Улюблене заняття албанських мачо – пити еспресо у відкритих кафе і проводжати очима красунь, що проходять повз, жодна з яких за місцевими правилами ніколи не переступить поріг такого закладу, пише моряк Богдан Дьячук у № 30 журналу Корреспондент від 3 серпня 2012 року.
Албанія – це майже
Україна, якби половина її населення раптом узяла та й прийняла іслам, третина
стала католиками, а решта – православними. До того моменту як я потрапив до
Дурреса, другого за розміром міста Албанії, моє ставлення до цієї країни було
саркастичним, необґрунтованим, не підкріпленим фактами й обивательським.
За
найближчого розгляду з'ясувалося, що Албанія живе своїм середземноморським
теплим життям і їй абсолютно все одно, що російськомовна блогосфера називає
ламану інтернет-мову албанською. До того ж у країни є свої козирі: у місцевих
супермаркетах вино, віскі, коньяк, лікери у декілька разів дешевші, ніж у нас,
зовсім недорогі фрукти та овочі, а зарплати майже такі самі.
В Албанії є свої козирі: у місцевих супермаркетах вино, віскі, коньяк,
лікери у декілька разів дешевші, ніж у нас, зовсім недорогі фрукти та овочі, а зарплати майже такі самі
Та й поряд з
Албанією – Італія, де завжди за потреби можна заробити, а опалювальний сезон
тут короткий. До того ж країна має у своєму розпорядженні сотні кілометрів
узбережжя Адріатики, де під шаром води перебувають газ і нафта, а на березі –
перспективи розвитку туризму. Все це великі гроші, реальне багатство держави,
громадяни якої мають майже слов'янську зовнішність, у деяких випадках гарно
освічені, проте часто вирізняються циганською дикістю характеру і наплювацьким
ставленням до себе і життя.
До Дурреса, який
вважається одним з найголовніших курортних міст Албанії, з'їжджаються туристи
не лише з усієї країни, а й з-за кордону: всіх вабить місцева дешевизна. Стара
частина Дурреса нагадує бідні райони Панами, Коста-Ріки або Колумбії. Нова
більш приваблива, з непоганими готелями й упорядкованими пляжами, дивує
значними приватними будинками у декілька поверхів. При цьому всюди розкидане
сміття: місцеві жителі не прагнуть користуватися смітниками.
Зате стосовно
щедрот сонця демонструють хазяйновитість – повсюди встановлюють сонячні
батареї. Взагалі нові будинки часто здають обладнаними зовнішніми жалюзі, а потім
господарі вішають на вікна ще й маркізи.
Місто не багате на
зелень, вдосталь тут лише пальм, які нездатні створити враження присутності
природи, та й прикрити від сонця.
Дуррес славиться
іншим: хоча місцевих дівчат у загальній масі красунями не назвеш, проте серед
них зустрічаються такі, яких проводжають поглядами всі без винятку відвідувачі
літніх майданчиків кафе.
У місцевих барах –
на літніх майданчиках або всередині за столиками – сидять винятково чоловіки і
п'ють переважно еспресо, запиваючи склянкою води з льодом. Зазвичай
навіть пиво ніхто не замовляє. І якщо б у такому закладі раптом з'явилася
дівчина, я думаю, вона привернула б загальну і навіть нездорову увагу.
У багатьох сферах чоловіки і жінки тут практично не перетинаються: наприклад, перукарні діляться не просто на чоловічий та жіночий зали, а більш радикально – на жіночі та чоловічі
У багатьох сферах
чоловіки і жінки тут практично не перетинаються: наприклад, перукарні діляться
не просто на чоловічий та жіночий зали, а більш радикально – на жіночі та
чоловічі. У чоловічих стрижуть переважно бербери, які за необхідності можуть
поголити навіть екзотичною для нас небезпечною бритвою.
Поки бербери
стрижуть і голять, албанці постійно чимось торгують – продають якщо не пороми, то
автобуси або літаки. У припортових кварталах на кожному кроці або бар, або
туристичне агентство, і я не уявляю, як вони виживають за такої конкуренції.
Овочевий ринок
Дурреса дуже нагадує всі овочеві ринки країн колишнього СРСР, особливо в
європейській частині: критий павільйон зеленого кольору, стіни з шиферу або
фанери, по периметру залізна решітка, в середині – брудні переходи. Свіжий
інжир, що особливо цінується у нашій країні, тут нікому не потрібний, його
продають за ціною хліба. Та й дикі дерева цього фрукту ростуть повсюди.
Тут украй рідко зустрічаються електронні ваги, а у більшості торгівців свій і дуже умовний кілограм, до того ж зовсім не обов'язково він менший за
загальноприйнятий
Зате
країна гостро потребує бананів – вони тут особливо цінуються: ними торгують поштучно з
картонних коробок біля входів до ринку, на вулицях біля зупинок, у потягах і в
автобусах на розніс. Хоча банани істотно дорожчі за інжир, албанці їх охоче
купують. Взагалі, за моїми спостереженнями, вони їдять хліба в декілька разів
більше, ніж будь-який з народів, до того ж хліб дуже дешевий.
Похід на базар –
розвага для людей з гнучкими нервами: тут украй рідко зустрічаються електронні ваги,
а у більшості торгівців свій і дуже умовний кілограм, до того ж зовсім не обов'язково
він менший за загальноприйнятий. Наприклад, коли я купив кілограм винограду, пакет з
ним мені здався щонайменше двокілограмовим.
До іноземців в
албанців особливе ставлення – всіх приїжджих вони вважають майже мільйонерами. Варто
з продавцем заговорити англійською, він відразу почне зважувати для вас фрукти,
щедро накладаючи в пакет у декілька разів більше, ніж ви просили. І справа не в
тому, що він хоче збути побільше товару, – англійської тут майже ніхто не знає.
***
Цей матеріал опубліковано в № 30 журналу Корреспондент від 3 серпня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.