Чернеча республіка Афон живе за візантійським часом, повністю відмовилася від м'яса і вже 1000 років не бачила жінок. Тим не менш побувати там – мрія половини православних чоловіків, пише мандрівник Андрій Боднар у №41 журналу Корреспондент від 19 жовтня 2012 року.
Життя в грецькому місті Уранополісі, що на Халкідіках,
починається набагато раніше, ніж у решті Греції. О шостій ранку вже працюють усі
таверни на набережній, а заспані господарі сувенірних лавок поспіхом піднімають
жалюзі: скоро з'являться перші відвідувачі. Випивши каву по-грецьки (у нас
називається по-турецьки), всі вони сходяться до непримітного місця з вивіскою
Паломницьке бюро. Це і є паломники, і їхня мета – отримати діамонтірион, або
письмовий дозвіл на відвідування єдиної у світі православної чернечої
республіки на півострові Афон, по суті візи. Без дозволу на Афон не пустять.
Крім того, для паломників встановлена квота – не більш
ніж 120 осіб на добу, а віза дійсна лише чотири дні.
Рівно о 9:00 до пристані Уранополіса причалює
вантажопасажирський паром Св. Пантелеймон. Починається посадка, яку контролюють
офіцер поліції і митник. Прочани підходять до порома, і серед них немає жодної
жінки: на Афоні діє аватон – середньовічне зведення законів, що забороняє в'їзд
жінкам уже 1 тис. років.
Поліцейський зупиняє двох британців, одягнених у бриджі
та шорти.
- Ви читали правила відвідування?
- Так, але ...
- Я не буду вступати з вами в дискусію – якщо у вас є
штани, перевдягайтеся прямо тут, якщо немає ... Мені дуже шкода.
Офіцер невблаганний, та й на всіх сайтах описаний суворий
дрес-код: штани і сорочка з довгими рукавами обов'язкові.
Етнічний склад паломників, що пливуть на поромі,відповідає Афону: там 17 грецьких монастирів і по одному російському, сербському та болгарському.
Відповідно, на поромі переважна більшість – греки,за ними йдуть росіяни, потім серби та інші
Етнічний склад паломників, що пливуть на поромі,
відповідає Афону: там 17 грецьких монастирів і по одному російському,
сербському та болгарському. Відповідно, на поромі переважна більшість – греки,
за ними йдуть росіяни, потім серби та інші.
З моря афонські монастирі нагадують неприступні
середньовічні замки з міцними високими стінами і вежами. Очевидно, що
будувалися вони за всіма правилами фортифікаційного мистецтва – з урахуванням
місцевості, гірського рельєфу і неприступних висот для відбиття зовнішніх
загроз. Доріг на Афоні немає, є тільки напрямки. Про стежини, що пов'язують
монастирі, можна з упевненістю сказати, що вони не прокладені, а витоптані за
сотні років ченцями.
На Афоні прийнято підвозити подорожніх. Монах за кермом джипу – звичайне явище: вони їздять на джипах не для того, щоб підтвердити свій статус, – просто жорсткими і кам'янистими афонськими стежками пройде тільки позашляховик
Запилена Toyota Land Cruiser пригальмувала в метрі від
мене, чернець махає рукою, запрошуючи сісти. На Афоні прийнято підвозити
подорожніх. Монах за кермом джипу – звичайне явище: вони їздять на джипах не
для того, щоб підтвердити свій статус, – просто жорсткими і кам'янистими афонськими
стежками пройде тільки позашляховик.
У дворі монастиря Св. Пантелеймона я жадібно припав до
джерела з водою: грецьке сонце розплющило мене за дві години. Дзвін пробив
п'ять разів, я здивовано подивився на свій годинник – на ньому було 14:00.
Афонські монастирі живуть за візантійським часом, тим самим, за яким жили наші
предки до винаходу електрики, коли лягали із заходом сонця, а вставали зі
сходом.
"Багато прочан приїхало сьогодні, – звертається до мене
монах. – Я бачу, ви вперше на Афоні. Знаєте, де накритий обід?" Він проводжає
мене до дверей величезної трапезної з дерев'яними столами. Напевно, тут можуть
одночасно сісти за столи не менше 1 тис. осіб. Причому за стіл пускають тільки
в сорочках з довгими рукавами, а "забудькуваті", такі як я, можуть позичити –
вони висять тут таки біля входу.
На чолі столу сидить ігумен, за ним – братія, далі –
паломники. За столом не прийнято розмовляти, чути лише голос ченця, який читає
уривки зі Святого писання протягом усього обіду. На перше – овочевий суп, на
друге – гречка з овочами і соусом зі шпинату, маслини, білий і чорний хліб, на
десерт – трохи черешень і абрикосів, компот. Простий металевий посуд нагадує
армійський.
Склянка холодної води, чарка охолодженого узо (міцний традиційний грецький напій) і три шматочки лукуму – саме те, що потрібно подорожньому, щоб відновити сили. Пізніше я дізнався, що це називається Афонське частування
Розпал сієсти, стомлений сонцем і враженнями, я перечікую
в альтанці одного з монастирів – Ксіропотаму. Повз мене проходить грецький
чернець і через п'ять хвилин повертається з тацею в руці. Склянка холодної
води, чарка охолодженого узо (міцний традиційний грецький напій) і три шматочки
лукуму – саме те, що потрібно подорожньому, щоб відновити сили. Пізніше я дізнався,
що це називається Афонське частування.
Вечір. Мене поселили в архондарікі – готелі при монастирі
Св. Пантелеймона, на найгорішньому поверсі в кімнаті з панцирними ліжками.
Напередодні поїздки я подзвонив у канцелярію монастиря і запитав, чи можу я
переночувати в окремому номері. "У келії, – поправив мене монах. – Це можливо і
буде коштувати 50 євро".
На ранок пором прийшов вчасно. Усі дві години він плив
назад, в "інший" світ, а я розмірковував про побачене за останню добу. Я думав
про те, чому люди так прагнуть потрапити до Тибету або на Афон. Виходить, що
достукатися до небес – одна з цілей людства.
***
Цей матеріал опубліковано в № 41 журналу Корреспондент від 19 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.