг ніколи не тане, а нові снігопади доповнюють
товщину снігового покриву".
Протягом століть пошуки в районі Арарату були безуспішними.
І ось в кінці 2010 року група археологів виявила дерев'яні уламки, вік яких
складає близько 4.800 років, на східному схилі гори на висоті близько 4.000 м.
Датування цілком відповідає гіпотезі про те, що глобальна повінь, описана в Біблії, насправді сталася в проміжку між 3183 і 2370 роками до н. е.
На думку археологів, це датування цілком відповідає
гіпотезі про те, що глобальна повінь, описана в Біблії, насправді сталася в
проміжку між 3183 і 2370 роками до н. е.
"Ми не може дати 100%-вої гарантії, що знайшли саме Ноїв
ковчег, але ми впевнені в цьому на 99,9%", - заявив китайський історик Юн Він
Чунг, який брав участь в експедиції.
За словами істориків, знайдений ними об'єкт розділений на
кілька частин, що цілком узгоджується із сучасними уявленнями про будову
ковчега. В одній з частин були виявлені дерев'яні балки, які цілком підійшли б
для стійл для тварин.
Відразу після публікації цієї інформації низка учених-скептиків
висловили припущення, що знайдені уламки – всього лише фрагменти стародавніх
дерев'яних жител. Але автори відкриття спростували цю аргументацію, з
упевненістю заявивши, що на такій висоті в горах Малої Азії ніхто не живе і
ніколи не жив.
Звістка про те, що Ноїв ковчег і справді існував,
безумовно, порадує справжніх християн. Але інша велика новина, пов'язана з
фундаментальними цінностями християнської релігії, навряд чи приведе віруючих у
захват.
З'явилися нові докази того, що Туринська плащаниця –
все-таки підробка. Група італійських вчених змогла експериментальним шляхом
встановити, що, користуючись досягненнями науки Середньовіччя, виготовити таку
підробку було достатньо нескладно.
Луїджі Гарласкеллі, професор хімії з Університету Павії,
вирішив створити власну плащаницю, використовуючи тільки ті методи, які були
доступні просунутим умам в Середні віки, а точніше в проміжку між 1260 і 1390
роками. Радіовуглецеве датування засвідчило, що плащаниця була виготовлена в цей час.
Раніше скептики стверджували, що хоча з радіовуглецевим
методом і не посперечаєшся, все ж незрозуміло, як можна було підробити
плащаницю, а отже, вона повинна бути справжньою. Гарласкеллі довів, що це не
так.
У його лабораторії в тканину, аналогічну плащаниці,
загорнули добровольця. Тканину натерли фарбою із вмістом кислоти, а потім
"плащаницю" піддали термічній обробці. Після цього фарбу змили, і на тканині
залишився неясний образ, дуже схожий на той, який вважається ликом Христа на плащаниці.
Гарласкеллі не вважає, що завдав важкого удару по
християнству. "Якщо люди не вірять радіовуглецевим дослідженням, проведеним в найкращих
лабораторіях світу, вони і моїй роботі не повірять", - переконаний учений.
Люди взагалі схильні вірити в красиві казки, і їх буває
непросто переконати, констатує французький дослідник Робер Амбелен. У своїй
книзі Драми і секрети історії він спробував розпрощатися з деякими легендами на
догоду історичній справедливості. Мабуть, найгучнішим його викриттям стала історія
Жанни д'Арк.
Красива історія про те, що 19-річна простолюдинка з села
Домремі врятувала свою батьківщину від англійських загарбників, виявилася
міфом. Принаймні, у тій частині, яка стосується походження Орлеанської діви.
У реальності, стверджує Амбелен, Жанна була особою
королівської крові – незаконнонародженою дочкою французької королеви Ізабелли
Баварської і герцога Орлеанського. Ось чому король Франції віддав дівчині
знаменитий меч лицаря Бертрана дю Гекла, справжню реліквію того часу, без якої
Жанна не могла б повести за собою армію. Король просто не міг не вручити Жанні
меч, коли вона з'явилася з такою вимогою, стверджує Амбелен, адже він належав
їй як спадок.
Жанну зробив простолюдинкою французький ліберальний
історик Жюль Мішле в середині XIX століття, пояснює Амбелен. І з того часу вона
стала ідолом французької державності – незаконнонароджена дочка короля на цю
роль не годилася і до цього часу не годиться. Тому непереможний міф про Орлеанську
діву продовжить ходу підручниками, констатує Амбелен.
ТОП-10 найбільших історичних міфів
Вчені один за іншим розвінчали більшість найвідоміших
міфів світової історії
1) Піраміди були побудовані рабами
Насправді усипальні фараонів будували вільні люди – фермери,
які залишалися без роботи влітку, коли Ніл розливався і робив неможливими
сільськогосподарські роботи
2) Мойсей придумав єдиного Бога
Насправді концепцію єдинобожжя придумав єгипетський
фараон Аменхотеп, який боровся за владу з жерцями. Мойсей був вихідцем із секти
послідовників фараона-відступника
3) Нерон грав на скрипці, поки горів Рим
По-перше, ніяких скрипок в Стародавньому Римі не було,
цей інструмент винайшли лише через півтори тисячі років. По-друге, коли горів
Рим, у 64 році н. е., Нерон перебував на своїй віллі далеко від міста
4) Гладіаторами були винятково чоловіки
У 2008 році британські археологи виявили останки
жінок-гладіаторів. А на руїнах Помпеї були знайдені малюнки, які зображали
жінок на арені
5) Колумб відкрив Америку
До Колумба в Америку плавали вікінги і китайські
мандрівники. Раніше за всіх на новий континент ступив норвежець Лейф Ейріксон –
у 1000 році н. е.
6) Інквізиція та випробування водою
Відповідно до цього міфу, Церква влаштовувала відьмам
тест – їх кидали у воду. Якщо жінка випливала на поверхню, її визнавали відьмою
і відправляли на багаття, якщо тонула – оголошували невинною. На практиці таку
процедуру використовувала зовсім не Церква, а її вороги язичники. І тільки в
Німеччині
7) Ньютону на голову впало яблуко
Достеменно невідомо, що надихнуло великого вченого на
відкриття закону всесвітнього тяжіння. Але історію з яблуком придумав
французький філософ Вольтер
8) Джордж Вашингтон – перший президент США
Насправді Вашингтон був 15-м за рахунком президентом.
Першим главою країни був Пейтон Рендольф, щоправда, тоді ця посада називалася
"президент конгресу". А Вашингтон став першим президентом, якого обрали
всенародно
9) Наполеон був коротуном
Міф про те, що Наполеон був маленького зросту і цим
пояснювалися його непомірні амбіції, розвінчати виявилося легко. Історики
встановили, що зріст Бонапарта був 168 см. Цілком нормальний середній зріст для
свого часу. Маленьким капралом Наполеона називали через те, що він домігся
великого успіху, маючи незначний військовий чин
10) Лампочку винайшов Томас Едісон
Насправді Едісон тільки запозичив винаходи співробітника
своєї лабораторії Дейва Хемфрі. Лампочка Хемфрі могла горіти лише кілька годин.
Заслуга Едісона була лише в тому, що він зробив нитку лампочки з металу, який
служив набагато довше
***
Цей матеріал опубліковано в № 35 журналу Корреспондент від 9 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.