В Індії дві біди, впоратися з якими зможе не кожен турист, – глобальна бруд і лицемірство місцевих жителів. Все інше казково чудове, пишуть юрист Галина Карєва та маркетолог Олександр Ліпський у №32 журналу Кореспондент від 17 серпня 2012 року.
У кращих традиціях жанру наші пригоди в Індії почалися
відразу після прильоту. Ні таксист, ні потім співробітник державного
туристичного агентства так і не змогли відшукати за вказаною адресою
заброньований нами готель. А відгуки про нього довгий час зігрівали наші серця
прохолодно-дощовими київськими вечорами.
Взагалі-то ми їхали в Індію за казкою, подібною до Тисячі
й однієї ночі, а приїхали в країну, у якій чарівність залишилася лише в
архітектурі та в мавпах, які розгулюють по вулицях.
Споруди та пам'ятники Делі, Агри, Джайпура, Лакнау і
Варанасі – саме через ці міста пролягав наш маршрут – захоплювали нас. Здобні
цибулини храмів, майстерна різьба мечетей, багатюща палітра фарб і відтінків,
найтонша скрупульозність деталей свідчать про колосальний геній зодчих, які
творили колись на цій землі.
Споруди та пам'ятники Делі, Агри, Джайпура, Лакнау і Варанасі – саме через ці міста пролягав наш маршрут – захоплювали нас. Водночас нинішня Індія брудна,
меркантильна і цинічна. І чергова порція негативу, яку ти отримуєш саме тоді, коли зовсім до неї не готовий, в один момент обеззброює
Водночас нинішня Індія брудна, меркантильна і цинічна. І
чергова порція негативу, яку ти отримуєш саме тоді, коли зовсім до неї не
готовий, в один момент обеззброює. Ось ти розглядаєш слонів, верблюдів і
мавпочок, які проходять зовсім поруч по вулиці, кожні десять хвилин з тобою
просять сфотографуватися, на тебе дивляться, як на рідкісного птаха. І тут таки
бац – і водій таксі, що півгодини тому що присягнув тобі у вічній дружбі,
заламує ціну, що вдвічі, а то й утричі перевищує реальну вартість проїзду.
Потім туристична поліція без жодного збентеження вимагає грошей за свою роботу –
повідомлення шляху до готелю. І на довершення картини на вулиці якийсь
молодик у засмальцьованому одязі кидає в тебе каменем.
Тут уже мрія і казка розлітаються на дрібні шматочки. Але
зневірятися не можна. Якщо вже приїхали в цю країну, потрібно ставати таким
само, як і її мешканці, тобто наполегливим і навіть відверто нахабним.
Як було вірно підмічено, для того щоб не страждати в
країні магараджів захворюваннями шлунково-кишкового тракту, потрібно, щоб в
організм з їжею відразу потрапила якась місцева бактерія. Майже так само
необхідно проковтнути уявну бактерію для асиміляції з метою подальшого більш-менш
комфортного перебування в цій країні.
Схоже, що їжа, яку подають туристам, є такою гострою і приправленою великою кількістю спецій лише для того, щоб приглушити смак і запах зіпсованих продуктів
До речі, про їжу. На жаль, все те, що нам говорили перед
поїздкою знайомі, які вже побували в Індії, і що ми читали на сайтах
туристичних відгуків в інтернеті, виявилося правдою: схоже, що їжа, яку подають
туристам, є такою гострою і приправленою великою кількістю спецій
лише для того, щоб приглушити смак і запах зіпсованих продуктів.
Абсолютно змучені шумом, плутаниною, приставанням водіїв,
сміттям, яке стало невід'ємною частиною місцевого пейзажу, нерозумінням з боку
місцевих жителів, пов'язаним з їхнім незнанням найпростішої англійської, і
правилами дорожнього руху – точніше повною їх відсутністю, ми сіли в поїзд, який
прямував у Варанасі. Під час посадки ми зіпсували стосунки з черговим індійцем,
державним працівником, чиї функції полягають у супроводженні розгублених туристів
до їхніх посадкових місць, – аж надто велику винагороду він просив за свою
роботу.
Але досить негативу – в Індії треба вміти радіти життю.
До прикладу, тут можна придбати за цілком помірними цінами чудові тканини і
ювелірні прикраси. Незважаючи на надзвичайний бруд, індійські мегаполіси
зелені. Тут незліченна кількість ботанічних садів: за кілька доларів в одному з
них можна сховатися від спеки і вже там розглядати не тільки рідкісні рослини,
але й всіляких птахів та урбанізованих нащадків казкового мангуста
Рікі-Тікі-Таві.
Взагалі Індія, безсумнівно, рай для фотографів. Це країна, де навіть огидне звалище на тлі дивовижного храму за деяких професійних навичок можна піднести у
вигідному світлі
Вразять допитливих приїжджих і традиційні ритуальні
заходи – на нас особливе враження справило щоденне восхваляння річки Ганг у
Варанасі. Взагалі Індія, безсумнівно, рай для фотографів. Це країна, де навіть
огидне звалище на тлі дивовижного храму за деяких професійних навичок можна
піднести у вигідному світлі.
Сьогодні Індію терзають незговірливі політики, які невміло
керують її багатствами. А люди тут цінуються не дорожче, ніж ті самі корови. Та
й міф про дбайливе ставлення до цих тварин був розвіяний, коли ми звернули
увагу на дві деталі – у більшості тварин випирають ребра, до того ж
трапляється, що не від хорошого життя голодні корови жують целофан, що валяється
на узбіччях доріг.
І що б не писали сьогодні про Індію, про її підйом і
перспективи економіки, за великим рахунком зовсім незрозуміло, що буде з цією
країною ще через 60 років. З однаковою часткою ймовірності її може чекати
повний занепад або величезний прогрес. Аж надто круто замішана ця країна, у
якій піраміди сміття, брудна постільна білизна в готелях і повсюдне лицемірство
поєднуються з рідкісною красою природи і архітектурними дивами, створеними людиною.
Що ж, кожен з нас вірить у свою казку.
***
Цей матеріал опубліковано в № 32 журналу Корреспондент від 17 серпня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.